Африка: ліс, савана, пустеля. Частина третя.

пустеля Сахара

Зовсім ще не так давно Сахару вважали дном висохлого моря, ніхто не сумнівався, що вона завжди була такою, якою постала нашим очам з літака. Виявилося ж, що в період неоліту ця найбільша з сучасних пустель була одним з найбільших населених центрів, і на її покритих неозорими пасовищами теренах існували численні і аж ніяк не легендарні культури.

Стародавніх мисливців змінили пастухи-скотарі, і диких тварин в зображеннях художників почали поступово витісняти домашні. У мешканців Тассилін-Аджера улюбленим сюжетом цього періоду став бик — велика рогата худоба становила основу життя цих людей, але у них були також вівці і кози, а пізніше з’явилися кінь і собака.

Не одне скотарство було тут високо розвинене, але і землеробство зробило тут перші кроки значно раніше, ніж в Єгипті, з якого ще недавно прийнято було починати історію Африки.

Сахара

Однак за пишним розквітом Сахари настав період страшного її спустошення і занепаду. І тепер, вибудовуючи малюнки древніх художників в хронологічному порядку, можна наблизитися до розгадки головної таємниці Сахари — що перетворило її в пустелю? Початок осушення Сахари співпав з встановленням на її теренах «скотарського періоду», приблизно в 3000-2500 роках до нової ери. І збіг цей не випадковий. На думку Анрі Лота, чималу роль в цьому спустошенні зіграла велика рогата худоба, яка знищувала рослинний покрив.

«Якщо, – розмірковує він, – виходячи з наскельних зображень, допустити, що протягом багатьох десятиліть по Сахарі бродили десятки тисяч биків, то не буде перебільшенням вважати їх в значній мірі винуватцями висихання Сахари і перетворення її в пустелю». Ні, Анрі Лот не покладає на биків «всю відповідальність» і першопричиною висихання Сахари вважає все-таки вплив клімату, який змінився, як він вважає, у бік посушливості. Але з ним згодні далеко не всі фахівці. Чимало серед них і таких, хто в нинішньому тяжкому стані Сахари винить виключно людину з її непомірно великими стадами, що виявилися непосильним тягарем для зеленого покриву Північної Африки.

Сахара

Але чому ж, запитаєте ви мене, не шкодять тоді зеленому покриву величезні стада диких тварин, той звіриний достаток, про який йшла мова вище?

Справді, Савана в змозі прогодувати незрівнянно більшу кількість диких тварин, ніж домашніх. Тому в ряді районів Африки вигідніше, як тепер вважають, відмовлятися від пасовищного тваринництва і розводити на тих же землях диких копитних. Дикі — не рівня домашнім. Вони так міцно “притерті” до савани налагодженими протягом багатьох десятиліть природними механізмами, що не заважають їй жити своїм життям, вірніше сказати, живуть з нею одним спільним життям.

Кожен вид дикої тварини має свої, особливі смаки, і ця харчова спеціалізація дозволяє стадам різних видів пастися пліч-о-пліч, не заважаючи один одному. Чим різноманітніше тваринне населення, а всього в африканських саванах близько вісімдесяти видів диких копитних, тим повніше використовуються запаси рослинного покриву — саме використовуються, але не знищуються. І ще одне найважливіше пристосування: дикі тварини ніколи не топчуться довго на одному місці, подібно домашнім, – стада їх знаходяться в невпинному русі. У певні сезони вони здійснюють кочівлі, перетікаючи з місця на місце за одвічними, одними їм відомими законами, даючи на час своєї відсутності відпочинок зеленому покрову. Великий диригент життя — еволюція — поставив справу так, щоб і саванна, і її мешканці могли існувати спільно практично вічно.

Саванна

Стада биків, що зайняли з волі людини місце диких тварин, внесли швидкий розлад в давню гармонію саван Північної Африки. Образливий парадокс: збираючи куди менший урожай, ніж дикі тварини, вони, тим не менш, швидко стравлювали пасовища. За руйнуванням рослинного покриву послідувала деградація грунтів, почалося розвивання пісків, стали вичерпуватися джерела, сохнути болота, струмки, річки і, нарешті, великі річки. Налагоджені тисячоліттями природні механізми порушилися, клімат і справді став сухіше, а руйнівний процес пішов ще швидше, набувши характеру катастрофи.

Є тут і ще один винуватець, про який не можна промовчати, — це вогонь. Всюди в Африці, де є їжа для вогню, пожежі вже з давніх пір — неодмінні супутники людини. Пали пускають для того, щоб оновити пасовище, розчистити місце під посіви, винищити колючий чагарник. Трава після пожежі виростає знову, а ось деревам доводиться погано. Ті, що виживають, залишаються на все життя кострубатими, скаліченими. До того ж гілки з дерев обрубують на корм худобі, валять їх на дрова та інші потреби. Все менше дерев залишається в живих, і через якийсь час Савана перестає бути саваною і перетворюється на степ. А далі степ, напівпустеля, пустеля — все це ми вже бачили з літака, тільки в зворотному порядку.

Саванна

…Коли летиш на літаку до витоків Нілу, вглиб Африканського континенту, подорожуєш як би і вглиб часів, тільки не в часі, а в просторі. У суворої послідовності розгортаються перед очима всі перехідні стадії: від нинішньої африканської пустелі до квітучого життя, що було колись на величезних територіях, а тепер зіщулилося, подібно до шагреневої шкіри, відступивши в саме серце цієї землі. Дуже хиткі і ненадійні межі між цими стадіями, що легко переходять одна в іншу. Але є в цих переходах жорстока закономірність: процес завжди йде в одному напрямку, самому несприятливому — в напрямку збідніння природи.

Саванна перетворюється в степ, степ — в пустелю; ось чому Сахара неухильно пробиває собі шлях все далі на південь. Шлях протяжністю в дві з гаком тисячі кілометрів, покритий нашим лайнером за три години, вона виконала за кілька тисячоліть. Є й більш точні відомості. Підраховано, що за останні три століття Сахара “захопила” смугу землі шириною в триста кілометрів, і, виходить, щороку вона розширює свої володіння в середньому на кілометр.

І не тільки за рахунок савани. Саванна – ще не сама остання інстанція в тому ланцюжку, на одному кінці якої виразом крайньої убогості стоїть пустеля. Саванна — інстанція передостання. А остання — найвище досягнення продуктивних сил африканської природи — тропічний ліс. Але про ліс — в наступний раз.

Автор: М. Черкасова.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика