Марокко – кольорові сни на краю Сахари

Марокко

У горні трьох стихій – океану, пустелі і гір – виплавилась ця благодатна земля, на якій виросла екзотична квітка Марокко. Пофарбована у охру і кіновар, запашна ароматами східних прянощів, вона манить до себе і заворожує назавжди.

“Бог, Вітчизна, Король” – арабська в’язь, що виражає основи буття, викладена білими каменями на схилі високого пагорба над марокканським курортом Агадір і видна на багато кілометрів. Король – намісник Бога в країні, а релігія – головна складова суспільного і культурного життя в арабському світі, і Марокко – не виняток. Архітектурний пейзаж тут визначають високі чотиригранні мінарети, а звукова домінанта – дзвінкий голос муедзина, що закликає на молитву.

Марокко

Втім, іслам тут вельми “м’який”, терпимий і цивілізований. Ніяких особливих обмежень чи заборон на туристів він не накладає: можна засмагати топлес, в ресторанах і магазинах – хороше недороге червоне вино місцевого виробництва з французьких сортів винограду. Країна відкрита, по ній можна вільно і безпечно подорожувати, і поліції на дорогах не більше, ніж в Європі.

Марокко – найзахідніший форпост ісламу, його межа. Лихоманка завойовницького пориву вела в кінці VII століття арабську кінноту по пісках Північної Африки через Єгипет, Туніс і Алжир до Гібралтарських воріт християнської Європи – в Марокко. У 682 році кавалерійський генерал Укба ібн Нафі з досадою вигукнув: “О, Аллах, я б завоював для тебе ще більше земель, якби не зупинило мене це море!”

Маври повернули до Європи, щоб на вісім століть осісти в Іспанії, а ще п’ять століть потому стометрової ширини агадірський пляж, що змагається з бразильською Капакабною, яку як би в помсту окупували іспанські, німецькі та французькі туристи.

агадирський пляж

До півсотні чартерів в день приймає у високий сезон тутешній аеропорт. Почесна варта у вигляді озброєних кремінними інкрустованими рушницями “мукхала” гордих берберів на білих скакунах зустрічає туристів. І цей місцевий, ні з чим не порівнянний колорит додає особливий шарм до вашого відпочинку на чудовому атлантичному курорті.

Кожен день – рибний. Допитливому оку і сучасний туристичний Агадір може відкритися з несподіваного боку: як стверджують, тутешній риболовецький порт – один з найбільших у світі. Від готелів до порту – 15 хвилин ранкової пробіжки по вологій смузі прибою. Сюди треба приходити до дев’ятої ранку, коли десятки моторних шхун поспішають повернутися з уловом. І тоді з висоти причалу можна спостерігати, як марокканські трудівники моря перебирають на палубі і сортують сардину, морського окуня, камбалу, вугра, барракуду і різних дивовижних риб.

Мене потряс вид виловленої баракуди, яку я раніше бачив лише в її рідній стихії, плаваючи під водою в кораловому царстві Карибів. Там це була потужна пружна торпеда зі злющими очима і гострими зубами. Витягнута з води, риба втратила всю свою велич і навіть обсяг, ніби з неї випустили повітря, вона безвольно сповзала з ящика на асфальт, немов звішений солдатський ремінь. Залишилися лише страхітлива паща та злі очі.

На десятках палуб і на березі спритні швидкі руки заповнюють рибинами плоскі дерев’яні ящики з льодом, які на візках тут же відправляють в головну будівлю на березі – рибну біржу. Величезний ангар забитий свіжою рибою, торговцями, покупцями в білих джелаба і брокерами в помаранчевих халатах з блокнотами в руках. Переміщаючись від однієї партії риби до іншої, вся ця галаслива юрба жваво жестикулює, щось вигукує, штовхається. Продають ящик каракатиць, а азарт і ажіотаж навколо угоди такий, ніби на Нью-йоркській фондовій біржі дешево розпродають акції “Майкрософта”. Захоплений тим, що відбувається, ловлю себе на думці, що на обід треба буде замовити коктейль з креветок і обсмажених кальмарів.

Марокко

Марокко не дарма має славу раю для фотографів і художників. Черепиця дахів, орнаменти на стінах храмів і палаців, буйство фарб на базарах, курортний Агадір з його білосніжними готелями, бірюзою неба і басейнів, піски Сахари, що міняють колір, немов гігантський хамелеон. А як мальовничі побудовані з необпаленої глини стародавні житла берберів – то світло-пісочні, то темно-бурі, майже нерозрізнені на тлі Атлаських гір тих же відтінків… Гарне шосе веде з Агадіру в цю країну стародавніх звичаїв, народного мистецтва і знаменитих середньовічних палаців-фортець, званих кас-Бахамі. Воно проходить по долині між двох кам’яних долонь – гірських ланцюгів Високого Атласу і Антиатласу, минає місто Тарудант – стародавню столицю регіону Сус, потім Таліуін – старовинну французьку фортецю і центр шафранного виробництва, і Тазен, відомий килимами ручної роботи, щоб через чотириста кілометрів привести в місто Варзазат.

Варзазат

Тут центр багатовікової архітектурної традиції касбахів і вихідний пункт популярного у цінителів африканської екзотики туристичного маршруту “Дорога касбахів”. Вздовж неї по берегах річок Дра, Дадес і Зіз протягом двохсот кілометрів на пагорбах стоять сотні добре збережених або лежачих в руїнах берберських замків, що служили і житлом для людей, і притулком для худоби, і притулком від набігів ворожих племен.

Марокко

У Марокко їдуть за відчуттями, які вливаються в серці неспішно й потужно, немов спекотне марево пустелі, немов свіжий подих океану. За відчуттями, які викликає цей древній бербери-арабський світ, який знайшов гармонію в жовтих пісках Сахари і в зелені могутнього дерева аргалі, по гілках якого скачуть, як на пасовищі, місцеві кози, і в кольоровій черепиці будинків, і в різких гортанних криках вершників, і в поклику муедзина…

Марокко

І все ж найсильніший вибух фарб і відчуттів чекає вас в Марракеші, стародавній столиці країни. Місто сховалося в оазисі у західних відрогів Високого Атласу, що досягає чотирьох тисяч метрів над рівнем моря. І тут, в африканській країні з середньорічною температурою плюс 23 градуси, розташований … гірськолижний курорт! Лише дві години їзди відокремлюють снігові траси від теплого пляжу.

Марокко

Стара частина міста, коралово-кармінна, так і названа – Червоне місто. В Червоне місто ведуть, як і належить, червоні ворота. Вони всіх впускають, а ось вийти з лабіринту рожевих стін, арок, темних вузьких переходів не так-то просто. Воно заманює вас, кокетуючими арабесками порталів з білого алебастру, різьбленими дерев’яними балкончиками з навісами із зеленої черепиці, дурманом, ароматами шафрану, чорного перцю, кмину, імбиру, гвоздики, апельсинів… Головна площа Марракеша Джема ель Фна – строката і багатомовна. З ранку до пізньої ночі ось вже тисячу років вона служить одночасно базаром, похідною кухнею і закусочною для безлічі людей, театральними підмостками для акторів і музикантів, ареною для фокусників і заклинателів змій, шатром для ворожок і провісників, трибуною для народних філософів і папертью для юродивих .

Марракеш

Відчужений дервіш із суворим обличчям тут сусідить із водоношею – найживописнішим персонажем марокканських базарів, виряджений в усе червоне і обвішаний блискучими латунними судинами. Цей красунчик знаходить легкий хліб, пропонуючи туристам сфотографуватися разом із ним за невеликий бакшиш. По яскравості фарб з водоношею можуть змагатися тільки килими на килимовому ринку Марракеша та конуси розтертих в порошок пряностей, якими торгують на задвірках площі Джема ель Фна.

Автор: Алекс Міловський.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика