Кенія – тут нікуди не поспішають

Кенія

Важко сказати якою була Земля, коли її створив Господь Бог. Але чомусь, коли потрапляєш до Кенії, починає здаватися, що саме таким за задумом Творця мала бути наша планета і населяючі її люди. Навряд чи хтось зможе стверджувати з точністю, якого кольору була шкіра у Адама. Та це по суті і не важливо. Зате цілком очевидно, що Адам нікуди не поспішав – нікуди було. У цьому сенсі кенійці – діти Адама.

Знайомство з Кенією зазвичай починається з сафарі. На сафарі люди підкоряються законам звірів. Принаймні, розпорядок туристо-дня підлаштовується під розпорядок дня тварин. Звірина рано встає, тупотить на водопій, снідає братами своїми меншими, потім спить, перечікуючи спеку полудня, потім виповзає з укриттів – хто просто розвіятися, хто повечеряти, хто зайнятися проблемами продовження роду. Точно так само поводяться туристи: підйом на світанку, ранній сніданок, автопробіг по савані, потім обід, після обіду неодмінно дається час для відпочинку, який кожен вільний використовувати за власним розсудом: хто спить, хто валяється біля басейну з келихом пива, хто займається проблемами продовження роду. Закінчилася «тиха година» – знову савана. Коли ввечері повертаєшся в готель, здається, що після вечері вистачить сил тільки на те, щоб дістатися до ліжка.

жирафи

Але на вулиці так добре: спадає спека, з савани доносяться звуки нічного життя, в барі на терасі наспівує щось африканське гітарист… Сон йде, а після стаканчика джина з тоніком розумієш, що життя насправді ще більш прекрасне, ніж ти мріяв.

Взагалі вечірнє життя готелів кенійських заповідників чудове саме по собі, навіть без всяких сафарі. У багатьох готелях гостей щовечора розважають національними танцями у виконанні представників місцевих племен. Кульмінаційна частина танцю у всіх племен, що живуть в Кенії, однакова: чоловіки по черзі виходять на середину майданчика і кілька разів підстрибують. Чим вище стрибнув – тим голосніше схвальні вигуки одноплемінників. Акомпанемент – доносяться звідкись із живота танцюристів монотонні звуки.

Десь на ніч відключають світло – щоб не турбувати тварин. Тоді гостей, які засиділися в барі проводжають до їх бунгало охоронці з ліхтарями. Ідеш і в декількох метрах від себе чуєш гучне рохкання бегемотів, які тусуються в сусідній річці.

бегемоти

У деяких готелів є свої підгодовані крокодили, вони щовечора підповзають до оглядового майданчику, куди збігаються й туристи. І, поглядаючи на туристів недобрим оком, рептилії ловлять на льоту величезні шматки м’яса, які кидають їм служителі готелю.

Ну, і в будь-якому готелі заповідників вам обов’язково зустрінуться мавпи. Найчастіше стикаєшся з мавпами, які на відміну від іншої живності підлаштовують свій розпорядок дня під розпорядок життя людей. З’являються вони цілою зграєю в той момент, коли добігає кінця обід або сніданок (у Кенії темніє рано і дуже швидко, вечеря припадає на темний час доби, в який мавпи воліють з укриттів не висовуватися – не рівна година самі стануть здобиччю), коли люди вже майже розійшлися з ресторану, а їжі на столах ще навалом. У готелях заповідників трапези завжди влаштовуються на повітрі; як правило, у ресторану є тільки дах, і мавпам нічого не вартує дістатися до столу, схопити банан або солодку булку і кулею накивати п’ятами на найближче дерево. Звичайно, офіціанти розганяють злодіїв, але, по-перше, мавп більше, а по-друге, вони набагато спритніше.

мавпа

Масаї

Неодмінна частина будь-якого сафарі – відвідування місцевого села. Якщо екскурсія запланована в заповіднику Накуру, де за однойменним озером строєм туди-сюди бродять нескінченні натовпи рожевих фламінго, а на березі, суцільно вкритому пташиним послідом, стоять самотні птахи марабу, то вас відвезуть в однойменну ж село. Якщо екскурсія припала на знаменитий левиний заповідник Масай-Мара (багатьом знайомий по фільму «З Африки»), то ви опинитеся в гостях у не менш знаменитих масаїв.

масай

Останнє краще. Хоча б тому, що масаї – саме войовниче плем’я Східної Африки – ніколи не дозволяють себе фотографувати. Оскільки кожен порядний масай розуміє, що знімаючий його білий чоловік п’є з нього кров, то не забуде запустити у вампіра якщо не списом, то важкою каменюкою точно. Коли їздиш по заповідниках, масаїв зустрічається тьма. Їх витягнуті, як свічки, фігури в мальовничих синьо-червоних картатих накидках так і просяться в кадр. Але жоден гід не зупинить машину, щоб ти зняв масая не запитавши дозволу. Або знімай на повній швидкості, або проси дозвіл. Я такий експеримент проробила – водій опитав п’ятьох масаїв, зустрінутих по дорозі. Жоден не дав згоди.

Зняти вдається тільки тих, хто обступає машину біля в’їзду в кожен заповідник, пропонуючи намиста, браслети і предмети африканських кустарних промислів. Зйомка не безкоштовна, масаї хоч і дикі, а таксу знають: 100 шилінгів з об’єктива. У «туристичних» селах сфотографувати можна будь-кого.

масаї

Вилазка в село виглядає наступним чином. Одного разу гід кидає клич: «Гайда до поселян!» І попереджає, що це «гайда» обійдеться кожному в 500 шилінгів (екскурсія ніколи не включається у вартість туру: більшість їде в Африку таки заради звірів, відвідування села – за бажанням). Біля входу в село – обгороджену подобою тину групу хатин – автобус вже чекають вождь і наближені до нього воїни. Після сплати мзди туристи опиняються на сільській «площі», де виряджені з такої нагоди місцеві мешканки зустрічають гостей співом. Після цього неодмінного ритуалу пропонується ознайомитися з «ринком», де вам запропонують всі ті ж самі вироби, які можна купити і в крамниці, і у придорожніх торговців. Не спокушайтеся: у селі хоч і купуєш у самих виробників, все не дешевше, ніж у інших місцях. Що варто купувати у масаїв, так це прикраси з бісеру – в цьому вони справжні майстри. Не забувайте при цьому головний закон африканського шопінгу: торгуватися, торгуватися, торгуватися.

Масаї

Будь-якого жителя села можна фотографувати скільки завгодно і абсолютно безкоштовно. Наостанок вождь напевно почне вам розповідати про будівництво чергової церкви чи школи, попросить грошей на зошити і ручки дітям. Не здавайтеся: свою долю в бюджет цього села ви вже внесли. До речі, дешевими ручками та цукерками варто запастися, щоб роздавати їх місцевим дітлахам. Гарну ручку до того ж можна обміняти на вподобаний сувенір або просто з її допомогою знизити вартість покупки в будь-якій крамниці.

Далі буде.

Автор: Ольга Мауріна.

P. S. А ведь если так подумать то и масаи могли бы приучится к современной цивилизации, там освоить какое-нибудь ремесло, скажем, делать недорогую офисную мебель Сенс, а потом продавать ее на сайте http://irida-mebel.com.ua, и ведь занятие хорошее, полезное, вот только масаям куда проще не заморачиваться с этими штуками и далее жить своей кочевой пастушьей жизнью.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика