Ганнібал – царю нагрудника, а не раб. Частина друга.

Ганнібал - прадід Пушкіна

…Ганнібал зростав. Йшли роки, хлопчик став юнаком. Живучи біля царя, понахоплював ефіоп умінь і знань, спритно і чіпко опановуючи науками. У другу свою закордонну подорож цар взяв арапа з собою і залишив вчитися на військового інженера у Франції. Пригрозив: пити-гуляти будеш, не будеш вчитися — в землю вб’ю. Пообіцяв: вивчишся — у люди виведу. Отже: Ефіопія — Червоне море — Середземне море — Стамбул — Москва — Вільно — Париж.

Петро навчав за кордоном людей мало не всіх російських племен: і росіян, і черкасів, і татар, і калмиків, і мордвинів, і башкирів. Але африканець у числі росіян на закордонному навчанні був єдиним.

Абрам, подорослішав, зрозумів, що від мінливостей долі у нього один захист: працьовитість і кмітливість. Він серйозно поставився до рідкісної вдачі, що випала на його частку, гриз європейську науку. А жили учні російські за кордоном худо: стипендії були невеликі, надходили через багато рук з Петербурга, нерегулярно. Бувало — і голодували, бувало навіть, що злидарював — царські посли не раз писали про це Петру. Цар скупився: грошей йому завжди не вистачало. Абрам багато листів слізних надсилав у Росію: чим платити вчителям, не в що одягнутися, голодно — «на плечах ні пальто, ні сорочки почитай ні, не токмо просочитися, але і від боргів себе захистити неможливо».

Але як би те не було, ефіоп наш зубрив і зубрив наукові премудрості. Щоб вже оволодіти військовою справою всебічно, він записався волонтером у французьку армію. А тут як раз в 1719 р. почалася франко-іспанська війна, і Ганнібал потрапив на фронт. Хоробро бився він у лавах французів, був поранений в голову, потрапив у полон, був звідти французами визволений, і за доблесть і кмітливість допущений в найвищу французьку інженерно-артилерійську школу в Меці, тоді кращу в світі, куди іноземців взагалі-то приймати заборонялося. Ще не закінчивши училища, Ганнібал був проведений в капітани французької армії. Перед ефіопом з Росії відкривалася карколомна кар’єра: адже новоспеченому капітану не виповнилося ще й 25 років, а за ним вже стояла бойова слава, ореол улюбленця російського імператора і доброзичливість королівського двору!

Отже, син ефіопського феодала — бранець турецького султана — слуга російського царя — капітан короля Франції.

У січні 1722 р. вибухнув з Петербурга наказ: всім учням повертатися додому. Марно Абрам благав відкласти повернення на 2 роки, щоб закінчити училище: цар чомусь не погоджувався. Може бути, не хотів, щоб обдарований арап зовсім осів за кордоном? Пушкін писав, що, мовляв, Ганнібал вів у Франції розсіяне світське життя, мав зв’язок з якоюсь графинею, а тому і не хотів їхати. Петро, нібито, послав йому лист, мовляв, не неволю, можеш зовсім там залишатися, після чого, засоромившись, Абрам негайно виїхав на Русь.

Що стосується графині — перевірити важко, хоча чому б красивому, молодому, оточеному романтичними легендами юнакові і не мати в Парижі якоїсь серцевої прихильності. А вже щодо розсіяного світського способу життя прадіда правнук перебільшив: життя Абрама за кордоном було заповнене труднощами, війною і навчанням. Та й гроші-то у нього завелися лише до кінця, і він їх витрачав не на розкіш: з собою в Росію віз Ганнібал 400 книг — велику на ті часи бібліотеку, що коштувала недешево.

План Петра вдався: ефіоп став живим докором недбайливим і ледачим з числа росіян, він повернувся з Франції освіченим, ерудованим військовим інженером, придбавши смак до науки та літератури, лиск та вишукані манери. Петро часто особисто екзаменував учнів, які повертаються; знаннями Ганнібала він залишився дуже задоволений. Африканець з французькою освітою на російській службі став поручиком в тій самій бомбардирській роті, де спочатку був барабанщиком. Тепер у нього під рукою ходили діти шляхетних прізвищ Росії. Він навчав їх мов і математики, виробляв за вказівкою Петра переклади іноземних наукових книг. Цар поважав Абрама і з його думкою вельми рахувався. Так що Пушкін був абсолютно правий, відповідаючи на плітки, поширювані Булгаріним:

Решил Фиглярин сидя дома,
Что черный дед мой Ганнибал
Был куплен за бутылку рома
И в руки шкипера попал.
Сей шкипер был тот шкипер славный,
Кем наша двинулась земля,
Кто придал мощью бег державный
Рулю родного корабля.
Сей шкипер деду был доступен,
И сходно купленный арап
Возрос усердно, неподкупен,
Царю наперсник, а не раб.

І раптом Петро помер. Фортуна від Ганнібала відвернулася. Адже він не був дворянином, не мав ніякої власності і повністю залежав від волі царя. Натомість, живучи багато років при Петрові, будучи в курсі всіх палацових справ, він став для спадкоємців Петра фігурою одіозною. Катерина I, яка потрапила у цариці «з-під воза», і Олександр Меньшиков, колишній базарний злодюжка, який правив тепер фактично Росією, косо дивилися на Ганнібала тому, що він надто багато знав.

Ганнібал це розумів. Він підніс Катерині написану ним книгу з інженерного мистецтва і просив, щоб вона «призрела його, іноземця, вихованого від самого дитинства при будинку його величності…». Але підношення зустріли холодно. Від служби Абрама Петровича фактично усунули. Гроші танули. Довелося продавати навіть книги; продавав їх Ганнібал скупо, по одній, «відривав від серця». Продав близько ста штук триста залишив.

Опала насувалася. 8 травня 1727 р. наказ відправитися в Казань на перевірку фортеці. Тільки прибув в Казань, новий наказ — їхати до Тобольська, будувати там фортецю. Ганнібал був у розпачі. «Не погуби мене до кінця, — писав він Меньшикову з Казані, — остання креатура на землі, якого черв’як і трава може цього світла позбавити: вбогий, сирий, іноземець, голий, босий». Але вже обганяючи Ганнібала, мчав сибірському генерал-губернатору Довгорукому указ з Петербурга: Абрама Петрова послати до китайського кордону для його зміцнення. І ось він вже в Селенгінську: будинків — 90, дворян — 3, дітей боярських — 4, десятників козацьких 50, козаків — 254.

Отже: Ефіопія — Червоне море — Середземне море — Стамбул — Чорне море — Москва — Санкт-Петербург — Франція — Іспанія — Казань — Сибірсько-Китайський кордон.

Меньшикова заслали, але в долі Ганнібала змін на краще не сталося. Одного разу його навіть заарештували, протримали, правда, недовго, але конфіскували бібліотеку, про що Абрам дуже шкодував. Насилу вдалося йому вибратися з Сибіру і влаштуватися на інженерну службу в Прибалтиці. Тут він одружився на Євдокії Діопері, одружився невдало. Євдокія вийшла за нього без кохання, а домогтися розташування жінки Ганнібалові було ніколи. Ганнібал бив її, сім’я розпадалася. Недоброзичливці скористалися його сімейними негараздами і чорнили Абрама в Петербурзі.

Арап вирішив зникнути з громадської арени. Він подав у відставку, пішов від Євдокії, не дочекавшись розлучення, обвінчався (за хабар попу) в 1736 році з Христиною-Регіною фон Шеберх, німкенею, у якої по материнській лінії були італійські предки. По-російськи Христина майже не говорила, і ефіоп навчав її російської мови. Вона-то і стала прабабцею Пушкіна.

Другий шлюб двоєженця довго ставився під сумнів. У справі знався навіть Святійший Синод, тільки через багато років затвердили союз Абрама з Христиною, а Євдокію відправили у монастир. Жили ефіоп і німкеня дружно. Пізнавши суєтність і неміцність слави, Ганнібал з головою пішов у родину. Множилися діти: всього їх було 11. Христина добродушно зносила дивацтва свого вченого чоловіка, сміялася над пишними іменами, що даються їм дітям. Пушкін потім розповідав сімейний анекдот про німкеню: «Шорны шорт робить мені шорна репят і дає їм шортовск ім’я».

25 листопада 1741 р. до влади прийшла Єлизавета та проголосила повернення до ідеалів Петра. А соратників імператора в живих залишилося небагато; тим більше балувала дочка збережених вихованців батька. Ганнібалові вона відразу пожалувала звання генерал-майора, обдарувала грошима і великим маєтком на Псковщині — з селом Михайлівським, між іншим. Ще не старий, повний енергії, Ганнібал стрепенувся. Вісім років він був не при ділі, і голову його переповнювали інженерні та адміністративні проекти. Тепер він знав Росію, як мало хто з росіян, — об’їздив її всю, бачив її, так сказати, зверху та знизу. В першу чергу Абрам став розшукувати свою бібліотеку: виявилося, що її передали в Академію наук. Ганнібал попросив Академію повернути книги: Академія з люб’язністю і повагою доставила йому книги додому. Ганнібал поскаржився, що нерегулярно отримує академічне видання «Санкт-Петербургские ведомости» — «Ведомости» стали приходити в той же день. Петровські кадри після стількох років біроновщини цінувалися відтепер як першосортні, за ними доглядали, їх балували. І ось 25 квітня 1752 р. колишній будівельник селенгінської фортеці призначається Головним інженером Росії і очолює вище інженерне відомство.

Десять років залишався на цьому посту Ганнібал, і для Росії ці роки виявилися вельми плідними. Він збудував лінію укріплень на півдні і Далекому Сході, завів хороші інженерні училища і створив при них міцний штат професури. Африканець, по суті, заклав основи сучасної воєнно-оборонної системи Росії; далі вже будували, спираючись на цей фундамент. За труди праведні був обсипаний милостями і нагороджений орденом Олександра Невського. Але все частіше давали про себе знати наслідки іспанської війни й бурхливого життя: боліла й трусилася голова, тремтіли руки… В 1762 р. Абрам звільнився у відставку. Оточений пошаною, єдиний з живих повірників Петра, він прожив ще 20 років, і Катерина ще зверталася до нього за порадами у справах державних. Невгамовний старий принадився в похилих роках: у 80 років надумав, було, претендувати на престол свого батька в Ефіопії, та старший син Іван Абрамович відрадив. «Для князівського звання потрібно і царське багатство», — сказав син.

Дітям залишив Абрам Петрович 1400 селянських душ, 60000 рублів, 300 книг, набір фізичних і механічних інструментів. Ганнібал заснував єдину російську дворянську сім’ю, яка походить від африканця. Эфіопсько-німецькі нащадки його та Христини влилися в споконвічно російську сім’ю Пушкіних, далекий предок яких, Гаврило Олексич, воював під прапором Олександра Невського зі шведом Біргером і «поклав вістрям меча печать на чолі його». Змішання кровей обернулося для Росії великою вдачею: Пушкіним. Поет пишався своїм африканським предком — і мав на те всі підстави.

Автор: В. Травінський.


Posted in Історія Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика