Мови Африки і аргумент хуртовини

У четвер, 16 серпня, Микола Іванович прокинувся без двадцяти хвилин сім. За сніданком він поїв м’ясного салату з помідорами і з огірком, випив чашку кави з бутербродом, після сніданку закурив цигарку.

…Чи доводилося вам замислюватися над тим, що ми живемо в історії? Щоб немудрящі події з сніданком Миколи Івановича могли статися і щоб прочитані вами дві фрази могли бути написані, знадобилося існування щонайменше двох десятків великих цивілізацій минулого і сьогодення. Давайте підрахуємо:

1 і 2) Шумерська і ассиро-вавилонська цивілізації: вони ввели поділ дня на 12 годин, а години — на 60 хвилин. Їх астральна релігія (віншування Сонця, Місяця і п’яти планет) лежить в основі 7-денного тижня. Без шумерів і вавілонян не було б ні «без двадцяти сім», ні четверга.

— Грецька цивілізація: від неї — ім’я Микола.
— Римська культура: наш календар — римського походження, а місяць серпень (August) був колись названий на честь імператора Октавіана Августа.

— Давня ханаанська цивілізація III—II тисячоліть до н. е. і похідна з неї фінікійська (II—I тисячоліття до н. е..). Якби не вони, фрази про Миколу Івановича були б написані не літерами, а, можливо, як-небудь ще, адже наші букви (так само як латинські, грецькі, арабські і майже всі інші літерні писемності) сходять до ханаансько-фінікійської писемності. І досі буква Р зберігає схожість з головою (ханаанське re’s), літера Д — з дверима шатра (dalt), а буква — з оком (‘ajn).

— Єврейська цивілізація і тисячоліття до н. е: від неї йде ім’я Иеоханан «Ягве зглянувся» (звідки грецьке Йоанес і наше Іван). Ім’я це стало таким популярним у всій Європі внаслідок випадкової обставини: його носив Іван Хреститель — один з перших проповідників тієї секти, яка згодом отримала назву християнства.

— Християнська цивілізація — великий посередник і розповсюджувач: якби не християнство, не отримали широкої популярності, між іншим, і імена Микола та Іван, не потрапив б всюди 7-денний шумеро-вавилонський тиждень.

— Індоєвропейська цивілізація (мабуть, VI—IV тисячоліття до н. е..): більшість слів і закінчень у наведених фразах — індоєвропейського походження: четвер — від кореня k”et – wor, «чотири», поїв (слов’янське ПОЪДЛЪ) — від кореня ed «є» і т. д. та і сама манера мовного мислення у нас — індоєвропейська: «Після сніданку закурив» — тут назва дії (приймати їжу вранці) позначена ім’ям іменником. Ця притаманна індоєвропейцям та деяким іншим народам манера опредмечувати дії і якості (як би населяти світ неіснуючими предметами: довжина, біг, білизна) невідома, наприклад, багатьом індіанцям Америки.

— Палеоєвропейські народи — ті таємничі народи Європи, які жили там до приходу індоєвропейців (з Малої Азії через Балкани і басейн Дунаю). До палеоєвропейців ставилися і ті народи північної половини Європи, які різко відрізнялися від інших народів світу своїми расовими ознаками: це світловолосі люди з блакитними або сірими очима, у багатьох з них (на сході Європи) увігнута спинка носа. У наш час ці расові типи (так звані «атланто-балтійський» і «біломорсько-балтійський») часто зустрічаються серед англійців, німців, скандинавів, литовців, латишів, слов’ян і фіно-угорських народів (у останніх — змішання біломорсько-балтійського типу з північно-азіатським монголоїдним). Так що Микола Іванович (особливо якщо він білявий або блакитноокий) в хромосомах своїх несе сліди палеоєвропейців. Мови палеоєвропейські до нас не дійшли, але культурний вплив цих народів на нашу цивілізацію безперечний: огірки, капуста, жито і багато іншого успадковано сучасними народами від цих стародавніх народів Європи. Як бачите, і в меню сніданку дещо потрапило з палеоєвропейської спадщини.

— Слов’янська цивілізація. У горнилі її переплавились і придбали новий вигляд індоєвропейські корені і закінчення разом з палеоєвропейською домішкою.

І це далеко не все. До сніданку Миколи Івановича і до наших двох фраз доклали руку і стародавні єгиптяни (вони винайшли вершкове масло, а єгипетська назва папірусу міститься в корені слова «цигарка»), і кушити Східної Африки (кава та її назва), і індійці (цукор у чашці кави, цифри в написаній нами фразі), і араби (через їхнє посередництво прийшли в Європу «арабські» цифри індійського походження), і китайці (чашка з порцеляни, а цигарка — з паперу), і індіанці Америки (помідори, тютюн), та німці (походження слова «бутерброд»), італійці (це вони стали розводити у себе індіанську рослину tomatl, давши їй поетичну назву рогти («золоті яблука»), і провансальці з французами (провансальска національна страва salata, що означає «соління», прийшлась до смаку французам, які поширили salade по всій Європі).

Втім, французи часів Рабле сприймали салат в дещо своєрідному контексті. Поет XVI століття Леру де Ленс писав: «Qui vin-ne boit аргиѕ salade est en danger d estre malade» — «Хто не п’є вина після салату, ризикує захворіти»…

Ми живемо в історії. Кожен наш крок, жест, слово, посмішка — історично сформований сплав традицій, мов, звичаїв, цивілізацій різних епох і різних континентів. Тому зрозумілий інтерес до історії цивілізацій. У розгадуванні загадок походження народів чималу роль грають мови. Вся ця тривала дещо преамбула знадобилася для того, щоб розповісти про спроби лінгвістів розібратися в одній з таких таємниць.

Існував колись архідревній пастушачий народ. Нащадки його — стародавні єгиптяни, кушити, семіти — дали світові велику культуру пірамід, закони Хаммурапі, Біблію і Коран, висячі сади Семіраміди, культуру кавового дерева і фінікової пальми. Мови семітів, єгиптян, берберів, кушитів споріднені, тобто мають спільне семіто-хамітське походження. А отже, існував і народ, який говорив прасеміто-хамітською мовою. Однак де жив цей народ, в якій країні або навіть на якому континенті,- досі залишається загадкою. Історики тут безсилі. А чи не допоможе в цьому випадку лінгвістика?

Адже останнім часом лінгвісти отримали можливість дуже глибоко заглядати в історію. Зараз можна простежити історію багатьох слів і коренів протягом більш ніж 10 000 років, — мабуть, аж до епохи відступу останнього зледеніння.

А чи не допоможуть давні слова розшифрувати загадку семіто-хамітів? Чи не підкажуть вони історикам нову гіпотезу? Перспектива використовувати мову в якості історичного джерела вельми спокуслива.

З Африки чи Азії

Отже, мова піде про семіто-хамітську мовну родину. До цієї родини належить п’ять груп мов:

– Єгипетська мова. З тих пір, як в 1822 році Ж. Ф. Шампольон опублікував свій знаменитий «Лист до р. Dassier…», прочитано величезну кількість папірусів, книг мертвих на похоронних стрічках мумій, написів на обелісках, храмах та гробницях. Зараз вчені знають єгипетську мову настільки детально, що навіть п’ятитомний словник Ермана і Грапова не охоплює всіх слів цієї мови, уже відомих науці. З єгипетської пішла коптська. На ній говорило населення країни аж до VII—VIII століть н. е. Після завоювання Єгипту арабами коптська мова почала витіснятися арабською. До XVI століття коптська мова перестає існувати як розмовна. Вона, однак, зберігається до наших днів як мова християнського богослужіння в Єгипті.

— Семітська група. В давнину на семітських мовах говорили народи Південно-Західної Азії: на берегах Тигру та Євфрату — вавілоняни і ассірійці, захід — арамейці, на Середземному морі — угаритяни, фінікійці, євреї, південніше — араби і стародавні південно-аравійці. Після того, як 25 століть тому південно-аравійські семіти перетнули протоку «Ворота Плачу» (Баб-ель-Мандеб) і завоювали узбережжя нинішньої Ефіопії, північна половина цієї африканської країни також говорить на семітських мовах.

— На берберських мовах колись говорило все населення Північної Африки на захід від Єгипту аж до берегів Атлантики. Після того, як в VII—VIII століттях сюди прийшли війська арабських халіфів та іслам, берберська мова починає здавати свої позиції. Зараз берберська мова чується ще в гірських областях Марокко, в глухих районах Алжиру і подекуди в оазисах. В найбільшій чистоті берберську мову зберегли туареги Центральної Сахари.

— Кушитські мови поширені в тій частині континенту, яку англійці називають «Рогом Африки» (The Horn of Africa): в Сомалі і на півдні Ефіопії.

— Чадські мови поширені в районі озера Чад, на південь від Сахари. Хауса, котоко, музгу та інші чадські народи живуть на півночі Нігерії і Камеруну і на заході Республіки Чад.

Отже, семіто-хамітська сім’я мов зараз займає Південно-Західну Азію і північ Африки. Ці мови споріднені між собою, отже, вони походять з однієї мови-предка. Де жив народ, який говорив на цій прасеміто-хамітській мові, — в Африці чи в Азії?

Думки вчених з цього питання розійшлися. Прихильники азійської гіпотези – зазвичай посилаються на такий факт: серед всіх гілок семіто-хамітської мовної сім’ї найбільше древніх коренів, граматичних форм і давніх звуків зберегла семітська гілка. Яка з п’яти гілок зберегла стародавні відмінкові закінчення? Тільки семітська. В яких мовах зберігаються всі гортанні звуки — ларингали? В семітських, та ще в давньоєгипетській. Але при цьому єгиптяни вже втратили давню систему дієвідміни дієслова, а у семітів і вона збереглася. Коротше кажучи, якщо б влаштувати конкурс серед гілок семіто-хамітської мовної сім’ї, звання «королеви старожитності» журі присудило б семітській гілці. Королева живе в Азії. Значить, і прабатьківщина всієї семіто-хамітської сім’ї — в Азії.

Переконливо? Не дуже. Нехай ці мови дуже архаїчні, але хіба стародавня територія народу неодмінно повинна знаходитися там, де він живе тепер? Історія знає чимало випадків, коли народ переміщався на тисячі і тисячі кілометрів, не змінюючи своєї мови. Стародавні тюрки, пройшовши від Єнісею і Сіньцзяну до Туреччини, зберегли свою мову у великій чистоті, так що й тепер турецька мова Малої Азії і Балкан дуже схожа з мовами тюрків Сибіру, Казахстану або Центральної Азії. Для мови відстань — не перешкода.

А ось аргументи прихильників африканської прабатьківщини. Вони міркують так: з п’яти гілок тільки одна зв’язується з Азією, а чотири з Африкою. Чи не простіше припустити, що тільки одна з п’яти гілок семіто-хамітів перебралася з Африки до Азії, ніж думати, що чотири різних семіто-хамітських народи, не змовляючись, переселилися в Африку? Так, простіше. Але простота в цьому випадку (як і взагалі у вирішенні проблем історії) — ще зовсім не доказ. Чи можна в цій дискусії забувати про цікаве явище, яке добре б назвати «протоптаними доріжками переселень»? І справді, є райони земної кулі, де існували улюблені шляхи переселення народів. Хвиля за хвилею протягом тисячоліть — в одну сторону, або в обидві — переміщалися по цих коліях племена й цілі народи. Це багатостраждальна смуга степів — Монголія, Казахстан, південь Росії, Україна.

Скіфи та гуни, угорці і печеніги, половці і волзькі булгари, монголи пройшли по ній. Вже в XVII столітті по ній пройшли з Монголії на Волгу калмики. Сходженим трактом давнини був і район Червоного моря. Він з’єднував Африку з Азією. Тут у XVIII—XVII століттях до н. е. пройшли зі Сходу в Єгипет азіати-гіксоси, що згодом розчинилися серед єгиптян; в середині I тисячоліття до н.е. у Північну Ефіопію переселяються південно-аравійці; в VII столітті н. е. в Єгипет прийшли араби, в наступні століття бедуїнські племена та інші групи арабів хвиля за хвилею приходять в Єгипет, Східний Судан, Лівію, Алжир, Туніс, Марокко… Так, може бути, і в найдавніші часи тут пройшло з Азії кілька хвиль переселенців?

Отже, аргументи обох сторін слабкі. І тут саме час звернутися до порівняльного мовознавства. З якими мовами в спорідненості складається сама семіто-хамітська мовна сім’я? До тієї великої надсім’ї («борейської» або «ностратичної»), куди входять семіто-хамітські мови, відносяться ще картвельські мови (грузинська та інші — в Азії), фінно-угорські (на кордоні Європи і Азії), тюркські (в Азії), індоєвропейські (колись були в Малій Азії)… Значить, всі родичі семіто-хамітів тепер або раніше жили в Азії. Отже, самі семіто-хамітські мови повинні були прийти з Азії.

Хід міркувань переконливий. Чи не правда? Але чи дає він остаточне рішення? Хіба можемо ми зі списку маршрутів давніх переселень народів виключити і такий: спочатку один з діалектів борейської мови перемістився з Азії в Африку. Там, де-небудь на Нілі або у квітучій Цукрі, діалект розвивався, перетворився в семіто-хамітську мову, потім розділився на 5 гілок. Одна з них пішла назад в Передню Азію. Інші ж продовжують перебувати в давно вже рідній Африці. Складно? Звичайно! Але можливо, а тому не повинно бути наперед відкинуто. Так як же все-таки встановити, де жив цей таємничий народ — в Африці чи ні?

Далі буде.

Автор: А. Долгопольский.