Африканська гостинність – традиція, що зникає?

Африканська гостинність

Солідарність — одна з характерних ознак традиційних африканських суспільств, навіть тих, що мають ієрархічний устрій, за якого місце кожного визначається його соціальним статусом. Почуття спільноти властиве як родинам, пов’язаним кровними стосунками, так і групам людей, які мешкають в одній місцевості, належать до одної сільської громади та мають єдину систему цінностей.

Однак таке прагнення до згуртованості може поширюватися і на осіб поза межами певної групи чи громади. Це сприяє мобільності людей і дає змогу розвивати здатність до спілкування. Тому повсюди в Африці ставляться з повагою і чемністю до чужинців. Старі люди кажуть: справжнім гріо (африканський трубадур) є подорожній, який вихвалятиме до небес родину, що прихистила його.

У народу бауле в Кот-д’Івуарі гостей тепло зустрічають, не цікавлячись метою їхнього візиту. Гостинність виявляється стримано, до прибулого чемно звертаються зі словами: «Ласкаво просимо, тут ви вдома». Гостеві пропонують сісти і подають воду в шкаралупі від кокосового горіха. Коли гість відпочине, оговтається після дорожньої втоми, голова родини запрошує його до столу. Трапеза — на свіжому повітрі або ж на веранді — починається з того, що гостеві пропонують скуштувати страву з батату і соусу окре (береться вона руками). Згодом подають інші наїдки: курча, соус із волоських горіхів тощо.

По трапезі настає час відпочинку на внутрішньому подвір’ї або в чільній кімнаті помешкання. Подається пальмове вино, починається розмова, що стає чимраз жвавішою та невимушенішою. Байки, казки, оповідки, легенди, звеселяючи гостя, створюють теплу атмосферу, коли він справді почувається, неначе вдома.

Згодом гостя запрошують на прогулянку по селу. Під деревом бесід його з жартівливою врочистістю вітає голова громади або ще хтось із шанованих селян. Знову з’являється глек пальмового вина, що є ознакою великої поваги до гостя. Глек передається по колу, так що кожен з присутніх може пошанувати прибульця.

У Сахелі гостинність — родинна справа. Гостинність сахельців ще палкіша. Через нерозвиненість або й брак технічних засобів зв’язку гості в Сахелі завше прибувають без попередження. Але щойно люди забачать їх, одразу поспішають назустріч. Після радісного, невимушеного обміну привітаннями та обіймами гостям допомагають нести речі. Найбільше полюбляють цю традицію діти.

Тривалий обмін привітаннями властивий сахельським звичаям. Скажімо, для тукулерів та волофів сам акт привітання є першим і найважливішим виявом чемності. Від самого початку виникає атмосфера невимушеності, щирості і зав’язується щира дружба. В одному з африканських прислів’їв мовиться, що слід неодмінно привітати навіть ворога, оскільки гарне привітання — то ознака самоповаги людини.

На початку 1940-х років один студент із Дакара так описав ритуал вітання приїжджого з народності баоль (центральний Сенегал): «Гостя приймають в оселі його найближчого родича. Йому відводиться почесне місце — посередині ліжка. У кімнаті мають перебувати друзі та родичі, які, сидячи на рогожах, заводять з прибулим розмову. Одна з дочок господаря подає йому холодну воду; якщо гість прибув верхи, хтось із молодиків опікується твариною. В цей час раб заносить глек з водою та ставить його в окремому приміщенні, куди гість зайде трохи згодом, щоб вмитися». Після того, як прибулий гарно відпочине, йому пропонували два горіхи кола — один червоний, другий білий, тобто давалася змога вибирати на свій смак.

Фактично гостинність чи не завжди в широкому розумінні є родинною справою. Гостя має привітати кожен член родини. Потому ним опікуються однолітки. Щойно стає відомо про приїзд гостя, люди, близькі йому за віком, надходять до оселі, де він зупинився. Слова привітання переростають у бесіду, і ланцюжок дружби чимраз довшає. Коли надходить час трапези, гостеві присилають наїдки, його запрошують загостити по черзі до кожного з нових друзів. Передбачається, що гість висловить задоволення від трапези — якщо цього не станеться, він може бути підданий суворим наріканням, бо поводиться «як чужинець». Такі відвідини призводять до своєрідного змагання між родинами. Все робиться для того, щоб догодити гостеві, який чемно дякує за всі вияви уваги. Крім того, він частує людей власними харчами, привезеними ще з дому.

О якій порі не завітав би гість, йому завше запропонують попоїсти, щоб відновити сили після подорожі. Якщо глава родини — людина заможна, він виказує свою радість від приїзду гостя пропозицією забити й приготувати на честь прибулого вівцю або козу.

У тукулерів, гостинного народу, що проживає в басейні ріки Сенегал, гостей розміщують і годують якнайкраще, знаючи, що вони не зловживатимуть гостинністю господарів. Тукулери втілили у життя афоризм, сформульований колишнім президентом Танзанії Джуліусом Ньєрере: «Коли приїздить гість, годуй його протягом двох днів, а на третій став до роботи». Загалом люди розуміють це правило і погоджуються з ним, образи трапляються рідко.

Тривалість гостини — вона залежить звичайно від віку гостя і характеру візиту — становить від тижня до місяця. Відтак починається лаштування у зворотну путь. День від’їзду визначається по довгих обговореннях. Готуються харчі, подарунки та передачі — для гостя і родичів, які мешкають у його селі. Від’їзд супроводжується спеціальним ритуалом. Про день від’їзду запитують у марабута (відлюдника): певні дні вважаються сприятливими, інші — ні. Як правило, уникають вирушати в путь у середу та п’ятницю.

Справді, традиції гостинності відмирають внаслідок зростання урбанізації. Товариськість вже не така поширена, і за межами своєї місцевості подорожні стикаються з чималими труднощами.

Модернізація руйнує підвалини життя у громаді. Африканські міста значно збільшуються через зростання кількості населення, а також невпинний «вихід» людей із сільської місцевості. Індивідуалізм бере гору над духом громади.

З різних причин велика родина поступово руйнується, утворюються менші сім’ї. Таке послаблення родинних зв’язків сприяє утвердженню позиції: «Я — передовсім». Крім того, економічна криза також спричиняє відмирання шляхетності й щедрості. Часто-густо таке становище найболючіше позначається на африканцях, які мешкають поза межами своїх країн. На чужинців дедалі частіше покладають відповідальність за проблеми, що постають перед країнами, виснаженими економічними труднощами. Подеколи людей, громадян сусідніх країн, примусово висилають.

Водночас гостинність, якій колись віддавалось належне, була однією з наріжних засад африканського єднання — слідом за незалежністю. Ґрунтуючись на засадах традицій гостинності, «Африканська хартія прав людини та народів» бере під захист громадян інших країн. Так, у статті 12-й стверджується, що «підданий іншої держави, який легально проживає на території держави — учасника цієї хартії, може бути висланий лише на підставі рішення, що його ухвалено згідно з законом». 5-й параграф цієї статті проголошує, що «масове висилання підданих інших країн забороняється».

На жаль, ці положення інколи порушуються. Ортодоксальний націоналізм перешкоджає таким якостям, як толерантність, відкритість і самоповага. А ними здавна визначалося ставлення до того, хто приходив здалеку, сподіваючись, що й на чужині йому будуть раді так само, як і вдома. Чи не означає такий занепад традицій гостинності кризу в суспільстві?

Автор: Бабакар Фолл.


Posted in Африканська культура by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика