Африканське слово

коваль

Традиція народу бамбара у викладі релігійної школи Комо (Малі) вчить, що Слово (Кума) є провідною рушійною силою, яку випромінює сам Маа Нгала, Вища істота, творець всього сущого. Воно є знаряддям творення: “Що сказав Маа Нгала, те і є!”, — проголошує служитель бога Комо у своїй пісні.

Згідно з її змістом, Маа Нгала заклав у людину (Маа) три потенційні здатності — могти, бажати й знаходити. Однак всі ці успадковані людиною сили перебувають у ній як сили німі. Вони сплять, аж поки їх не розбудить Слово. Завдяки життєдайній силі Слова вони починають прокидатися. На першій стадії вони стають думкою, на другій — звуком, а на третій — словом.

З огляду на це будь-який вияв сили сприймається як її Слово. Саме через те у світі, де всяке слово вбралося у плоть та форму, говорить все суще. Зауважу, однак, що на цьому рівні терміни “слово” чи “слухання” включають у себе багато ширші поняття, аніж ті, що їх ми з ними звичайно пов’язуємо. Справді, адже говориться: “Слово Маа Нгали можна бачити, чути, відчувати, куштувати й мацати”. Це тотальне сприйняття й ознайомлення, до якого залучені всі відчуття людини.

Слово є силою саме тому, що воно створює двосторонній зв’язок — генератор руху та ритму, а отже — життя та дії. Цей невпинний рух “вперед-назад” у символічній формі бачимо в ногах ткача, що опускаються й підіймаються (про це згадуватиметься далі). Подібно до святого слова Маа Нгали людське слово, яке є його відлунням, також пускає в рух приховані сили, скеровуючи й спонукуючи їх, — приблизно десь так буває, коли людина прокидається або обертається, почувши своє ім’я.

Воно може творити мир, воно може і зруйнувати його. Воно схоже на вогонь Одне-однісіньке невдале слово може викликати війну подібно до того, як одна-однісінька жарина може викликати страшну пожежу. Недарма малійське прислів’я говорить: “Що кладе річ на місце? Слово. Що псує річ? Теж слово. Що утримує річ на місці? Також слово”.

Отже, традиція надає Слову (Кумі) не лише творчої могутності, а й подвійної функції збереження та руйнування. Саме тому слово воістину є впливовим агентом в африканській магії.

Та для того, щоб слово найефективніше виявило свою силу, треба ритмічно повторювати його, бо ж рух потребує ритму, а цей останній спирається на секрет чисел. Треба, щоб у слові відтворилася повторюваність, яка є сутністю ритму.

Отже, в ритуальних піснях та формулах перевтілення слова є матеріалізацією ритму. Якщо слово вважається здатним впливати на розум, то лише тому, що створюваний гармонією рух породжує силу, а ця сила справляє вплив на розум, який є чинником дії.

ТКАЧ ТА КОВАЛЬ

У давнину будь-яке ремесло було пов’язане з езотеричним знанням, яке випливало з первісного одкровення й передавалося з покоління в покоління. Праця ремісника була святою, оскільки вона “імітувала” і збагачувала творчість Найвищої Істоти Маа Нгали. Справді, за вченням традиції бамбарів Маа Нгала не завершив творчого процесу: після створення землі він залишив чимало недовершених речей, аби Людина (Маа) доповнила або поліпшила їх із метою зробити природу досконалою. Праця ремісника немовби “повторювала” таємницю творення, тож вона мала справу з таємничою силою, до якої годі було доступитися без виконання певних ритуалів.

Це пояснює, чому традиційні ремісники супроводжують свою працю ритуальним співом або ритмічним повторенням сакраментальних слів і чому самі їхні жести сприймаються як мова. Справді, жести кожного ремесла відтворюють у властивій для таємниці символічній формі первісний процес творення, пов’язаний з могутністю Слова. Говориться ж бо: “Коваль клепле Слово, Ткач його тче, Кожум’яка вичиняє”. Візьмімо, наприклад, ткача, чиє ремесло пов’язане з символізмом творчого слова, яке розгортається в часі та просторі.

Людина, яка належить до касти ткачів, є хранителем секретів тридцяти трьох предметів, що утворюють основу ткацького ремесла, і кожен з них має певне значення. Перед початком праці ткач має торкнутися кожного предмета, вимовляючи слова чи молитви, які відповідають втіленій у ньому життєвій силі. Рухи ніг ткача вгору та вниз, що пускають у рух педалі, нагадують своєрідний ритм творчого Слова, пов’язаний з дуалізмом всіх речей та законом циклічності: “Фонійонко! Фонійонко! Дуалізм! Одна нога — долу, друга нога — вгору. Вмер король — коронують принца, Ховають діда — народжується онук…”

В Африці, коли повідомляють про смерть, кажуть про небіжчика: “Його ноги порозумілися”, іншими словами, “вони вже не рухаються”. За словами Амаду Ампате Ба, “для давніх мудреців життя — це рух, а рух починається з суперечності між членами тіла. Відсутність суперечності рівнозначна смерті”.

Жести ткача під час праці, так само, як і жести коваля чи будь-кого з ремісників, — це дія творення, а їхні слова, що супроводжують жести, — це пісня самого Життя. Традиційний коваль також є хранителем секрету трансмутацій. Він за своїм станом — “Господар Вогню”. У нього міфічне походження і за традицією бамбарів його називають “Першим сином Землі”.

Складники ковальського ремесла пов’язані з сексуальним символізмом, оскільки цей символізм сам є виявом або віддзеркаленням космічного процесу творення. Так, зокрема, два круглі міхи, які пускає в рух помічник коваля, уподібнюються до двох яєчок самця. Повітря, яке міхи нагнітають, є життєвою субстанцією, що спрямовується через рурку, яка нагадує фалос, до горнила кузні, тобто матки, де владарює вогонь перетворення. Традиційний коваль повинен заходити до кузні лише після очищувального ритуалу омовіння настоянками з певного листя, кори чи коріння дерев залежно від того чи того дня. Одягається він також відповідно, бо не може заходити до кузні в будь-якому вбранні. Щоранку коваль обкурює кузню кадилом, де використовується лише йому відомі спеціальні рослини.

Тільки по закінченні всіх згаданих операцій, чистий від всіх контактів із зовнішнім світом коваль набуває сакраментального статусу. Він стає чистим і уподібнюється до первісного коваля. Отже, тільки тоді на кшталт Маа Нгали він може “творити”, змінюючи та формуючи матерію.

Перед початком роботи коваль згадує чотири первині творіння (землю, воду, повітря, вогонь), які обов’язково присутні в кузні. Справді, тут завжди знайдеш посудину з водою, вогонь у горнилі, повітря в міхах та горщик із землею біля коваля.

Під час праці коваль, торкаючись того чи того знаряддя, промовляє спеціальні слова. До ковадла, яке символізує жіночу чутливість, він звертається так: “Я не Маа Нгала, я його представник”. Творець він, а не я”. Потім бере воду чи яйце і дарує їх ковадлу зі словами: “Це твоє придане”.

Далі він бере до рук молот, який символізує фалос, і б’є кілька разів по ковадлу, аби зробити його “чутливішим”. Зв’язок у такий спосіб налагоджено, можна починати працю. Учень коваля не повинен ні про що розпитувати, він має лише дивитися й роздмухувати вогонь. Це — “німа” фаза навчання. Що далі просуватиметься він вперед до знань, то складнішим ставатиме ритм руху міхів, якими він працює, і кожен ритм має своє особливе значення. Під час словесної фази навчання Вчитель поступово передаватиме свої знання учневі, скеровуючи та поправляючи його аж до набуття майстерності. Після церемонії “визволення” новоспечений коваль може піти від вчителя й закласти власну кузню.

Найчастіше це буває після своєрідної “мандрівки по країні”, коли молодий коваль наймається до інших видатних ковалів, аби навчитися в них не лише нових технічних прийомів, а й нових практичних або окультних знань згідно з традицією посвячення в ковалі.

Справді, ковальські знання мають поширюватися на широкий сектор життя. Відоме своїм окультизмом оволодіння секретами вогню та заліза дозволяє ковалеві бути єдиним, хто здійснює обрізування — в посвяченні за Комо “Майстер ножа” завжди коваль. Він знається не лише на металах, а й на рослинах, чудово розбирається в їхній класифікації та якостях.

Коваль, що працює в доменному виробництві, будучи водночас гірником та металургом, має найбільше знань. До знань коваля-металурга додається ще й чудове знання “Сина глибу Землі” (мінералогії) та секретів джунглів і рослин. Він знає рослинний покрив землі, коли в ній міститься якийсь метал, і вміє відкрити золоте родовище лише з допомогою вивчення рослин та каміння.

Він знає заклинання землі й заклинання рослин. Оскільки природа сприймається як жива і сповнена сили істота, кожен акт, що на неї впливає, повинен супроводжуватися ритуальним дійством, покликаним зберегти її святу рівновагу, адже все взаємопов’язане, все десь відгукується, кожна дія збурює сили життя і породжує довгу низку наслідків, від яких потерпають люди.

Можна сказати, що ремесло, або традиційне заняття, ліпить людську істоту, і в цьому — глибинна відмінність між сучасною освітою та давньою традицією. Те, чого навчають у західній школі, — хоч би яке те знання було корисне, — не є чимось пережитим, тоді як знання, успадковані від давньої традиції, вкарбовуються у всю істоту.

Матеріалізуючи святі Слова, інструменти та знаряддя ремесла, а також контакт учня з ремеслом примушують його жити Словом у кожному своєму жесті. Саме тому традиція загалом не зводиться до передачі історій чи певних знань. Вона є генератором та творцем особливого типу людини. Отож можна говорити, що маємо цивілізацію ковалів, цивілізацію ткачів, цивілізацію чабанів тощо.

Отже, імітуючи Маа Нгалу, “повторюючи” його жести творення, традиційний ремісник виконує не просто “роботу” в суто економічному значенні слова, а святу функцію, включає в дію провідні сили життя та самого себе. У храмі своєї майстерні чи кузні він бере участь у щораз новій містерії вічного творення.

Автор: Амаду Ампате Ба.


Posted in Африканська культура by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика