Покинуті міста східної Африки

Покинуті міста східної Африки

На західних берегах Індійського океану можна часто зустріти руїни древніх міст. Зараз вже ясно, що більшість обстежених руїн безсумнівно належить до XVII і XVIII століть. Деякі з них, зовсім безлюдні в наші дні, збереглися майже як Помпеї, наприклад Ау Гарвін в Сомалі (трохи на північ від Мірка) або Куа на острові Мафія, поблизу берегів Танганьїки; в інших же місцях біля кам’яних руїн можна побачити очеретяні хатини рибальських селищ. Однак для всіх покинутих міст характерна велика кількість черепків синього і білого китайського фарфору, схожість типів будинків і палаців, мечетей і надгробних пам’ятників.

Все це – сліди культури суахілі, яка процвітала на узбережжі в період від занепаду португальського панування до піднесення занзібарської арабської імперії (XIX століття). У той час тут з’явилося кілька невеликих міст-держав з олігархічною формою правління, багатство яких було засноване на торгівлі слоновою кісткою і рабами. Культура цих міст була досить розвиненою, в деяких відносинах навіть витонченою.

Навколо невеликих двоповерхових палаців, збудованих з коралових блоків, розташовувалися будинки знаті, потопаючі в розкоші; у внутрішніх приміщеннях будівель розміщувалися ряди ніш з виробами з порцеляни. Все це можна охарактеризувати словами приказки суахілі: «Срібні сходи ведуть до ложа зі слонової кістки». Це була культура, яка створила власне багате мистецтво – художнє різьблення по дереву, багатобарвні тканини, вишукані форми віршів.

Могадішо

Розквіт цієї культури став можливий завдяки торгівлі, яка поступово, слідуючи мусонним вітрам, проникала на південь континенту. Однак міста продовжували зберігати свій африканський характер. Надзвичайно показово, що з усіх торгових центрів району Індійського океану лише в цих містах аж до XVII- XVIII століть монети не мали ходіння, якщо не говорити про використання їх як амулети. Основу економіки становила мінова торгівля, і лише зрідка застосовувалася «валюта» у вигляді різних сортів бус і тканин.

Хоча офіційною релігією був іслам, але основними елементами пануючої в народі релігії були боязнь злих духів, віра в можливість їх умилостивити жертвоприношеннями, шанування чаклунів і знахарів. Становище жінок суахілі сильно відрізнялося від становища жінок в інших частинах узбережжя Індійського океану. У кожній з карликових держав жінки були берегинями предметів культу і часто були номінальними правительками. Навіть «розцяцьковані» – куртизанки займали досить високе становище у суспільстві.

Знать в своїй поведінці зберігала місцеві африканські манери. Автор «Аль-Інкісхафі», відомої поеми на мові суахілі, оповідає про те, що шляхетні люди Пате XVIII століття мали звичай, перебуваючи на очах у простого народу, граціозно схиляти свої довгі шиї і змахувати розслабленими в суглобах руками.

У всіх містах-державах було поширене однакове повір’я про те, що міць і дух їх втілені в певному священному предметі, наприклад бивні слона або великому барабані.

Виявлено також руїни більших і значно більш древніх торговельних центрів. Лише в двох таких місцях розташовані сучасні міста – це Момбаса і Могадішо. В районі Кільва (Танганьїка) серед руїн стародавнього міста розкинулися зараз низенькі хатини невеликого селища. Дещо на південь знаходяться руїни міста-палацу Сонг Мнарі, зарослі чагарником. Місто Геді в Кенії, покинуте мешканцями, майже повністю приховане в лісах. У порту Сомалі Дернфорд, вздовж широкого гирла річки, більш ніж на кілометр тягнуться залишки кам’яних будівель з окремими збереженими колонами; неподалік розташовані очеретяні хатини багунських рибалок.

Покинуті міста східної Африки

Древні поселення вражають своїми розмірами. Під час появи тут португальців місто Момбаса налічувало, ймовірно, 20 тисяч жителів. Середньовічний Могадішо був ще більше: він простягався далеко за сучасну міську межу, займаючи і частину території теперішнього аеродрому. Місто Кільва в середні століття простягалося на півтора кілометри вздовж берега і майже на кілометр у глибину.

Зростанню і збагаченню цих міст значно сприяв розвиток мореплавства по Індійському океану. Торговельні зв’язки стародавніх жителів Сомалі досягали Сіаму і Китаю. З східного узбережжя Африки вивозилися раби; однак навряд чи слід надавати надмірне значення тій ролі, яку відігравала работоргівля в економіці цих міст. Цілком можливо, що основна частина негрів-невільників доставлялася в ті часи на південно-аравійські ринки більш короткими шляхами – з портів, розташованих далі на північ: Айдаб (на Червоному морі), Зейла або Бербера. Збагачення міст Могадішо і Кільва було пов’язано, швидше, з їх посередницькою роллю в торгівлі золотом, яке видобували головним чином південніше – в Родезії. Крім того, ці міста поставляли слонову кістку.

Залишається неясним, коли виникли ті чи інші міста. Торгові центри з’явилися тут ще в період Римської імперії. Де саме знаходився головний з цих центрів, відомий тоді під назвою Метрополіс Рафта, встановити поки не вдалося. Грецькі і римські монети знайдені поблизу порту Дернфорд, римські і перські – в Занзібарі. Найвищого розквіту міста досягли в XIII-XV століттях. Можна вважати, що на перший погляд вже в XV столітті деякі з них почали занепадати. Їх доля була вирішена, коли португальці змінили традиційні торговельні шляхи Індійського океану.

Могадішо

Стародавні міста на відміну від тих, хто прийшов їм на зміну менш великих поселень суахілі відігравали дуже значну роль в торговельному житті країн Індійського океану. Розкопки, проведені Кіркменом поблизу Геді, показали, що в районі Малінді (Кенія) засобом обміну були раковини «каурі». В інших місцях в обігу були монети: в середні віки на території Східної Африки було три монетних двори. Кількість мечетей і ретельність їх обробки свідчать про те, що жителі середньовічних міст Африки сповідували іслам; однак це не дає підстав вважати міста на узбережжі перськими або арабськими колоніями. Лише деякі з них, наприклад Кільва і старий Занзібар, виникли, ймовірно, навколо торгових поселень прибульців з країн Перської затоки.

Судячи за свідченнями середньовічних географів, міста носили явно африканський характер. Жителі їх мали більш негроїдні риси, ніж сучасні мешканці узбережжя. Ібн-Баттута (XIV століття) описує жителів Кільва – «чорних як смола», з татуйованими обличчями. Розповідь цього автора про королівську церемонію в Могадішо (пишні парасолі, золоті зображення птахів на високих постаментах) нагадує оповідання про володарів Західної Африки. Китайський мандрівник, який відвідав Могадішо в XV столітті, розповідає не тільки про величезні кам’яні будівлі «висотою в чотири-п’ять поверхів». Він зазначає також, що, «тамтешні жінки голять голови і покривають їх жовтим лаком, сережками їм служать нитки з металевими дисками, шиї їх прикрашені срібними намистами».

Таким чином, зібрані дані змушують мене вважати, що покинуті нині міста східно-африканського узбережжя були поселеннями корінних африканців.

Автор: Джервес Метью.


Posted in Історія Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика