Марокко – за могутнім Атласом. Частина друга.

атлаські гори

Марокко має всього три чверті того населення, що Нью-Йорк, одначе може похвалитися більшою кількістю укріплених міст і замків, ніж мають їх Сполучені Штати і Канада разом взяті. Ця статистика сама вже багато говорить про характер та історію цього краю, де чар середньовіччя мішається з варварською жорстокістю та деякими здобутками нашої сучасної цивілізації. Марокканські вожді гірських племен та берберійські князі тримають владу над гірськими переходами. Наймогутніший із них є Гляці, паша Марракечу і володар Телюету, що держить найважніші переходи через Високий Атлас. Він нащадок давньої родини. Живе в орієнтальному замку, обведеному високими мурами, серед садів, що повні помаранчевих дерев, пахучих квітів, шелесту водограїв та пташиного співу.

Цей князь, хоча такий недоступний і живе здалека від світового гамору, знає добре все, що діється в Європі. Він має своїх біржових маклерів у Парижі та Лондоні. Він вже старий та рідко коли відвідує свій предківський замок Телюет, збудований у гірському проваллі. Владу в Телюеті передав він чоловіку своєї сестри Сі Гамму, типовому білому берберійцеві, якого тамошні люди називають „Орлом із Телюету”.

Автора цих подорожніх вражень прийняв Сі Гамма в Телюеті на доручення свого стрийка Гляці та переночував його у своєму замку. Тоді був Рамадан (магометанський великий піст), коли мусульмани постять від сходу до заходу сонця, щоб потім забавляться та пирувати чергових 12 годин. Тому автор загостив до станиці французького війська, яке має тепер тут багато більше влади й сили, ніж усі вежі та мури могутнього Гляці. Та Сі Гамму згідно зі старим звичаєм послав авторові обід, зложений із усякого печеного м’яса та тутешньої страви кускусу. Ці страви принесли слуги в 14 кошах разом із дарунком — килимом із його ткацьких робітень. Панування Гляці простягається далеко здовж потоків, що впадають до ріки Драа. Ця ріка губиться дальше в пісках Сахари і не встигає доплисти до моря.

Здовж над цією рікою живуть люди по урожайних оазисах, плекають своїх дітей й стада й обробляють поля. Без ріки вони загинули б. Їх хати нагадують египтянські будівлі, побудовані з палів, землі та глини. Досі були ці люди заховані за верхами Атласу, та тепер із ними починають знайомитися відважні мандрівники. Та країну тих замків усе ще вважають непевною. Тому вона досі мало досліджена європейцями. Це є зовсім окремий світ — африканський, пристрасний, варварський, а одночасно повний дивної шляхетності та романтичної краси. Мешканці цієї країни ще цілим серцем віддані кочівничому життю.

Попри Гляці є ще й інші вожді, предки яких опанували гірські переходи, беручи плату за життя і майно подорожніх, що проїздили тими дорогами. На коні переїхав Скот О’Коннор верхами через Атлас у напрямі гори Коль Тізі. Ця гора, заввишки, як наша Говерла, — понад 2000 м., стоїть посеред ще вищих верхів, покритих снігом. Дорога, якою їхав він, ставала все вужча та небезпечніша. За нею простягалися високі полонини й луки, де літом випасають стада. Вище біліли снігові поля, що укладалися здалека в сліпучі узори між гірськими лісами.

Ніч перебув Скот у товаристві вождів сусідніх племен, що прийшли з ним привітатися. Обід складався з курятини й кускусу; всі їли пальцями. Берберійські вожді були вільні, веселі й сердечні. По пахучому м’ятному чаю відпочивали на подушках. Опісля внесли слуги велику скриню, її відчинено та автор на превелике здивування побачив — грамофон, що почав вигравати мавританські мелодії.

Проїхавши через місто Тарудант, перлину Марокко та через Агадір, опинився автор над Атлантичним океаном.

Автор завершує свій опис подорожі по Марокко згадкою про останнього великого марокканського самостійника, князя Мога У Гамму, що панував у країні Заянів. Столиця його була в місті Кеніфра. Заяни, були союзом племен, а їх вождь був визначною людиною, з великими планами, жорстокий і безсердечний супроти тих, хто йому опирався. Та він з’явився надто пізно. Впливи французів у Марокко були вже дуже сильні. Почалася вже французька окупація Марокко.

Коли настала перша світова війна, задумав вождь Заянів вигнати при тій нагоді французів із Марокко. Французькі війська замкнулися в місті Кеніфра. Заяни атакували його без успіху. Раз зробили французи вилазку силою одного куреня, та попали в засідку і майже ніхто не повернувся живий. 800 людей полягло. Відтоді французи не рушились з твердині аж до кінця світової війни. По війні знову поширили свої французькі впливи. Лише князь Заянів Мога У Гамму був непримиримий, не хотів піти на жодну угоду з французами. Згинув він у бою проти одного зі своїх синів, що перейшли на бік французів.

Французький вплив виріс тепер у Марокко до тої міри, що провідники племен, нащадки колишніх самостійників вислуговуються французам, воюючи в горах проти тих своїх земляків, які ще й досі боронять своєї самостійності.

Автор: О Коннор, 1933 рік.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика