Фортеці Марокко

Чи не погубить туризм стародавні міста й поселення в долинах та оазах на півдні Марокко? Розташовані високо на скелястих кручах, ці саманні укріплені будівлі стали привабливими для туристів, що шукають незвичайних архітектурних забудов та цікавих місць. Одне з таких місць — Варзазат в Атлаських горах, розташоване за 200 кілометрів на південь від Марракеша. Це відлегле стародавнє містечко стало активним туристичним центром.

На території Варзазата міститься 300 тисяч стародавніх споруд, що приблизно дорівнює загальній їхній кількості в Марокко. Ці споруди різних розмірів — чудові архітектурні витвори, що засвідчують надзвичайну винахідливість у використанні навколишнього простору. Але вони й дуже крихкі, тож чимало їх — на межі руйнації.

Житла на одну сім’ю в укріплених селах, а також ксари з одним входом та касбаги за своєю архітектурою є чудовими зразками оборонних споруд із характерними вежами, які височать на їхніх кутах. Верхні частини деяких із цих дво- чи триповерхових будівель з плоскими покрівлями у вигляді терас, підтримуваних трямами із пальмової деревини, багато оздоблені.

Будівельний матеріал цих крихких саманних споруд не може протистояти руйнівному впливу часу та погоди. Ксар може залишатися неушкодженим близько двох століть. У минулому тимчасові власники таких споруд мусили залишати їх і будувати інший ксар поблизу. Але соціальні й економічні зміни в Марокко і цьому регіоні протягом останніх десятиріч вдарили по справі постійного відновлення таких споруд.

Припинення транссахарської караванної торгівлі, зникнення стану ненадійності, поява централізованої національної держави і поширення телебачення (ці паростки нового сягають всіх жител) — все це сприяло перевороту у традиційному способі життя оазових громад. За наших часів спільноти, чиї члени не емігрували до більш квітучих регіонів, використовують шлакові блоки для зведення будиночків із зовнішнього боку давніх мурів.

Мечеті вже будуються з міцнішого матеріалу. Ці будівлі дуже жаркі влітку і дуже холодні взимку, але деякі з них не позбавлені найперших вигод, таких, наприклад, як водогін та електричне освітлення.

Одначе недавні події в селі Аїт-бен-Хадду, розташованому десь за 35 кілометрів від Варзазата, породжують надію на те, що вік стародавніх споруд буде подовжено. В заснованому в XI столітті селі АЇ’т-бен-Хадду збереглися і руїни шести касбагів і приблизно 50 окремих будинків.

Його мешканці перемандрували на той бік річки, ближче до магістралі. Сьогодні 84 сім’ї живуть у новому, цілком сучасному поселенні.

Шедевр архітектури і ландшафту, давнє село Аїт-бен-Хадду внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО 1987 року. Воно стало першим стародавнім поселенням, взятим під державний контроль згідно із загальною програмою збереження стародавніх поселень на півдні Марокко.

ЗМІШАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Робота виявилася надзвичайно важкою. Стандартні методи реставрації не годилися, бо первісні будівельні матеріали тут дуже крихкі. З їхньою допомогою можна було продовжити життя саманної будівлі від сили на декілька років. Єдиний ефективний спосіб зберегти поселення, подібні до Аїт-бен-Хадду, — це переконати селян повернутися до своїх традиційних жител і піклуватися ними повсякденно. Щоб перетворити ці поселення на житлові, міністерство культури звернулося по допомогу до інших міністерств. Як наслідок, міністерство громадських робіт розглянуло питання про те, як полегшити доступ до поселення, до якого важко діставатися під час повені місцевої річки. Міністерство освіти схвалило ідею спорудження в селищі ісламської школи, поки в ньому не з’явиться достатньо дітей для відкриття початкової школи. Національне відомство з електрифікації погодилося встановити електричне обладнання, що діє на основі використання сонячної енергії.

Але багато людей, у тому числі бюрократичний апарат, вважають, що поки що слід обмежитися виконанням кількох завдань. Вже розпочато реставраційні роботи, проведено дослідження архітектури сільських будинків і розроблено тимчасовий план їхнього відновлення. Вузькі вулиці замощено, закріплено береги річки і збудовано пішохідний міст, щоб забезпечити доступ до селища в час, коли річка виходить із берегів. Виконано реставраційні роботи, оновлено фасади деяких будинків, мечетей та якнайбагатше прикрашені споруди.

Але село ще не повернулося до життя. Єдині мешканці — три родини, які ніколи не покидали його — через свої злидні. Новації, які могли б спокусити мешканців нового селища покинути його і повернутися до старих жител, це побудова доріг та під’їзних шляхів, потужного річкового мосту, а також забезпечення питною водою та електрикою. Але до цього довгий шлях.

Автор: Моххамед Беріане.

P. S. А загалом у Мароко окрім фортець можна знайти багато цікавого для всякого мандрівника та туриста, навіть те ж тепле та спокійне море, де так гарно плавати з надувними кругами (десь такими як на сайті https://podushka.com.ua/ru/naduvnye_krugi.html), чудовий східний колорит, смачна національна кухня.