Вслухаючись у голос історії Африки

Історія Африки

Ще зовсім недавно історія Чорної Африки існувала лише у вигляді документів, складених європейськими завойовниками. Сьогодні ж вона виділилася в самостійну наукову дисципліну, і вже ніхто не наважиться заявити (як це дозволяли собі деякі вчені в середині минулого століття), що у африканців є минуле, але немає історії, оскільки відсутні письмові свідчення. Вважалося, що суспільним формаціям Чорної Африки абсолютно чуже поняття часу. Така вузькість лише поглиблювала ізоляцію континенту, який і без того, як вважав Гегель, не брав участі у процесі становлення мислячого людства.

Відчуження Африки від історії іудейсько-християнської цивілізації, яка стала, подібно до монотеїзму, універсальною нормою, в 50-60 роки минулого століття визначило напрям боротьби африканської інтелігенції, яка одержала освіту на Заході. Вона вимагала визнання національної гідності африканців, домагалася того, у чому їй недвозначно відмовляли: права на універсальність, визнання вкладу жителів континенту в історію людства. Поряд з усвідомленням ролі мистецтва стверджувалася й історична самосвідомість, що вимагала послідовного відновлення минулого африканських народів.

Натхнення інтелігенція черпала в основному в спадщині своїх співвітчизників, які присвятили себе в ім’я визнання загальнолюдської цінності історичної спадщини континенту пошуків африканських старожитностей на Заході. Дослідники прагнули визначити місце чорної раси в культурі, суть якої була виведена мислителями епохи Просвітництва ідеалів греко-римської та іудейсько-християнської цивілізації, а це неминуче вело до повалення гегелівської філософії історії.

Академічна історіографія

На противагу Гегелю Анта Діоп в своїх роботах, опублікованих на Заході, висунув теорію, що затверджувала, що витоки західної цивілізації, по суті справи, сходять до культури Стародавнього Єгипту. Подібно багатьом сучасним йому видатним африканським мислителям, Діоп на подив вірний Гегелю. У той же час зачинателі історіографії Чорної Африки Пекло Аджаї та Жозеф Кі-Зербо розцінювали період «колоніальної аномалії» на континенті як свого роду зішестя в пекло, що заслуговує лише забуття. І в тому і в іншому випадку майбутнє Африки виводиться з її славного минулого, в часи Стародавнього Єгипту, як у Анта Діопа, або доколоніальна епоха, як у Пекла Аджаї і Жозефа Кі-Зербо.

Однак поява розробленої Еме Сезером і Леопольдом Сенгором теорії негритюда не тільки змусила Захід так і весь світ визнати роль африканських культур, але і викликало у представників академічної історіографії прагнення довести історичність африканських громадських формацій. Між університетськими істориками, африканистами і прихильниками філософського підходу (до яких належав Анта Діоп), існували серйозні розбіжності, хоча і ті і інші вважали за необхідне погоджувати опис минулого з сучасним рівнем політичної думки. Перші розглядали його в рамках національних держав, другі (Діоп та історики африканської діаспори) мріяли про об’єднання всіх народів континенту.

Протягом трьох десятиліть (1950-1980), за час яких історія Африки стала загальновизнаною академічною дисципліною, основним предметом її вивчення була держава. Сьогодні ми володіємо двома фундаментальними працями: «Загальна історія Африки» і «Cambridge History of Africa» («Кембриджський курс історії Африки»). На пам’яті одного покоління історія Африки стала невід’ємною частиною історії людства. Вченими була виконана величезна робота по збору і переказу усних оповідей сотень африканських племен, здійснено порівняльний аналіз цих пам’яток та письмових свідчень представників західно-європейської і мусульманської культур.

Завдяки досягненням археології, лінгвістики, появи нових технічних засобів, а також таланту і стійкості дослідників, що зіткнулися з хронологічними невідповідностями усних джерел, ми володіємо сьогодні великим фактологічним матеріалом в цій області.

Є і прекрасні науково-популярні роботи, зокрема написані по-французьки В. Калки. Крім того, ЮНЕСКО збирається видати скорочений варіант «Загальної історії Африки» і перекласти його на африканські мови. Тим не менш, результати фундаментальних досліджень поки ще недостатньо включаються викладачами в курси історії, що читаються в африканських університетах. Цю проблему поглиблює кризу у видавничій справі та книготоргівлі.

Звернення до усної традиції, характерне не тільки для африканської історіографії, воно отримало офіційне визнання академічних кіл і сприяло розвитку методології досліджень, розробленої Яном Вансіною. Аналіз усних пам’яток спочатку зажадав тісної співпраці істориків, етнографів і лінгвістів, що призвело до стирання граней між цими дисциплінами, а також до визнання концепції «етнографічної реальності».

Виник штучний поділ минулого Африканського континенту на два часові пласти, між якими вклинився період колонізації. Доколоніальна історія стала представлятися певним джерелом споконвічно африканської культури, в той час як колоніальна епоха ігнорувалася, розглядалася як аномалія, що супроводжувалася аккультурацією та іноземним пануванням. З концепції «етнографічної реальності» зросла і така застаріла на сьогоднішній день ідея, згідно з якою Чорна Африка нібито являє собою живий музей еволюції людства.

Усна традиція та історичний факт

Думка про те, що усна традиція не заслуговує уваги, або що вона існувала лише в колоніальний період – невірна і навіть небезпечна. Не менш хибна теорія, яка стверджує, що в цю епоху африканські суспільства повністю втратили контроль над своїм розвитком. Це породило безліч помилкових уявлень, наприклад про те, що урбанізований африканець — це культурний відщепенець і тільки сільський житель, який залишається в традиційному соціумі, може вважатися носієм специфічної африканської культури. Всі ці ідеї справили значний вплив на африканістику.

Наукові установи й окремі дослідники зайнялися вивченням традицій різних держав і життя великих вождів. Не бажаючи втрачати часу, вони звернулися до найбільш древніх усних пам’яток, адже недарма кажуть: «Кожен померлий старий подібний згорілій бібліотеці».

Вчені приділяли особливу увагу документальному підтвердженню усних історичних пам’яток. Однак, прагнучи надати усній традиції статус архівних документів, дослідники випустили з уваги той факт, що її також можна розглядати як історичний пам’ятник. Адже в доколоніальну епоху придворний гріот в Західній Африці виконував функції самого справжнього історика.

У 60-ті роки нашого століття, коли у вивченні усних джерел стали застосовувати класичні методи критичного аналізу, африканська історична наука зазнала значні зміни. Прагнення довести скептикам правомірність африканської концепції історії призвело до твердження, що усна інформація (за умови, що наступність політичної структури гарантує її передачу) може вважатися настільки ж достовірною, як і письмовий документ.

Сьогодні африканські вчені виявляють жвавий інтерес до історії суспільства, а з недавніх пір і до історії філософії. Вони все пильніше вдивляються в «мікроісторію», допомагаючи нам по достоїнству оцінити письмові свідоцтва, що збереглися в африканських суспільствах. Вони створювалися протягом століть, з тих пір як мусульмани принесли сюди арабський алфавіт, що міцно увійшов у життя та культуру народів Сахеля.

Тут, як і всюди на континенті, африканці розповідають, співають, грають, малюють і різьблять у дереві свою історію. Як і у всіх інших народів, у них є своє минуле, свої історичні оповіді, в яких достовірність завжди поєднувалася з майстерністю викладу, завдяки чому вони дожили до нашого часу і, мабуть, збережуться і в майбутніх поколіннях. Так народжується справжня історія Африки, яка неодмінно займе гідне місце в історії людства.

Давайте визнаємо внесок чорної раси. Єгипетська цивілізація була не просто африканською, вона була негритянською, як, можливо була негритянкою і праматір Єва. До змішаної культури належали і Блаженний Августин, і безліч освічених людей і мислителів після нього. Сьогодні ми можемо об’єктивно оцінити африканську історію та історіографію.

Академічна наука, ще вчора визнавала тільки письмове слово, сьогодні змушена погодитися, що це не єдино достовірне джерело, що усні свідчення мають свої перевірені часом критерії і свою логіку трактування подій. Не можна здавати їх в архів, вони чекають дослідників і готові розкрити їм свої таємниці.

Автор: Богуміл Евсивицкий.


Posted in Історія Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика