Башти Зімбабве

Руїни Зімбабве

Сто сорок сім років тому з експедиції по незвіданих в той час районів Африки – за річкою Лімпопо, на території сучасного Зімбабве, – повернувся англійський мандрівник і мисливець Адам Рендерс. Його барвисті розповіді про бачене в цих країнах створили йому популярність. Приблизно в трьохстах кілометрах від Лімпопо, в заростях чагарнику, він виявив руїни якихось гігантських кам’яних споруд. Рендерс мало що міг додати до сказаного, тому що йому ніколи ще не траплялося бачити подібних стін і веж. Але розповідь передавалася з уст в уста, і чим далі вона поширювалася, тим таємничіше ставала. Слухачі вважали цю історію черговим сюрпризом, піднесеним загадковим континентом. Хто б міг очікувати, що в північних рівнинах тропічної Африки виявляться приховані досі сліди стародавньої культури?

Наступним побачив ці таємничі кам’яні башти німецький геолог Маух. Через чотири роки після Рендерса він також переправився через Лімпопо і повідомив, що на вершині пагорба бачив фортецю, що являла собою, на його думку, копію храму, побудованого царем Соломоном на горі Моріа; в долині, нижче фортеці, розташовувалася величезна кам’яна будівля – копія палацу цариці Савської, в якому вона жила під час перебування в Єрусалимі в X столітті до нашої ери.

Історія ця обійшла весь світ. Через тринадцять років після повернення Мауха письменник Райдер Хаггард придбав славу та гроші своєю книгою «Копальні царя Соломона» – чудовою повістю про Африку та африканські алмази. А ще через кілька років в країну вторгся загін англійців, відкривши шлях європейським колонізаторам. Вони повідомляли все нові відомості, і виявилося, що Рендерс і Маух нітрохи не перебільшили: руїни дійсно були високими, великими і… незрозумілими. Чи могли ці споруди бути творінням африканців? Така думка здавалася безглуздою. Ймовірно, це була справа рук якихось дуже давніх прибульців-завойовників. Англія лише йшла по їх загублених слідах.

«Тепер, – писав один з перших поселенців в 1891 році, коли Англія заволоділа землями на північ від Лімпопо, – англійці знаходяться в країні Офір і заново відкривають скарбницю давнини… ймовірно, скоро вже можна буде побачити зображення королеви Вікторії, викарбуване на золоті, яким цар Соломон покрив свій трон зі слонової кістки і прикрасив кедрові колони побудованого ним храму».

Руїни Зімбабве

Потім виявилося, що існують не тільки руїни Зімбабве. У міру того як англійські колоністи просувалися все далі на північ через рівнини за річкою Лімпопо, виявлялися все нові руїни, подібні першим; поступаючись Зімбабве у величині й пишноті, вони тим не менш, також зберігали незгладимий відбиток високої і могутньої цивілізації.

Але якщо це країна Офір, то що сталося з джерелами тих золотих талантів, якими цариця Шеви обдарувала Соломона? Багато задавали собі це питання, і багато спрямовувалися на північ у надії розшукати скарби. Вони знаходили безсумнівні сліди древніх копалень: по всій країні були розсіяні сотні і навіть тисячі занедбаних рудників, видобуток в яких здійснювався з глибини десяти-двадцяти метрів. Золотошукачі починали розробляти нові ділянки, і частенько їм випадала вдача.

Інші вибрали більш легкий шлях до збагачення: вони розкрадали те, що знаходили в руїнах. Наприклад, золотошукач Ніл, знайшовши в Йоганнесбурзі пару підприємливих компаньйонів, заснував «Компанію старовинних руїн». Вони грабували стародавні кладовища в Родезії (колишня назва Зімбабве) і встигли набрати п’ять сотень унцій чистого золота, поки влада, зміркувавши, що зі зникненням золота вислизають дорогоцінні відомості, не розпорядилася припинити грабіж. Це сталося в 1900 році. «Але завдані збитки, – писав пізніше Дж. Ф. Шофілд, – були величезними, оскільки грабіжники варварськи поводились з всіма знайденими предметами». Золото з розвалин (або більшу його частину) розкрадачі переплавили і продали.

