Великий Чака

В африканському світі клан – особливий соціальний феномен, який об’єднує велику кількість осіб, які мають спільних предків. Панівні тут ідеали підкреслюють спадкоємність традицій, зміцнюють почуття причетності до загальних справ, сприяють виконанню членами клану їх обов’язків. Все це неминуче позначається на характері місцевих літературних традицій і формах самовираження, і література, будучи явищем суспільним, неминуче прославляє народних героїв, причому її форма вимагає і колективної творчості, і колективної участі у виконанні твору, який перетворюється на справжнє театралізоване дійство з використанням не тільки усного мовлення, а й елементів драми, хорового співу, танцю та пантоміми.

Говорячи зокрема, про літературну традицію народу зулу, необхідно підкреслити, що його героїчна епіка нерозривно пов’язана з тими чи іншими подіями в житті цього народу, причому головна увага приділяється тому, в якій мірі ці події відображають норми даного суспільства. Важливий навіть сам процес вибору теми для хвалебною пісні – він вимагає від поета творчої цілісності і глибокої проникливості. Поет перетворюється в мудреця, свого роду верховного жерця, авторитет якого незаперечний.

Його слово повинно мати громадське звучання і нести людям вищу істину. Поет не просто розповідає про якісь події, але після ретельного відбору використовує їх для утвердження ідеалів суспільства. У його зверненнях до героя немає нічого суто особистого, а виражене ним схвалення або осуд служать прославлянню непорушності громадських устоїв. Він виконавець, чиє живе слово має завжди бути звернено до слухачів, і філософ, що зв’язує приватне із загальним, і історик, глибину знань якого повинна оцінити уважна і вимоглива аудиторія.

Які ж політичні чинники призвели до героїчних подій і історії народу зулу, що викликали розквіт героїчного епосу?

Приблизно з середини XVII ст. у народів півдня Африки почалася серйозна земельна криза. Вона була викликана надмірним зростанням народонаселення і, отже, від перенаселеності цієї частини континенту, посиленням натиску колонізаторів і работорговців – бурів і португальців; зіграло свою роль і те, що економічна діяльність африканських племен замикалася на скотарстві і землеробстві. Ці факти дестабілізували весь регіон. Саме в ту епоху в Південній Африці виникли численні держави, на чолі яких стояли сильні вожді або клани. Одною з них була держава зулу.

Спочатку вона було невеликою, і могутні сусіди – наприклад, плем’я ндвандве – часто змушували її виплачувати данину. Час від часу держава зулу входила і до складу швидких племінних союзів. Вирішальний період її становлення почався з появою на політичній арені правителя Чаки. Завдяки неабиякому військовому таланту і вмілому керівництву країною він за 13 років (1815-1828) підкорив і приєднав багато колись могутніх держав.

Чака був не тільки майстерним полководцем, а й правителем, що намагався зміцнити принципи правопорядку, які, за сучасними уявленнями зулу, втілювали «священні заповіти» предків, порушені своєкорисливістю вождів.

Все життя Чаки пройняте ідеєю служіння своєму народові, що змушувало правителя розділяти з його підданими всі небезпеки, які випадали на його частку. Тому одним з основних принципів держави зулу в епоху Чаки вважалося самозречення, безкорисливе служіння громаді. Крім того, вважалося, що владу (на будь-якому рівні) потрібно заслужити.

Аналіз впливу зулуського епосу про Чаку на уявлення людей неминуче вимагає аналізу перебудови всього укладу життя цього народу на основі «закону самозречення». І якщо в інших суспільствах подібні вимоги можна віднести до моральних категорій, то у зулусів під впливом Чаки вони були зведені в закон, за порушення якого людину могли засудити на вигнання, а в крайніх випадках – навіть на смерть. Природно, що героїчний епос про Чаку не міг не оспівувати ці чесноти. Але їх прославляння вплетено в саму тканину розповіді і ніде не виступає у вигляді відвертих моралей. У тих місцях, де потрібно підкреслити важливість того, про що йде мова, різко змінюється сам стиль поетичного викладу, залучаються нові виразні засоби, здатні в повній мірі передати суспільне значення оповіданню. Вже сам відбір метафор і символів говорить про високі цілі. Тоді мужність і винахідливість потрібні були не тільки в бою, а й в служінні своєму народу на будь-якому терені.

Перша частина героїчного епосу про Чаку є звернення до всіх сил Всесвіту – реальним і уявним. Герой постає могутнім богатирем, який не знає ніяких перепон. У ньому живе Ндаба – дух предків, волю яких він втілює. Він лютий в битвах, і йому підкоряються все нові і нові народи. Славу свою він добув мудрістю і мистецтвом на полі брані.

Чака Несамовитий Всемогутній син Ндаба!
Ти – той могутній ураган, який потягнув за собою воїнів Мбелебеле,
Ти налетів, як нічний вихор, на незліченні села своїх ворогів
І до ранку знищив їх одне за одним.
Великий син, чия слава поширилася всюди Чака Непереможний!
Тебе не можна підкорити, як не можна підкорити потік.
Ти – Бойова сокира, блискавично разюча всіх навколо.
Чака! Одне ім’я твоє викликає трепет – Так ти великий.
Твої військові подвиги незліченні,
Твій бойовий клич відлунює лев’ячий рик.
І коли ти в лісовій гущавині готуєшся до нової битви,
Люди наче зачаровані, не зводять з тебе очей!

У такому поетичному прочитанні ретельно відібрані епізоди життя Чаки знаходять дійсно всенародне звучання. Вони не тільки відновлюють картину минулого, а й утверджують ідеали служіння своєму народові. Адже не права народження, а заслуги перед одноплемінниками зробили Чаку великим вождем.

Чака не є персонажем епосу в звичному сенсі цього слова. Оповідання насамперед підкреслює символічний сенс подій образними емоційними фразами, передаючи значення, масштаби і різноманітність того, що відбувається. І якщо в попередню епоху хвалебні пісні зулусів зосереджували увагу на особистості, то з часів Чаки в них основне місце займають події того часу, а про самого героя згадують лише для того, щоб підкреслити суспільну значимість описуваного.

На жаль, сьогодні ми можемо судити про достоїнства цього героїчного епосу тільки по записах, тоді як в епоху Чаки його виконання представляло собою справжнє театралізоване дійство, в якому брали участь і самі слухачі. Це було справжнє «народне дійство». Хіба можуть літери передати, наприклад, всі смислові відтінки, що вкладаються в слова майстерними виконавцями, що досконало володіють можливостями голосу? Письмовий варіант – це лише «остов» епосу. Крім того, епічний твір має виконуватися перед активною і чуйною аудиторією, а при індивідуальному читанні його суспільне значення не може розкритися в повній мірі.

Героїчний епос про Чаку жодним чином не можна вважати застарілим. З моменту свого виникнення він незмінно має великий вплив на літературу зулуського народу. На півдні Африки будь-яка дитина розповість вам з нього один або кілька уривків. Саме досконалий стиль епосу зумовив ємність і образність мови всієї зулуської поезії. Все це дозволяє сподіватися, що традиція усного виконання цієї героїчної поеми не помре; адже і сьогодні рідкісне зібрання обходиться в південноафриканських країнах без участі поетів, що одягають свої думки у форми, зразком для яких служить епічне оповідання епохи Чакі.

Приймаючи християнство, деякі африканські громади починали за прикладом виконання епосу про Чаку влаштовувати своєрідні театралізовані вистави на євангельські сюжети. Однак це не означає, що до цього епосу у зулусів взагалі не було поезії. Йому передували малі епічні форми – так звані хвалебні пісні, але героїчного епосу такого складного за формою, потужного, багатого засобами художньої виразності, нерозривно пов’язаного з життям народу, не було. Епос про Чаку донині впливає на зулуську поезію. Він відчувається навіть у віршах для дітей. Саме з нього бере початок традиція, шо утвердилась в зулуській літературі зосереджувати увагу не стільки на особистості героя, скільки на дії.

Автор: Мазізі Кунене.