Елвіс – африканець

Якось я натрапив у котрійсь лондонській газеті на невеличке повідомлення ось такого змісту: “Король повертається до своїх парків. Елвіс Джонсон-Ідан, він же Нана Елвіс із Джукваа, вчора знов заступив до виконання своїх обов’язків голови паркового відділення Брентської Ради після того, як його обрано вождем рідного племені фанті в Гані. “Я був захоплений, — розповідав 37-річний вождь після свого повернення. — Я був просто зачарований всім цим! Одного дня мені довелося прийняти в кадубі ванну на цілющих травах, аби мої м’язи й шкіра були в тонусі і я виглядав якнайкраще”. Нана Елвіс планує і надалі працювати в Брентській Раді, навідуючись до свого племені раз чи двічі на рік. Окрім цих відвідин, у житті Елвіса та його дружини-англійки, королеви Елізабет, не очікуються якісь драматичні переміни.

“Ми так само робимо закупи у крамницях Сейнсберіз”,— призналась королева Елізабет минулого вечора”.

Я вирішив вийти на цього англо-африканського вождя. Зателефонував до Ради Брента, північно-західного передмістя Лондона, і мене з’єднали з містером Джонсоном-Іданом. Він дуже радо погодився зустрітися зі мною, коли я сказав йому, що хочу обговорити з ним “один проект”. Через декілька днів я опинився у великому сірому приміщенні Ради.

Елвіс Джонсон-Ідан запросив мене до свого офісу. Господар кабінету був середнього зросту, огрядний, а характерною прикметою його округлого обличчя була пара пронизливих, але ясних очей. Говорив він тихим, але мелодійним, пересипаним смішинками голосом. Він вмів зробити так, щоб співрозмовник у його присутності почувався легко й невимушено, і незабаром ми вже називали один одного на ім’я, без “містерів”.

Елвіс розповів мені про себе. Виріс він у невеличкому містечку на океанському узбережжі Гани. Його батьки обоє походили із племені фанті й були “шляхетного” роду, але він про те якось зовсім не задумувався. Вже зовсім дорослим Елвіс залишив Гану (й невдалий шлюб) і подався до Англії вивчати садівництво. Вони з Елізабет познайомилися в сільськогосподарському коледжі й невдовзі одружилися. Елвіс повіз дружину на свою батьківщину, де він був заступником начальника Національного департаменту парків і садів.

Проживши років зо два в Аккрі, подружжя повертається до Англії, де й оселяється надовго. У Ліз пішли діти, і їхнє життя дедалі менше залежало від Елвісового ганського коріння. Коли це одного дня Елвіс отримує звістку про смерть матері. Вражений горем, їде він до рідного села Джукваа на похорон. І під час цих відвідин із подивом дізнається про те, що “творці вождів” його села вже не перший рік плекають плани зробити його, Елвіса, своїм вождем. Як тут не дивуватися — він-бо найменший з-поміж дев’ятьох братів! Отаке спало враз на Елвіса, і його власної згоди не дуже й питалися. Через два місяці він знову приїжджає з родиною до Джукваа, де його офіційно “посаджено на престол” як Нану Отумаїна Кофі Ідана Першого, брагене Джуквайського Ідан-крому.

Елвіс розтлумачив мені значення всіх частин свого офіційного титулу. “Нана”— це шанобливе слово, що ставиться перед ім’ям будь-кого з племені фанті, чоловіка чи жінки, хто має благородне походження. “Отумаїн” (“приборкувач чоловіків”) — це ім’я Елвісового батька. “Кофі” означає “П’ятниця” — багато кого з племені фанті називають за днем його (чи її) народження. Слово “брагене” вказує на вождівство, означаючи, що Елвіс має особливі обов’язки стосовно місцевої молоді. Джукваа — назва Елвісового села, а Ідан-кром означає, що село є традиційним володінням родини іданів; “кром” можна перекласти як “-віль”, “-град” у двочастинних найменуваннях населених пунктів.

Від моменту цієї “коронації” Елвісове життя стало своєрідним балансуванням між ролями голови Відділення парків і зон відпочинку Брентської Ради, чоловіка й батька, а також вождя села фанті. Тепер він приїздить до Гани раз чи двічі на рік, проводячи там добру частину грудня й січня зі своїми односельцями. Час цих відвідин збігається з річницею його “коронації” (27 грудня) і традиційними джуквайськими святкуваннями кінця року. Решту свого часу Елвіс ділить між роботою у Бренті й своєю родиною вдома.

Елвіс розповів нам, що на час його “коронації” засоби масової інформації приділили йому досить велику увагу. Він був шокований тією чималою мірою неточності, якої припускалися газетярі в різноманітних написаних про нього статтях. Кожна газета подавала про нього якусь свою власну версію. Одна шанована щоденнівка заявила, нібито ім’я йому дано на честь Елвіса Преслі, що практично неможливо, коли взяти до уваги, що Елвіс-вождь народився раніше, ніж Елвіс (Престли) заробив свій перший долар. А найпоширенішою помилкою було те, буцім Елвіс очолив все півторамільйонне плем’я фанті. Насправді ж його підданців було не більше як 20 000 душ.

Кілька кінокомпаній забажали створити повнометражний фільм на основі Елвісової історії. Лише за кількома винятками їхні ідеї видалися йому в щонайкращому випадку банальними, а в найгіршому — просто образливими стосовно його підданців. Одна студія запропонувала сюжет, за яким його дружину викрадає інше плем’я, і її, після численних джунгляних сутичок, визволяє загін відчайдухів із британської армії. Зовсім не такої слави хотів Елвіс. Хоча він залюбки посприяв би всякій спробі зробити так, щоб світ дістав краще уявлення про реальне життя-буття його людей, про їхні проблеми.

Тож ми з ним домовилися, що наприкінці року, під час чергової подорожі Елвіса та його дружини до Джукваа, я теж поїду з ними, аби мати змогу побачити сучасного африканського вождя за роботою.

А тим часом, протягом тих місяців, що лишалися до мандрівки, я витратив чимало часу, призбируючи різноманітну інформацію про Гану взагалі й про плем’я фанті зокрема.

 “Тронні землі”

З’ясувалось, що фанті й відоміші асанте (чи ашанті) — це два відгалуження єдиного племені, відомого первісно як народ акан. Сотні років тому акан вийшли із внутрішньої частини Африки до Гвінейської затоки. Одна група акан дійшла до середини узбережжя, де нині розташована Гана, а друга не пішла так далеко, осівши в тому районі, що називається тепер Кумасі, й розвинувшись у плем’я асанте. Мови двох племен почали виразно відрізнятися одна від одної, проте лишилися близько спорідненими, десь так, як англійська й французька. Поворотною точкою в історії обох племен став кінець XV сторіччя, коли туди в пошуках золота й рабів прибули європейські торгівці. Відтоді фанті зазнавали постійних нападів асанте, які прагнули захопити собі чим більший шмат прибуткової узбережної торгівлі.

Незважаючи на те, що фанті й асанте практично весь час перебували у стані війни, їхні племінні звичаї багато в чому лишалися дуже подібні. Із часом криваві сутички вщухли, а численні звичаї зосталися незмінні й по сьогодні. Найважливішою є традиція трону. Трон — це більше, ніж просто місце влади; він втілює сам дух народу, що його створив. Новообраний вождь дотримується тронного звичаю і тому безпосередньо відповідає за духовний добробут своїх підданців. У племен асанте й фанті є незліченна кількість більших і менших тронів, кожен з яких пов’язаний із певною територією та людьми, що на ній живуть. Ці території називаються “тронними землями”. Кожен вождь — це охоронець відповідної “тронної землі” й аж ніяк не цілковитий її власник. Так є і так було завжди — рідко коли вождь стає “уособленням” тронних земель.

Той чи той могутній клан часто контролює не один трон. “Блакитна кров” тече через багато поколінь ще від тих часів, коли завойовувались і заселялися ці землі. Найвищі вожді, вожді середнього рангу й дрібні вожді обираються з найдостойніших чоловіків “шляхетних” кланів. При виборі ватажка зважають не так на вік, як на силу й політичні здібності кандидата. Позатронна влада належить “творцям вождів”, групі старшин, яка вирішує, кого посадити на трон або, в рідкісному випадку зловживання владою, з того трону скинути. Всі ці “творці вождів”, самі вожді й претенденти на вождівство пов’язані мережею кровних зв’язків. А в центрі всіх цих інтриг стоїть Королева-Мати, яка часто відіграє впливову роль у виборі вождя з-поміж її синів.

Суспільство фанті ґрунтується на спорідненості й груповій солідарності. Відокремлений від племені індивід вважається втраченою, безнадійною душею — не тільки на все його життя, а й на віки віків. Це так тому, що релігійні церемонії фанті спрямовані до світу предків, які буцімто здійснюють нагляд над їхніми живими нащадками. Немає такого виду діяльності в тутешньому житті, який би перебував поза сферою релігії. Наприклад, навряд чи можна побачити, щоб котрийсь фанті пив алкогольний напій, не зробивши спочатку узливання духам. Фанті мають настільки міцну віру в потойбічне життя, що, коли вам трапиться стояти біля могили, а мимо проходитиме хтось із фанті, то цілком може бути, що він скаже: “Добридень вам обом!” Ось чому вигнаному фанті загрожує жахлива перспектива бути “вилученим” на віки віків.

Продовження читайте в наступній статті

Автор: Джордж Дарлі Доран. Переклад з англійської.