Каїрські будні та свята

Каїр, без сумніву, саме багатолюдне і багатолике місто на Африканському континенті. Я провів у ньому шість років, і його образи збереглися в моїй пам’яті сонячними, святковими, хоча, полюбивши це місто, я бачив і безліч явищ, які затьмарюють життя каїрців. З великою старанністю вивчав я арабську мову, культуру, звичаї, традиції, свята древніх і сучасних єгиптян. «У кожного дерева своя тінь, у кожного народу – свої звичаї», – каже арабське прислів’я. А звичаї допомагають зрозуміти душу народу, особливості його життя, уявлення про світ, ставлення до нього.

… Каїр прокидається рано. Ледь світанок, і самий завзятий в окрузі мусульманин – муедзин тенорком блаженного починає скликати на молитву віруючих: «Аллаху акбар!» («Великий Аллах!»), – І правовірні встають, роблять першу молитву і знову лягають поспати ще трохи. Втім, не всі. Бідноті досипати ніколи. Влітку хор вуличних торговців починає звучати, лише тільки зійде сонце. У кожного своя тональність, постійний маршрут і непорушний розклад руху – і в будні і в свята.

«Поспішність від диявола», – свідчить інше арабське прислів’я. І правда, іноземця вражає неквапливість життя єгиптян. Створюється враження, ніби у арабів доба більше, ніж у європейців. Я помітив, що у каїрців завжди знайдеться час, щоб поговорити про те про се з людьми на вулиці, в кафе, в установі, випити з одним чашечку кави або чаю, ґрунтовно поторгуватися з продавцем, спокійно помилуватися заходом сонця, зустріти гостя – званого та незваного, сказати знайомим і друзям масу компліментів, без яких арабською мовою і розмовляти неможливо.

По одягу каїрця неважко здогадатися про його класову приналежність. Бідні носять галабею – чоловіче плаття вільного покрою до п’ят з білої або смугастої тканини. Це найдешевший і зручний одяг для сухого і спекотного клімату. А в холодну погоду поверх галабеї можна одягнути і сучасне пальто. Люди більш заможні, службовці та інтелігенція, кваліфіковані робітники і ремісники воліють європейський одяг, який коштує набагато дорожче, ніж галабея.

На вулицях Каїра можна зустріти жінок в чадрі, більшість їх – приїжджі з сільської місцевості. Багато городянок в чорних сукнях з поясом, який служить їм і гаманцем, але чимало їх і в модних європейських сукнях, старанно скопійованих з картинок з паризьких модних журналів. Нерідко дівчата працюють вчителями, юристами, бібліотекарями, секретарями. Однак життя більшості єгиптянок обмежене будинком. Багато воліли б працювати, але традиція наказує їм займатися домашнім господарством, вихованням дітей. Відмова від традицій – справа непроста.

Пам’ятаю такий випадок. Одного разу вночі десь поблизу від нашого житла пролунали постріли. Я вискочив на балкон. У тиші заголосила жінка. Примчали поліцейський фургон і «швидка допомога». З сусіднього будинку когось винесли на ношах. А вранці ми дізналися, що ж трапилося. Молодій арабці чоловік після весілля заборонив навчатися в університеті, вона ж наполягала на своєму. Миру в сім’ї не було. Зрештою, коли чоловік, молодий офіцер, був у від’їзді, вона переїхала в будинок своїх батьків. Повернувшись, чоловік прийшов до дружини, смертельно поранив її і застрелився сам, захищаючи старий, вже зламаний життям звичай жіночого самітництва. Подібні трагедії все ще трапляються в Єгипті.

Жодного разу не бачив я, щоб хтось поступився жінці, навіть дуже літній, місце в суспільному транспорті. Тут це не прийнято адже кожен мусульманин з дитинства знає, що жінка повинна прислужувати чоловікові. Скільки разів я запрошував єгиптянок сісти на моє місце в трамваї, але ні разу не почув ні слова у відповідь: заговорити зі стороннім чоловіком – значить порушити всі звичаї.

У арабів сильні сімейні узи. Кожен вважає своїм найпершим обов’язком допомагати родичам. Особливо шанують главу сім’ї – діда чи прадіда, беззаперечно коряться йому. Старі араби можуть не боятися самотності: турбота про старих – закон для молоді, причому увага до старших – не вимучена, а щира, природна.

Народження дитини – велике свято в єгипетській сім’ї, причому народження сина відзначається більш урочисто, ніж народження дочки. На сьомий день після появи малюка рідні та знайомі приходять привітати батьків і побажати їм скоріше обзавестися ще однією дитиною. Мати намагається водити малюків в брудному одязі, невмитими, впевнена, що таким чином вона оберігає їх від лихого ока.

Але все ж старі звичаї, які веліли певне ставлення до жінки, розхитані. Скажімо, в Каїрі тепер нікого не дивує і не обурює, якщо хлопець з дівчиною йдуть поруч і жваво розмовляють. Студенти, як правило, разом ходять в кіно або в театр. Адже за мусульманськими законами нареченому не можна бачити свою наречену до весілля. Про все повинні домовлятися батьки. Тепер не завжди так. Але ось викуп за наречену – неодмінна умова шлюбу. Сума залежить від доходів нареченого і достоїнств нареченої. Молодий чоловік, у якого немає доходів крім зарплати, протягом декількох років збирає гроші для одруження. І хоча мусульманину Коран дозволяє мати чотири дружини, багатоженство в Єгипті зустрічається досить рідко: коштів у рядового араба, в тому числі й освіченого, ледь вистачає на утримання однієї дружини.

Під час перебування в Каїрі нерідко доводилося мені замислюватися про ту роль, яку в житті єгиптян грає релігія. Їхня країна мусульманська. На перший погляд, всі тут – ревні мусульмани і прагнуть, щоб весь світ зробився ісламським. Один мій знайомий будь-яку нашу розмова зводив зрештою до ісламу, намагався довести мені безглуздість і навіть небезпеку життя без віри в Аллаха. Виявилося, він хоче навернути мене в мусульманство – якби це вдалося, то, відповідно до ісламу, йому простили б всі минулі гріхи. Ведучи з ним довгі розмови, я переконався, що мені часто не вистачає знання історії релігій, ісламу зокрема. Поступово я став заводити зі знайомими каїрцями обережні бесіди про релігію, її значення в житті родини, суспільства, розпитувати про тонкощі мусульманських ритуалів, з’ясовував, що означає те чи інше положення шаріату.

На подив свій, я виявив, що серед моїх знайомих арабів є чимало невіруючих, як правило, з тих, хто отримав світську вищу освіту.

– Навіщо ж ти постишся в рамадан, – запитав я одного, – якщо не віриш в Аллаха?
– Вдома я не пощу, але на роботі зобов’язаний показати всім, що дотримуюся посту.
– Та це лицемірство!
– Все не так просто. У нас не можна публічно висловлювати атеїстичні погляди, якщо не хочеш накликати на себе біду – зіпсувати кар’єру, а то і зовсім залишитися без роботи. У мусульманській країні атеїсти – ізгої. Я переконаний, віра – справа совісті кожного, але в суспільстві слід поводитися згідно прийнятим правилам.

Такі розмови мої знайомі вели тільки тоді, коли я залишався з ними один на один. В рамадан – місяць мусульманського посту – Каїр перетворюється. Це час різних ритуалів, які у свідомості каїрців стали частиною національного життя. Кожен член сім’ї отримує обновку. Вечорами всі ходять один до одного в гості. На площах всю ніч виступають артисти – професійні та самодіяльні; біля мусульманського університету аль-Азхар будують театр-шатер, тут показують своє мистецтво аматорські трупи з різних провінцій країни. Найчастіше вони виконують народні пісні, танці.

Перед настанням темряви життя в Каїрі завмирає, місто занурене в очікування. Зупиняється транспорт, всі, хто не вдома, сидять в кафе, чайній або ресторанчику. Вже куплена їжа, напоготові вилка і ложка. Чекають пострілу з гармати – знак того, що світлий час доби скінчився. Лише тільки він прозвучить, все місто з жадібністю накидається на їжу.

У третьому місяці місячного календаря – рабі аль-авваль – єгиптяни святкують день народження пророка Мухаммеда. На вулицях відкриваються освітлені десятками лампочок лавки – в них продають всілякі солодощі. Заможні люди прикрашають ілюмінацією фасади своїх будинків. У ці дні єгиптяни в молитвах дякують пророку за те, що він відкрив їм істину єдинобожжя, позбавив від гріха ідолопоклонства та багатьох інших вад.

Не менш цікаво і жваво проходять в Єгипті свята, не пов’язані з ісламом. В квітні, наприклад, святом шам ін-Нісина зустрічають весну. Ритуали його зовсім не мусульманські, вони пов’язані з давніми віруваннями (напередодні шам ін-Нісина кожен кладе під подушку цибулину, яка повинна відігнати злого духа Шамам). Традиція вимагає бути в цей день на природі. У кого немає можливості поїхати за місто, ті йдуть в парк, зоосад, на найближчу галявину.

Перш одним з наймасовіших було свято розливу Нілу в липні. Якщо Ніл принесе багато води, буде хороший урожай, а якщо він в липні мілководний, значить, справи кепські, чекай голоду. Ніч перед святом люди проводили на його берегах. В день, коли Ніл піднімався до позначки 16 метрів по водоміру на острові Роду, відкривали дамбу в прісноводний канал, тоді й починалося свято. За часів фараонів це був день жертвопринесення Нілу – в нього кидали найкрасивішу дівчину країни, потім її замінила лялька, а тепер в річку кидають монетки, квіти, гілочки зелені.

В 60-ті роки минулого століття в Єгипті з’явилися нові свята. З ініціативи президента Насера (як ми пам’ятаємо, він активно дружив з Радянським Союзом), починаючи з 1961 року, єгипетський народ відзначав день першого травня разом з робочим класом всього світу. Колони робочих йшли на площу Тахрір і проходили повз урядових трибун.

Найяскравішим і радісним святом в країні став День революції – 23 липня. Рано вранці десятки тисяч каирцев спрямовуються в Наср Сіті, щоб подивитися військовий парад за участю частин каїрського гарнізону, продемонструвати свою готовність до захисту незалежності республіки.

Автор: Ю. Горбунов.