Африка: ліс, савана, пустеля. Частина друга.

Савана

Ледве виїхавши за межі селища, наші машини зупинилися. Прямо попереду помаранчеве ранкове небо косо перекреслював гребінь пагорба, що збігає до річки, ще прихованої в тумані. По гребеню спускалася до річки група слонів – кілька слоних, слоненята підлітки і зовсім малюки, що тиснуться до ніг розмашисто крокуючих матусь. А перед слонами йшли леви — цілий прайд, і чималий: п’ять-шість левиць, з десяток різновікових левенят і на чолі всієї цієї процесії — один великий сірий лев. Здавалося, слони женуть левів перед собою, ті явно змушені були поспішати, час від часу оберталися назад і коротко рикали, але чомусь вперто відмовлялися поступитися. В цей час сонячний диск сплив над горизонтом далеко за гребенем пагорба, снопи світла бризнули на долину, і темні силуети тварин, що рухаються, немов у прекрасному древньому танку, спалахнули в золотому ореолі.

Казкове це бачення, в частки секунди поглинене туманом, так і стоїть у мене в очах як символ африканської савани. А потім лендровери поповзли на прирічну терасу, і саванна відкрилася очам у всій пишноті. Вона ще не освітилась як слід, ще ховалася за блакитною ранковою млою і плаваючими тут і там острівцями туману, але всюди вгадувалося безмежної щедрості життя, все рухалося, дихало, повнилося незнайомими голосами. Жайворонки з яскравими лимонно-жовтими черевцями тріщали в повітрі, вдовиці, одягнені в оксамитово-чорне оперення, перестрибували над травою, ніби в покарання тягаючи за собою непомірної довжини траурні хвости, з трубними кліками опустилися в траву вінценосні журавлі — царствені їх головки прикрашені коронами сріблястого пір’я — і тут же перед машинами виконали кілька церемоних па свого танцю.

журавлі в Африці

Поруч біля узбіччя вляглася пара буйволів, тільки що, видно, що приймали грязьову ванну. Навколо їх замурзаних тіл клопоче зграйка витончених малих білих чапель, одна з них влаштувалася подрімати на лобі буйвола в тому самому місці, де сходяться потужні пики. За цими буйволами видніються в траві ще чорні тіла, беремося було рахувати, але скоро кидаємо пусте заняття — буйволів в цьому стаді сотні, а далі інше, не менше. А там сонце висвітлює серед трави золотисті шкурки антилоп, кобусів з примхливо зігнутими чорними ріжками, струнких, стрімких, таких, що вміють, здається, літати по повітрю,— їх теж сотні, ні — тисячі. Далі стада більших темних коров’ячих антилоп топи з синіми панчохами і яскраво-рудими підпалинами на нижній стороні тіла. Побачивши машини, антилопи ледь відбігають від дороги і тут же зупиняються, проводжаючи людей цікавими очима,— вони давно вже звикли до туристів. Тільки бородавочники — величезні дикі свині з розфарбованими безглуздими наростами мордами — виявляють невиправно істеричний характер і тікають що було сили, сторчма поставивши хвіст з чорним пензликом.

антилопи

І в міру того, як сонце з’їдає туман і відкриває очам все нові куточки савани, стає очевидно, що порожніх місць тут немає — вся савана так і рябить безліччю тварин, що пасуться в ній — чудових, що сяють на сонці різнокольоровими тілами. І ця воістину фантастична насиченість життям, яку, напевно, знала вся Земля до початку господарювання на ній людини,— безумовно, сильне враження, яке мені тільки доводилося пережити. (До речі, хоча б раз у житті треба відвідати Африку, бо вперше побувати на африканському сафарі по відчуттям може бути десь так само як би виграти джек пот в якому казино вулкані casinovulkan-starscom)

Але що найдивовижніше – при всьому цьому неймовірному тваринному достатку саванна не виглядає стомленою і не виявляє ні найменших слідів оскудіння. Незважаючи на сухий сезон, гігантські злаки, хоч і заруділі, стоять стіною, а звірі виглядають ситими. Правда, з усіх видів африканських саван, а вони дуже різні, тутешня представляє, напевно, найбагатший варіант. На те є причини географічного порядку, про які варто розповісти. Парк Вірунга лежить на дні одного з найбільших африканських рифтів, або розломів,— гігантських тріщин, що прорізують Східно-Африканське нагір’я. До цього, західного розлому, що тягнеться від озера Ньяса до витоків Нілу, приурочені найглибші африканські озера, що вишикувалися в один ланцюг – Танганьїка, Ківу, Едуард, Альберт. Парк Вірунга, загальна площа якого сягає 800 тисяч гектарів, тягнеться смугою по дну розлому на північ від озера Ківу до озера Едуард і далі, вздовж річки Семлики, що з’єднує озера Едуард і Альберт і поточної біля підніжжя велетенського гірського масиву Рувензорі — «Місячних гір», відкритих Стенлі менше століття тому.

парк вірунга

Дно рифта представляє велику рівнину, з двох сторін обмежену тут горами. Із заходу суцільною синьою стіною встають гори Мітумба – це і є борт розлому, що піднімається у висоту до трьох кілометрів. На півдні в блакитному серпанку проступають увінчані хмарами туші діючих вулканів Вірунга, що перегородили дно розлому у відносно недавній час, вже після його утворення. І тільки на північ, у бік озера Едуард, і на схід, до кордону з Угандою, рівнині не видно кінця.

Втім, не така вже вона і рівна: раз у раз її прорізають гряди пагорбів, долини річок і струмків, зниження заповнюються великими і малими болотами. Ділянки високотрав’я чергуються тут з заростями чагарників і типовою саваною, де до трав’яного покрову і чагарників долучаються окремі дерева або невеликі їх групи.

Дерева ж тут вражаючі. Здалеку – дерево як дерево, середньої висоти, що має, як і належить, стовбур і щільну зелену крону. Поблизу ж з подивом виявляєш, що ні гілок, ні листя у цих дерев немає. Вся крона складена ребристими, щедро усадженими шипами – члениками різного калібру — метрової довжини і в руку завтовшки і дрібніше. Під їх щільною, туго натягнутою шкірою укладений отруйний сік – це деревовидні молочаї еуфорбія з великої групи африканських молочаїв, зовні так схожих на американські кактуси. Гілки, членики утворюють подобу гілок, і мавпи скачуть по ним, як по самим нормальним деревам. Але гнучкості їм явно бракує, раз у раз зустрічаються молочаї, понівечені вітром або тваринами самим химерним чином, і дивовижніше молочайного лісу важко собі що-небудь уявити.

еуфорбія в Африці

Тутешня Савана так і називається молочайною і, як я говорила, являє собою багатющий різновид африканських саван. Положення практично на екваторі і в той же час пом’якшуюча спеку висота (близько однієї тисячі метрів над рівнем моря), близьке сусідство високих гір і великих озер і, відповідно, велика кількість вологи протягом круглого року — все це робить ці місця сущим раєм. Тварини завжди в достатку знаходять тут їжу, так що й сезонні кочівлі стад, неодмінні в інших районах Африки, виявляються зайвими. Втім, хіба де-небудь на просторах Серенгетті, незрівнянно більш сухих і бідних рослинністю, не пасуться нітрохи не менші стада диких тварин? Така вже велика життєдайна міць африканської савани, яка не знає собі рівних у світі.

Наші машини згорнули з накатаної дороги і поповзли по пробитій у високій траві колії. А потім і зовсім зупинилися, і далі було запропоновано йти пішки. Далеко, втім, йти не довелося: стежка несподівано обірвалася, і у самих своїх ніг я виявила метровe круча, а далі — далі при бажанні цілком можна було продовжити шлях по спинах бегемотів. Дрібний струмочок, насилу пробивався через трав’яні зарості, розливався тут в невеликий бочажок – таку собі ванну, де блаженствували звірі. Набито їх тут було стільки, що під водою, вірніше, в густій чорній рідині, замість води, вони не вміщалися, і жирні туші випирали на поверхню, щільно притиснуті одна до іншої,— здавалося, перевернутися з боку на бік їм доступно лише одночасно, як туристам в тісному наметі. Виблискували тільки білки очей, такі чумазі були їх власники, що випускали час від часу блажені зітхання і хмари чорних бульбашок.

бегемоти

Наскільки ж брудні були ці бегемоти, я зрозуміла дещо пізніше, коли побачила на річці Руінді їх побратимів. Тут їх теж було безліч – як зазначено в путівнику, в парку знаходиться найбільше в світі скупчення бегемотів. Усюди на піщаних пляжах, куди не глянь, лежать величезні сардельки, тільки не чорні, а попелясто-сірі, глянцеві, з чисто вимитою рожевою шкірою в глибоких складках. Інші бегемоти купаються в річці — на поверхні видніються одні вуха і ніздрі, і вся вона реве і пихкає, точно сотні потягів одночасно розводять пари. Береги ж річки суцільно поцятковані помаранчевими доріжками, що добре виділяються на смарагдовому тлі зелені, – їх протоптали бегемоти, що виходять пастися на берег. Особливо багато звірів зібралося в одній ділянці річки, куди стікали води термального джерела — над водою тут стояв густий пар. Подумайте тільки, під екваторіальним сонцем, та ще гаряче водопостачання!

бегемоти

Але особливо запам’ятався мені один бегемот, який багатому суспільству вважав за краще самотність в невеликій і суцільно затягнутій пістією калюжі – любителям-акваріумістам ця рослина добре знайоме. Вона утворює на поверхні води красиві розетки ніжно-зеленого листя, при одній, правда, неодмінній умові хорошого верхнього освітлення. Тут, на екваторі, пістія розростається на мілководдях в такому достатку, що місцями суцільно затягує воду. Бегемота не було видно до самого останнього моменту — він лежав під водою, а морда була добре замаскована зеленню. І все-таки, коли мотор загурчав занадто близько, нерви його здали. Несподівано він виник з калюжі, і тут виявилося, що на своїй спині він забрав цілу клумбу з розеток пістії. З переляку якийсь час він біг паралельно машині, зовсім поруч, і з кожним поштовхом важенних ніг клумба ця розвалювалася на шматки, шматки якийсь час ще підстрибували на потужних телесах, потім з’їжджали вниз по мокрій шкірі, і ось вже зовсім роздягнений бегемот з завидною жвавістю мчить серед кущів, тільки між лопатками ще дивом уцілів зелений клаптик.

багато бегемотів

Несподівано звір зник, ніби крізь землю провалився. Та він і справді провалився – так відразу і влетів в наступну калюжу, злякавши парочку розписних єгипетських гусей, і зачаївся серед зелені.

Калюж, болотець в зниженнях тут безліч і, значить, різноманітної водної живності, перш за все птахів. По сусідству з бегемотами бродили по чорній воді рожеві фламінго — граціозно зігнувши шию і схиливши набік головки, вони старанно проціджували через вигнуті дзьоби огидну жижу. А що за Пташиний рай постав очам на мілководді озера Едуард! Воно було рожеве, біле, переливається всіма кольорами веселки, ніжно-салатової від пістії, але тільки не блакитної — води майже не було видно. Фламінго, різні чаплі, у тому числі величезні голіафи, білі косаря з їх дзьобами-лопаточками, гуси, різноманітні кулики, ібіси — зовсім чорні і білі з чорними головами і хвостами, священні. Все це плавало, пірнало, годувалося, мліло на сонці, оголошувало повітря різноголосими кліками і пружним шелестом крил.

Фламінго

У розташованій поблизу на березі озера рибальському селі Вічумбі теж виявилося повно птахів. Марабу і священні ібіси важливими вартовими сиділи на дахах хатин або разом з шоколадними дітьми і собаками копошилися в пилу. Оглушливо щебетали ткачики, суцільно обліпили високі дерева своїми гніздами, ніби дивними круглими плодами. Біля берега повернулися з уловом рибальські човни оточені пеліканами. Тут же на березі, серед люду розгулював великий слон, який давно вже прибув до людей, та так і залишився серед них. Зовсім близько за околицею села видні були антилопи, а вдалині серед савани сторожовими вежами височіли слони…

африканський слон

Зрозуміло, нічого подібного тепер вже не побачиш на більшій частині Африки, так, я думаю, ніде, крім як в небагатьох спеціально збережених її куточках. Повинна зізнатися, що і ці благословенні краї не уникли свого часу руйнівного розорення. Ось що я прочитала в книзі Карла Еклі, видатного американського природознавця, який найбільше любив саме африканську фауну: «Багато чудесного розповідали мені про долині Руінді в Бельгійському Конго, цю справжню країну неляканого звіра. Тепер ця долина нагадує кладовище. Ми знайшли тут ще досить багато левів і два або три види антилоп. Інші породи загинули. Я впевнений, що в долину Руінді проникли мисливці за слоновою кісткою, і на них лежить відповідальність як за знищення слонів, так і за вимирання інших видів великої дичини».

Створення парку Вірунга – у великій мірі заслуга Карла Еклі, похованого в 1926 році на схилі одного з вулканів. Тепер природа парку знаходиться під наглядом воєнізованої охорони — уряд країни відмінно розуміє, які доходи можна витягувати, показуючи туристам, як виглядала раніше Африканська земля. Потім, вже вдома, мені попалися рядки, що жваво нагадали те, що довелося побачити в парку Вірунга, ось вони:

«Нашій уяві малювалися квітучі долини, ліси, болота і тварини, що жили колись в цьому раю. Добродушні слони юрмилися біля води, ворушачи великими вухами. Полохливі носороги поспішали до лігвищ по вузьких стежках. Жирафи ховали голови в кущах мімози. По долинах, пощипуючи траву, бродили стада антилоп і газелей, що знаходять відпочинок під високими кронами дерев. Нарешті, ми намагалися уявити собі людей: чоловіків, що займаються підготовкою зброї до полювання і роблячих собі одяг зі шкур, жінок, які готують їжу або відправляються до сусідньої водойми купатися або мити свої миски…» Відомий французький вчений Анрі Лот, який написав ці рядки, не бачив нічого цього. Картину цю він відтворив за тими малюнками, які відкрив в самому серці Сахари, на скелях Тассилін-Аджера.

малюнки Тассилин-Аджера

Тут, у найбільшій у світі “картинній галереї” доісторичних художників, залишили свої автографи майстри багатьох поколінь. Найбільш ранні з малюнків відносяться до п’ятого і навіть до шостого тисячоліття до нової ери, до періоду стародавніх мисливців. На малюнках цього періоду, знайдених і в інших районах Північної Африки, зображені слони, буйволи, антилопи, бегемоти, носороги, жирафи. Люди полювали на всіх цих звірів на території нинішньої Сахари і навіть страшної нубійської пустелі! І значить, в ті часи тут був клімат, близький до клімату сучасної савани, і, зрозуміло, було досить водойм, без чого немислиме життя всіх цих звірів.

Далі буде.

Автор: М. Черкасова.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика