Вогнища мистецтва в Нігерії

Надзвичайне зростання числа музеїв і широке поширення альбомів репродукцій дали нам можливість пізнавати не тільки чудові шедеври мистецтва високорозвинених цивілізацій Європи та Азії, але і набагато більш різноманітні форми «племінного мистецтва» різних країн світу. Протягом останніх трьох століть, особливо в минулі сімдесят років, мандрівники та етнографи відкрили і оцінили по достоїнству багато зразків такого роду творчості. Але тільки нові напрямки в нашому власному мистецтві допомогли нам сприйняти і зрозуміти мистецтво народів Африки так само, як ми сприймаємо і розуміємо мистецтво країн Європи та Азії. Слова «примітивне мистецтво» – а ми все ще користуємося ними через брак кращого – зовсім не є нині синонімом нижньому ступеню тих сходів, на вершині яких стоять Пракситель і Донателло.

З волі історичної випадковості нові погляди на «племінне мистецтво» (особисто я віддаю перевагу так іменувати мистецтво народів Африки) вперше з’явилися у Франції, Німеччині, а дещо пізніше і в Бельгії. Художня творчість народів, що населяли колонії цих країн, привернула увагу сучасних художників і зайняла основне місце в альбомах з історії мистецтв, що виходять починаючи з 1915 року у все більшій кількості. Мистецтво Західного Судану, Берега Слонової Кістки, Камеруну та Конго отримало широку популярність. У той же час мистецтво найбільш населеної і багатої художніми виробами області – Нігерії – залишалося прихованим за серпанком невідання просто з тієї причини, що воно не було подане в тих європейських центрах, де формувалося сучасне мистецтво.

Виняток становило мистецтво Беніну, яке після англійської експедиції 1897 року настільки голосно заявило про себе цивілізованій Європі, що не помітити його було неможливо. Але хоча воно і дало кілька чудових зразків африканського мистецтва, переважна частина величезної кількості знайдених творів далеко не заслуговує викликаного ними захоплення. Більш того, мистецтво Беніну, як ми побачимо далі, аж ніяк не характерно для мистецтва всього африканського материка. Тим не менш, несподіване відкриття здатності африканських народів створювати настільки складні й тонкі вироби з литої бронзи (гідні, на думку вельми авторитетного фахівця, самого Челліні) значною мірою сприяло визнанню європейським художнім світом племінного мистецтва.

Відкриття й вивчення старожитностей Нігерії йшли швидкими темпами, особливо після другої світової війни. В даний час знята і опублікована тільки частина останніх знахідок численних археологічних експедицій, але ми вже знаємо досить, щоб уявити собі, хоча б у загальних рисах, мистецтво Нігерії, яке сходить до глибокої старовини і змушує припускати, що на цій території відбувалися найбільш цікаві процеси розвитку африканського мистецтва.

Як наразі встановлено, Нігерія була заселена вже в епоху раннього палеоліту, тобто приблизно 250 000 років тому. Однак найбільш ранній з виявлених на її території зразків мистецтва – і найбільш ранній з усіх датованих зразків мистецтва Африки – відноситься до першого тисячоліття до нашої ери. Це чудова теракотова статуетка так званої культури Нок; виявив її в 1943 році поблизу олов’яних копалень в районі Джоса (Центральна Нігерія) англійський археолог Бернард Фегг. Нещодавно за допомогою радіоактивного вуглецю вдалося встановити, що епоха розквіту теракотової скульптури припадає на період між 900 роком до н. е. і 200 роком н. е.

Скульптури цього типу виявлені на значній частині території Центральної Нігерії, протяжністю близько 500 кілометрів, і немає підстав вважати, що вони не будуть в подальшому виявлені і за цими межами. Хоча на перший погляд нігерійська скульптура має деяку схожість із етруською, наявність історичного зв’язку між ними вельми сумнівна. Крім того, вивчення сотень фрагментів голів і фігур, що зберігаються в музеї в Джосі, розкрило чудову самобутню майстерність нігерійських скульпторів, особливо таких, що проявилися в стилізованому трактуванні людської голови у вигляді конуса, циліндра, кулі та інших абстрактних форм; останнє спростовує припущення про зв’язок цього мистецтва з якою-небудь з відомих художніх традицій, зокрема з древнім єгипетським мистецтвом.

Цілком можливо, що витоки нігерійського мистецтва сходять до часу, значно більш раннього, ніж додинастичний період, коли племінне мистецтво Єгипту згасало. Є підстави вважати, що культура Нок не зникла безслідно, а стала тією основою, на якій виростали більш пізні традиції нігерійської скульптури. Виявлена французьким археологом Лебефом на південь і схід від озера Чад культура Сао, розквіт якої, мабуть, припадає на час європейського середньовіччя, поки не дає підстав припускати наявність зв’язку з культурою Нок, але намічені археологічні вишукування в районі Борну можуть по-новому висвітлити це питання.

Цілком можливо, що мистецтво Іфе, яке користується всесвітньою популярністю, частково веде своє походження від культури Нок. Племена йоруба, які зробили Іфе своїм священним містом, йоруба, яким ми безперечно зобов’язані знайденими тут чудовими виробами з бронзи і теракоти, з’явилися на території Нігерії порівняно недавно. Більшість їх прийшло, зі сходу в першому тисячолітті нашої ери.

Можливо, що корінне населення, з яким завойовники швидко змішалися, успадкувало від культури Нок мистецтво виготовлення великих глиняних скульптур для надгробків. Правляча верхівка йоруба, що влаштувалася в Іфе, надала мистецтву підкорених народів більш натуралістичний характер. Подібний висновок напрошується в результаті уважного вивчення фрагментів скульптур, виявлених в долині Нок і в Іфе. З усіх відомих нам зразків мистецтва Чорної Африки – як давніх, так і нових – лише ці типи скульптури даються в натуральну величину, і хоча форма голови трактуються в них дуже по різному, трактування тіла і багатий орнамент подібні. Правда, при сучасному рівні наших знань ми не володіємо досить переконливим матеріалом для підтвердження цих припущень.

Далі буде.

Автор: Вільям Фегг.