Ганнібал – царю нагрудник, а не раб. Або африканське коріння Пушкіна.

Ганнібал - прадід Пушкіна

Воістину фантастична доля Ганнібала, прадіда видатного російського поета А. С. Пушкіна. Він був ефіопом з тієї ефіопської області, що при італійців іменувалася Еритреєю. Ганнібал писав в Сенат: «Родом я з Африки, тамтешнього знатного дворянства. Народився я у володінні батька мого в Лагоні, який і крім того мав під собою ще два міста. У 1706 р. я виїхав в Росію з Царгорода при графі Саві Владиславовичі, волею своєю, в малих літах, і привезений до Москви».

Батько Ганнібала мав 30 жінок у гаремі і дітей у множині. Ганнібал, який народився у 1697 або 1698 році, був молодшим сином і, стало бути, найулюбленішою дитиною в сім’ї. Старші брати заздрили йому. Ефіопія насилу відбивалася від турків, окраїнні її території переходили з рук у руки. Турки, за звичаєм, вимагали заручників від підкорених, зажадали заручника і від володаря Лагону. У його відсутність брати здали туркам батьківського улюбленця, явного претендента на престол, Ганнібала. На все життя запам’ятав хлопчик, як віддалялися рідні береги, і пливла в море за турецьким човном сестра його Лагань, сподіваючись наздогнати і поцілувати на прощання брата.

Так почався хресний шлях семирічного ефіопа. Ганнібала привезли у Стамбул, до султанського двору. Шляхетного плачучого заручника помістили в сералі. Він був розумним, красивим і впертим хлопцем: в султанському гаремі його балували жінки. По Стамбулу поширювалася чутка про кумедного маленького арапчонка. Сталося так, що якраз в цей час думний дяк Українцев, посол Росії в Туреччині, одержав з Петербурга наказ царя Петра: добути і доставити у Московію кілька здібних, придатних до вчення і служби хлопчаків-арапів.

Арапчата надобились цареві, щоб виростити з них служивих, спритних і освічених — в докір деяким ледачим боярам і дворянам російським, які не встигали за петровським розмахом. Ось, мовляв, соромтеся: арапи в Росії російських обганяють! — наочна просвітницька реклама.

Дяк Українцев довго ламав голову — як виконати наказ Петра? Купити негрів на базарі неважко, але цар адже вимагав здібних! А хто їх знає, на що вони придатні, чи не доведеться царській тростині погуляти по дяківській спині? Найсправедливіше було — здобути арапчонка із сералю. Чутка про нього дійшла і до дяка. Але той не раб, а заручник: добром султан його не віддасть. Залишалося вкрасти. Підкупив дяк султанського візира і вкрав арапчонка — спритний був російський посланець! У 1706 р. граф Сава Рагузинський доставив переляканого смаглявого «краденця» до Москви, де тоді був проїздом Петро. У Петербург хлопчика привіз із собою вже сам Петро. Арапчонок цареві сподобався — дійсно, був здібний, сміливий, рішучий. Він з ходу навчився говорити по-російськи і став як би пажем царським — честь, про яку для дітей своїх мріяли багато бояр. Звали його спочатку, як на батьківщині, Ібрагімом: арабська переробка європейського ім’я Авраам, або по-російськи Абрам.

Напівпаж їздив всюди з царем, спав з ним під одним дахом. Петро страждав безсонням, часто будив Абрама, диктував йому що-небудь або наказав дістати з-під ліжка грифельну дошку, писав сам, арапчонок — світив. У чомусь заміняв хлопчисько Петру Меншикова, який з такого ж слуги виріс у другого, після царя, чоловіка в Росії. Цар бував розгніваний й крутий — бив хлопчиська за провини дитячі, але й навчав, і дбав. «Грудня в 20 день, за наказом, деланы каптани: Якиму, Карлі і Абраму арапу до свята Різдва Христового, з комзолы і штани. Куплено сукна обом по осьма аршин, по два рубля по 16 алтин по 4 гроші аршин, їм же мідних ґудзиків».

У 1707 р. Абрама хрестили. Хрещеними у нього були за батька — імператор всеросійський, за матір — польська королева. Було це у Вільно. Дали йому при хрещенні ім’я по батькові — Петро, але десятирічний хлопчисько, як за останню ниточку, тримався за старе ім’я і на Петра відгукуватися, не бажав. Він і потім багато років підписувався «Абрам Петров», зробивши своє хресне ім’я прізвищем. Прізвище Ганнібал – пізніше він присвоїв собі сам. На Русі це водилося, та й кому було перевіряти: хочеш бути Ганнібалом — будь ним.

В Ефіопії почули про долю Ібрагіма, захвилювалися. В Петербург прибув один з його старших братів, щоб забрати додому. Але Петро не відпустив. Він вже прив’язався до хрещеника; він навіть записав його барабанщиком в бомбардирські роти Преображенського полку, найпочеснішу роту в армії, де сам цар був капітаном, а в солдатах ходили князі і графи. Так прищеплювалася африканська стеблинка до російського дворянського древа.

Автор: В. Травінський.


Posted in Історія Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика