Африканська традиційна медицина

Африканська традиційна медицина прагне і лікувати захворювання, і розпізнавати суть нездужання чи хвороби. Крім рослинних та біохімічних ліків, пацієнт потребує психологічної та соціальної допомоги, яка відіграє не менш важливу роль у лікуванні. Вона здавна відома як традиційна африканська медицина, що прагне вписати випадки хвороб у контекст, інтегрувати конкретне нездужання у ширшу систему розладу і розкрити його, того нездужання, природу.

Згідно з поширеним у Африці уявленням про лиху напасть традиційні цілителі розглядають хворого як жертву зовнішньої агресії людського або ж надприродного походження. Це означає не так увагу до конкретики симптому, як до його повторюваності та до того, наскільки він асоціюється з іншими симптомами, що визначають вибір лікування. Якщо симптоми не зникають, пошуки лікування поширюються на інші системи медицини, включно з біохімічним лікуванням, аби полегшити фізичний біль, та з традиційним лікуванням, аби приборкати злих духів.

Ці дві системи радше гармоніюють одна з одною, ніж змагаються. Біомедицина зосереджує увагу на тілі пацієнта, нехтуючи те, що пацієнт є громадською істотою. Традиційні цілителі враховують громадський аспект і діагностують хворобу відповідно до системи символічної інтерпретації, що її поділяє все суспільство. Традиційні лікування, фактично емпіричні, закорінені у символізмі суспільства, як і в його космології.

НАРОДНІСТЬ ХААЛПУЛААРЕН З ПІВНІЧНОГО СЕНЕГАЛУ

Теоретичні й практичні медичні знання народності хаалпулаарен із північного Сенегалу ґрунтуються на кількох традиціях. Ці селяни, пов’язані з ісламом з XI сторіччя, діляться на групи за походженням, сперті на соціальні та професійні категорії — марабутів (мусульманські пустельники), мисливців-вояків, рибалок, ремісників та невільників. Кожна група володіє своєю галуззю знань. Мисливці-воїни, рибалки й пастухи знаються на екології та медицині. Нащадки групи туру Бе (Божі злидарі) сповідують іслам.

Ремісники глибоко обізнані з лікуванням. Ковалі, мастаки поводитися з металом та вогнем, полегшують біль від опіків і розтинають чиряки. Ткачі в’яжуть вузли, аби вгамувати головний і зубний біль. Чинбарі роблять невеликі торбини, куди кладуть письмо марабутів. Кожен здобуває основні терапевтичні знання протягом періоду навчання, але мало хто стає справжнім цілителем, і лише один чоловік здобуває визнання у кожній генерації та групі. Він запозичує знання від своєї групи, і його діяльність обмежена домівкою та селом. Подеколи, однак, його репутація поширюється на весь район.

Ці типи лікування ґрунтуються не на чаклунських формах досліджень у випадках захворювань, а на спостереженнях та досвіді. Мета лікування — домогтися лише того, аби симптоми й фізичний біль зникли.

УСНА Й ПИСЬМОВА МУДРІСТЬ

Є ще й інша, науковіша й таємніша традиція серед марабутів та мисливців на чаклунів (або античаклунів). Марабути ніколи не тлумачать хвороби мовою чаклунства, бо чаклуни належать до передісламського світу, забороненого ісламом. Вони покладаються на письмо, інструментарій Корану. Античаклуни, ті, що належать до ослабленішого поганського світу, виступають проти чаклунів і користуються усним словом, посередником традиційного передісламського світу. Ці дві групи тримаються на відстані одна від одної і не користуються тими самими космологічними орієнтирами, але їхнє суперництво не виключає можливої співпраці.

Обидві вони почали замислюватися, чому хворіють їхні пацієнти. їхнє лікарське вміння ґрунтується на тому, що вони здатні дати пояснення цього згідно з теорією та практикою причин і наслідків, що побутують у культурі народності хаалпулаарен.

ЗЛІ ДУХИ

Незалежно від волі Божої є три можливі головні причини хвороби й нездужання: дії чаклунів-людожерів, дії духів-дияволів і «марабутаж» (або магія). Чаклуни-людожери — це люди, що полишають свою тілесну оболонку і переходять у духовну, аби вполювати дух своєї здобичі. Вони належать до передісламського світу «кровопивців», паралельної групи, сформованої в людське суспільство. Вони збираються вночі й влаштовують оргії, в які кожен має зробити свій внесок, приносячи людське м’ясо. Чаклуни нападають на свої жертви, проникаючи в їхні черева. Симптоми чаклунського нападу важко визначити, бо медична система народності хаалпулаарен менше покладається на носологію (аналіз симптомів), ніж на етнологію (вивчення причин). Але деякі симптоми — такі як незбагненне нездужання, супроводжуване маренням, кошмарні сни маленьких дітей, кровохаркання, налиті кров’ю очі або носова кровотеча — одразу тлумачаться як чаклунство.

Духи-дияволи — створіння, які є частиною ісламської культури. Жахливі примари, вони з’являються в певних місцях у певну пору дня, коли примітивний світ визнає їхні права над приборканим світом. Той, хто порушує суспільні приписи, пробираючись крізь кущі опівночі чи серед дня, або простує порожнім сільським майданом, може мати неприємну зустріч. Сам вигляд цих духів та дияволів може спричинити патологічні стани — від душевного розладу до часткового чи повного паралічу. Їхнє потужне дихання входить у тіло жертви і залишає сліди — спричинює пухлини, параліч або ж ушкодження розуму. Це незаперечний доказ їхнього нападу.

«Марабутаж», або чари, — діяльність, поширена і в інших суспільствах під назвою «чорна магія», або ж чаклунство. Немає жодних симптомів, що дозволяли б діагностувати марабутаж. Проте цілу низку нездужань і нещасливих випадків приписують саме цьому виду агресії. Чари скеровуються на особливості характеру особи і в найгіршому разі призводять до недоумкуватості. За умови конструктивного використання чародійство може збільшувати суспільні здібності особи і в цьому разі заслуговує на високу оцінку. Деякі ісламські клірики — великі фахівці у цій справі.

ТРИ ЧАСТИНИ ТІЛА

За уявленнями народності хаалпулаарен, є три поділи тіла: симетричний (лівий бік і правий), навскісний (ліва нога та права рука і навпаки) і вертикальний — згори донизу. Перший поділ символізує контраст між чоловічою (права) і жіночою (ліва) основами. Другий пов’язаний з викривленням, спричиненим подихом духів-дияволів. Третій відповідає прогресуванню недуги — завжди знизу догори. Головний біль, наприклад, часто свідчить про те, що хвороба зародилась у нижній частині тіла. Терапія будується так, аби завернути хворобу вниз, до нижніх органів, звідки вивести її назовні далеко легше.

СИМПТОМИ І ПРИЧИНИ

Мистецтво зцілення складається з фізичних прийомів, рослинних препаратів, письма та заклинань — все це часто використовується у поєднанні.

Масаж, погладжування, припалювання, різання шкіри, зав’язування вузлом нитки вкупі з письмом та заклинаннями полегшують біль, виганяють хворобу і захищають хвору людину. Лікувальні рослини використовуються для очищення і зцілення. Очищення здійснюється з допомогою ванн, інгаляції, лікувальних відварів з листя і корінців, обкурювання голови та клізм. Вживаються також порошки та мікстури.

Короткі й енергійні заклинання (сефі), а також письмо (біннді) належать відповідно до передісламських та ісламських традицій. Перша використовує усне слово, аби пов’язати людство безпосередньо з рослинним і тваринним світом. Кожна група має сефі, яке дає змогу працювати гармонійно з природним довкіллям. З писаним словом (біннді) зв’язок непрямий. Марабут пише на дерев’яній таблиці кілька строф із Корану, цифри, взяті з деяких строф чи молитов до Бога. Потім він витирає дошку вологою тканиною і передає пацієнтові, який занурює її у пляшку з водою. Цю воду він п’є або використовує для вмивання.

Отже, традиційний цілитель працює на двох рівнях — рівні симптомів і рівні причин. На першому він бореться з видимими ознаками хвороби, на другому — атакує хворобу в її зародку.

Автор: Еманюель Кадья Талл.

P. S. Хоча насправді африканська традиційна медицина часом не нехтує і сучасними фармацевтичними препаратами, які в наш час можна придбати навіть не виходячи з дому, наприклад, через сайт інтернет магазину ДСКА.