Християнські місіонери в Африці

Йде християнський місіонер по африканській Савані, а на зустріч йому лев! Місіонер падає на коліна та починає гаряче молитись Богу: «Господи, зроби, щоб цей лев став християнином!». Лев неспішно підходить до місіонера, обнюхує його та чоловічим голосом промовляє: «Благослови цю їжу Господи в ім’я Отця, Сина і Духа Святого, Амінь».

На сьогодні понад 380 мільйонів африканці вважають себе християнами, а християнство є пануючої релігією в більшості країн центральною та південної Африки, в той час як північна частина «Чорного континенту» практично повністю належить ісламу (за винятком окремих християнських осередків в Єгипті, Судані та Ефіопії). Звісно, християнізація Африки була б неможливою без цих хоробрих та відважних людей – місіонерів.

Перша хвиля християнського місіонерства почалась ще на самому початку християнства, адже за переказами перша африканська церква на території сучасних Ефіопії та Єгипту була заснована самим апостолом Марком у 42 році. Цікаво, що нащадки цих перших християн і досі зберігають свою віру, в Єгипті це копти, які попре вторгнення арабів-мусульман не прийняли іслам. Зрештою перші мусульмани досить толерантно ставились до християн, на їхній території продовжувала існувати навіть чимала кількість християнських монастирів та церков, єдине – всі не мусульмани (сюди також належали євреї) були змушені платити спеціальний податок за свою іновірність. А от Ефіопія – єдина країна в північній Африці, яка зберегла християнство в якості домінуючої релігії і сьогодні ефіопська християнська церква є одною з найдавніших.

Церква святого Георгія у місту Лалібеле, Ефіопія.

Це щодо північної Африки, а от решта територій цього континенту вперше про християнство дізнались лише у XV столітті, адже саме в цей час на жаркі африканські землі нижче екватора вперше ступила нога білого європейського завойовника – португальського конкістадора. І звісно неодмінним супутником озброєного конкістадора був одягнений в рясу католицький священик, мета якого була обов’язково навернути чим побільше африканських тубільців у християнську віру. От правда, якщо говорити відверто, африканські тубільці не завжди хотіли навертатись, адже у них була своя, давня язичницька віра, яку віками сповідували їхні предки. Та і білі європейці зі їх загадковими стріляючими палицями, різними чудернацькими речами все більше викликали в африканців побоювання. Побоювання були далеко небезпідставними, адже дуже скоро підприємливі європейці зметикували, що є дуже вигідна справа – вивозили чорних африканців на плантації недавно відкритої Америки, використовуючи їх в якості рабської сили.

Тема работоргівлі одна із сумних сторінок в історії Африки, ми її ще неодмінно торкнемось, але повернімося до місіонерів. Не дивно, що поведінка європейців, (спершу це були португальці, потім підтягнулись і інші: англійці, французи, голландці) на африканській землі була сповнена протиріч. З одного боку християнські місіонери говорили, що Бог є любов, що вони несуть релігію любові, добра, справедливості, а з іншого боку їхні колеги, начебто такі ж християни чинили відверто жорстокі та підлі речі. Тож не рідко і християнських місіонерів зустрічали не з хлібом та сіллю, а пригощали отруйними стрілами.

Загалом християнізація Африки йшла зі скрипом та повільними темпами, перші успіхи почались лише десь з середини XІX століття. І першими християнами в цей час ставали представники племінної африканської аристократії, нова релігія допомагала їм долучитись до європейської культури, такої чудернацької та загадкової (на думку африканців звісно), відчути себе ще більшою елітою. В той час як прості тубільці і надалі лишались вірними своїй язичницькій релігії предків.

У деяких місцях і досі лишаються химерні поєднання християнства з язичництвом, наприклад африканське село має і церкву і особливу священну галявинку, де з давніх часів відбувались язичницькі ритуали. Спочатку місцеві жителі йдуть до церкви на службу, а потім йдуть на свою священну галявинку, де танцюють ритуальні танці, просячи в богів (чи духів), дощу, хорошого врожаю, щоб бульба банани вродили. Десь церква і просто стоїть лише для пристойності, аби було, християнство тут існує лише на перший погляд і тільки для виду, а сутність справжньої місцевої релігії глибоко язичницька. І коли в сільських жителів проблеми, вони не йдуть до місцевого священика, а йдуть до місцевого шамана.

В деяких же африканських племенах добре прижилося християнство не в католицькому, а саме протестантському, навіть баптистко-харизматичному варіанті, із веселими релігійними гімнами, танцями, експресією, емоційністю, впаданнями в екстаз. Адже саме такий християнський харизматизм дуже близький африканському духу та ментальності.

Також в багатьох африканських країнах існує така цікава релігійна течія як «чорне християнство», що народилася в результаті сплаву проповідуваного католицькими та протестантськими місіонерами оригінального християнства та власними одкровеннями деяких місцевих шаманів. Адепти «чорного християнства» вірять у те, що білі люди спотворили Святе письмо, справжнім богообраним народом є ніякі не євреї чи ще там хто, а таки-так, чорні африканці, святе місто ж Єрусалим насправді знаходиться у Ефіопії, Ісус Христос насправді був чорним африканцем і таке інше. Звісно можна посміятись з цього африканського вчення, але ми б не радили цього робити знаходячись десь у Кенії чи Танзанії.