Серед різних теорій походження цих руїн і рудників головне місце довго займала «легенда Офіра». Археологи-любителі, з пристрастю досліджуючи руїни, неслися думками в глибоку старовину і заявляли, що творцями їх були сабейці та фінікійці. Прихильники цієї теорії стверджували, що споруди були зведені за тисячі років до нашої ери. Ці вежі і зубчасті стіни, говорили вони, були, по всій видимості, зведені завойовниками, що стояли на вищому ступені та прийшли із півночі, з-за моря; на думку цих археологів, будівлі не могли бути створенням корінних африканців. Подібних споруд не зустрічається більше ніде у всій Південній Африці; безглуздо припускати, додавали вони, що дикі предки цих тубільців, яких європейці підпорядковували собі вогнем і мечем, були в змозі створити подібні пам’ятники.

Руїни Зімбабве

Але були й інші теорії. Селоус, наприклад, вказував на те, що деякі африканські племена і зараз зводять кам’яні споруди того ж типу і риють колодязі для видобутку руди. Важко було заперечувати Селоусу, тому що ніхто з мандрівників і мисливців того часу не міг зрівнятися з ним у знанні країни. Розгорілася шалена суперечка.

Запеклість дискусії привернула увагу Британської асоціації, яка в 1905 році включилася в неї. Досвідченому археологу Девіду Ренделл-Макайверу було доручено дослідити руїни, що викликали настільки бурхливі суперечки. Відкриття Макайвера тільки підлило масла у вогонь. Він категорично відкинув припущення про давнє і чужоземне походження цих будівель. Археологічні дані показали, що руїни відносяться до порівняно недавнього минулого – приблизно XIV або XV століть нашої ери. На його думку, споруди, безсумнівно, були споруджені корінними африканцями.

Однак прихильники «легенди Офіра» не здалися. Вони знову перейшли в атаку. І результати її були настільки успішні, що через чверть століття, в 1929 році, Британська асоціація призначила іншого досвідченого археолога, вважаючи, що результати нових досліджень будуть переконливіше. Через три роки Гертруда Кейтон-Томпсон опублікувала чудову книгу «Культура Зімбабве», яка підтверджувала думку про походження руїн Зімбабве, висловлену Макайвером. Вона виявила, що час створення цих будівель відноситься до середньовіччя і що вони належать племенам банту. Руїни виявилися дещо древнішими, ніж вважав Макайвер.

Всі авторитетні фахівці згодні з основними висновками Кейтон-Томпсон. Визначення, за допомогою методу радіоактивного вуглецю, віку шматків дерева, взятих з підстави стіни в Зімбабве, дало можливість припустити, що деякі будівлі відносяться до VI або VIII століть нашої ери. В даний час встановлено, що в основному ці будови зводилися в період від 500 року до 1750 років. Копітка робота Роджера Соммерса, зберігача Національних музеїв Південної Родезії, і його колег дала згодом багато цінних відомостей, що ведуть до аналогічних висновків.

Що ж думати тепер про цей чудовий комплекс стародавніх руїн в країні, населення якої, здавалося, ніколи не зводило кам’яних будівель і не мало тієї високої організації суспільства, при якій виникає потреба у створенні подібних палаців, фортець і будівель? Фахівці відповідають, що руїни в Зімбабве, характеризують ранній розвиток і процвітання тут залізного віку – за дванадцять століть до приходу європейців, що оголосили цю країну дикою й неосвіченою. Руїни Зімбабве – переконливе і незаперечне свідчення справді африканської цивілізації, яка навіть за відсутності писемності та за технічної обмеженості дає нам нові разючі докази мистецтва і винахідливості народу, що може розраховувати, як змушені були жителі Африки, тільки на власні сили.

Автор: Генрі Барт.


Posted in Історія Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика