Золоті вироби народу Ашанті

Золото Ашанті

Войовничий гул барабанів зливається з нестрункими звуками дзвіночків, гонгів, ріжків і брязкалець; в урочистому строю застигли п’ять тисяч і воїнів і воєначальників в парадному вбранні; в повітрі розпливаються клуби диму від рушничних залпів; колишуться різнокольорові прапори – німецькі, датські, англійські… Британське посольство, яке прямує до монарха Ашанті, повільно рухається до палацу Кумасі, а хода його триває понад півтори години…

Донесення посла про наданий йому прийом – це справжній гімн золоту і сріблу: адже дорогоцінні метали широко використовувалися при дворі царя Ашанті, в ту пору – на початку XIX століття – майже невідомому в Європі. Надалі багатства Ашанті ще не раз вражали європейців, які, проте, побачили в них тільки «варварську пишність», а не свідчення давньої культури.

«… Носії піднімали над натовпом не менше сотні великих – під кожним з них могли сховатися до тридцяти чоловік – шовкових парасольок і балдахінів найяскравіших кольорів; балдахіни були увінчані фігурками пеліканів, слонів, зображеннями півмісяця і мечів – все це з чистого золота… На грудях у царських гінців виблискували великі золоті бляхи, воєначальники і інші вельможі хизувалися масивними, майстерно зробленими золотими намистами, головний кат ніс важку золоту сокиру, а дівчата – золоті чаші; відмітним знаком перекладачів служила тростина з золотою головкою…»

Золото блищить скрізь, воно сяє яскравіше сонця, і чим ближче до палацу, тим його більше. Золотими прикрасами виблискують чиновники, які відають справами царського двору, управитель палацу, старший глашатай, царський кат, начальник гінців, доглядач базарів, жрець царської усипальниці. Але найяскравіше – блиск золотого царського трону, що за переказами спустився з неба; трон цей символізує міць нащадка Осаї Туту – засновника держави Ашанті.

Навіть зараз неможливо не захоплюватися цими чудовими творами золотих справ майстрів, з незліченних творінь яких до нас дійшла лише мала частина. Чудова техніка, з якою виконані ці роботи – будь то лиття способом «втраченого воску», кування, шліфування, карбування, штампування, різьблення по дереву з металевою інкрустацією. Можливо, що досконалість художньої обробки цих творів мистецтва ( «деякі з них дуже привабливі», – зазначає один з мандрівників, що побував в Ашанті в 1700 році) пояснюється тим, що стародавні навички майстерності передавалися з покоління в покоління.

У старовинних громадах народності акан (частиною цієї народності є і ашанті) ковалі очолювали групи переселенців і, несучи попереду смолоскипи, вели каравани до нових земель. Але в міру того, як зміцнювалась міць держави Ашанті і все пишніше ставав царський двір, численні ремісники починають стікатися в Кумасі. Мистецтво набуває придворний характер. Всі африканські монархії – Іфе, Бенін і Абомей на заході материка, Лоанго і Бакуба в Конго, великі султанати або ламідади в Камеруні – прагнули надати пишність і блиск зовнішньому прояву своєї могутності і пред’являли великий попит на твори мистецтва.

Золото Ашанті

І тоді на зміну каст майстрів і окремим умільцям маленьких сільських громад, в яких дерев’яна скульптура – стилізована або реалістична – безпосередньо служила культу предків або божеств, прийшли корпорації ремісників, що прославляли царське прізвище, релігійні обряди і великі перемоги країни.

«Одвіра» – свято ямсу в державу Ашанті – було святом весняного оновлення і одночасно днем поминання покійних. У цей день в церемоніях, що відрізнялися звичайною для феодальних святкувань розкішшю, приношення жертв перемежовувалися з різними розвагами, танцями, нічними факельними ходами. Підлітки розмахували пташиними перами і слоновими хвостами, а вельможі, обвішані з ніг до голови золотими прикрасами, прямували в нескінченних процесіях; вельмож підтримували і супроводжували раби, що несуть золоті курильні трубки, опахала зі страусового пір’я, золоті мечі та срібний посуд. Центром всієї цієї пишноти був царський трон із слонової кістки і золота.

Маски-підвіски, нагрудники, кільця, браслети та інші коштовності, насічка на парадній зброї, вази і гирьки для зважування золотого піску – все це так барвисто, так яскраво, що важко вибрати щось одне. Маски-підвіски, що зображують людські обличчя, широко відомі; їх виготовляли (в техніці «втраченого воску») у всіх аканських царствах.

Найрізноманітніший вид мають і гирьки для зважування золотого піску; на деякі з них нанесено геометричний орнамент, на інших зображені персонажі фольклору. Кришки так званих «куду» – традиційних судин, за формою і орнаментом схожих з деякими античними глиняними глечиками і китайським бронзовим посудом, – зазвичай також прикрашені згідно символічних декоративних мотивів. Іноді на них зображений диригент, оточений музикантами, – символ незаперечної першості вождя. Пишне оформлення цих судин перегукується з чудовим орнаментом шестикутних мідних похоронних урн, обтягнутих чорним оксамитом і прикрашених золотими розетками. У таких урнах покоївся прах царів, і для кожної з них призначалося окреме приміщення.

Перекази, прислів’я, приказки, що відображають не тільки палацове життя, а й повсякденне життя простого народу, давали матеріал навіть для візерунків тканин, в які одягалися ашанті.

Поряд з ювелірами і ткачами царський двір обслуговували і найбільш митецькі гончарі. Жінкам заборонялося виробляти антропоморфну кераміку, судини і трубки, призначені для ритуальних церемоній; вони мали право виготовляти лише звичайні глиняні вироби для продажу або господарських потреб. Але і в цій простій посуді жінки зуміли показати тонкий художній смак і майстерність, властиві всьому народу ашанті.

Схильність ашанті до мистецтва особливо чудово проявилася в так званих «Акуа ба» – статуетки з полірованого червоного або чорного дерева. Їх творці прагнули передати риси ідеальної краси. Припускають, що такі статуетки призначалися для вагітних жінок, щоб діти їх були настільки ж красивими, як витончені дерев’яні фігурки.

Переставши бути релігійним цілям культу предків, переставши допомагати маленьким громадам, які боролися за існування з допомогою звернення до надприродних сил, мистецтво ашанті повністю перейшло на службу царської влади. Велика кількість золота, сприятливі економічні умови, сила і слава держави, можливість запозичувати в мистецтві сусідніх народів – все це зумовило пишність і естетичний блиск мистецтва, що виросло із традиційних форм, створених кастами ремісників.

Держава Ашанті внесла в скарбницю мистецтва і культури народів Африки свій внесок, який свідчить про високий розвиток її цивілізації.

Автор: Жакелина Делянж.

P. S. А еще у народа Ашанти кроме собственно различных ювелирных изделий была широко развита культура и во многих других областях, например, парфюмерии. Разумеется, умельцы из Ашанти не умели создавать такие совершенные косметические средства как крем виши (к слову больше узнать про крем виши вы можете по ссылке), но простенькие духи и благовония им были вполне по силам.


Posted in Історія Африки, Африканська культура by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика