Подорож в Єгипет

Єгипет

Давність цієї землі лякає і заворожує. Сива давнина, інакше не скажеш. Проте кажуть – сивина в голові, біс в ребро. Хоч і погана ця приказка по відношенню до святих місць, а все ж… Шарм-Ель-Шейх – дивна єгипетська квітка, що розкрилася над самим південним краєм Синайського півострова.

Місто? Навряд чи. Між тим летять сюди ж літаки з усього світу, як і в більш сяючі, точки світу – Париж, Берлін, Мілан. Вони приземляються на невеликому аеродромі, чимось невловимо схожим на город, не злякавши двох бродячих у віддаленні маленьких чорних кізок. «Ласкаво просимо в Шарм-ель-Шейх!»

Візу вам штампують тут же на місці. Спритні смагляві хлопці закидають ваші валізи в багажне відділення автобуса з криками: «Бакшиш! Бакшиш!» Схоже, кричать вони чисто рефлекторно і сильно на бакшиші – чайових – не наполягають. Автобус рушає, і протягом півгодини маячить за вікном безплідна гола земля – як вона примудряється обходитися без єдиної травинки? – кілька абсолютно засохлих пальм і чорні лисі гори біля горизонту. Як, це і є новий міжнародний курорт?

Потерпіть трохи, і автобус загальмує у довгої стіни білосніжного готелю, виблискуючого високими палацовими вікнами. Там, за огорожею, справжній оазис у пустелі. Махають міцними опахалами невисокі соковиті пальми, бананове дерево, пахнуть троянди і дрібний південний жасмин з тонким запахом. Кажуть, на термометрі +35°, але спека не відчувається. Вона суха, як в сауні, а тому легка, так і з моря постійно дме вітерець – пляж з кошлатими солом’яними парасольками тут же, на території. Коли ми співали: «Саме синє у світі Чорне море моє». Зараз я думаю: саме синє – Червоне. Воно сяє вам з будь-якого балкона, з кожної веранди.

Шарм Ель Шейх

А кому це море здасться зайво солоним, може віддати перевагу дикій природі цивілізованому басейну. Величезні яскраво-блакитні ванни з прісною водою, цілі лагуни налиті в екзотичних парках трьох – і п’ятизіркових готелів. Вдень їх неправдоподібний лазур горить під сонцем, уночі матове електричне підсвічування так і манить пірнути, розколоти на дрібні бризки тепле живе дзеркало. У багатьох басейнах є відсік подрібніше – басейн для малюків, а також виростає прямо з води мальовнича альтанка зі стійкою бару, де доброзичливий араб з радістю наллє вам чого-небудь прохолодного.

Отже, готель – оаза в пустелі. Сучасний оазис, оснащений джакузі, сауною, масажним кабінетом, дискотекою і тренажерним залом, В ньому кілька ресторанів: арабський, італійський, індійський – який бажаєте. Є готелі, де кухня змінюється щодня: в понеділок годують по-французьки, у вівторок по-англійськи і так далі до кінця тижня.

Шарм Ель Шейх

Крім різноманітних шедеврів архітектури і дизайну – а це і стилізовані мусульманські купола, білі і приземкуваті; і що збігають сходами до моря плоскі арабські дахи, на яких вдень приємно обвітритись і позасмагати, а ввечері покурити кальян; і багатоярусні золоті світильники триметрової довжини у парадних залах і філігрань різьблених стель; і зловісно-урочисті статуї стародавніх єгиптян, що зустрічають біля входу, – крім усього, чим один готель норовить похизуватися перед іншим, вас чекає ще й безліч дрібних сюрпризів: араби на них рідкісні майстри. Повертаючись після прогулянки в номер, ми щоразу гадали, що ще придумає прибираючий нашу кімнату усміхнений Абдулла. То на ліжку красувалася скручена з свіжих рушників квітка лотоса, а нічна сорочка, сором’язливо вручена вранці під подушку, лежала поряд у позі одаліски; то жорсткі крохмальні рушники перетворювалися в білого лебедя або пара закоханих лебедів з лебедятами, причому дзьоб у зворушливого подружжя був з напівзасохлої квітки червоної китайської троянди, один на двох.

Шарм-ель-Шейх не місто в прямому сенсі слова. Немає в нього ні центральної площі, ні головної мечеті, ні будівлі муніципалітету. Немає й історії, вірніше, його історія тільки починається. Це гігантське будівництво капіталізму в пустелі, де зовсім недавно жили одні бедуїни. Американці, німці, французи вклали свої капітали в спорудження численних готелів, які ростуть як гриби. Задача одна: зробити бувальщиною казки «Тисячі і однієї ночі», із західними грошима і розмахом створивши воістину східну розкіш.

Шарм Ель Шейх

До готелів ліпляться лавочки. У них майки з єгипетськими надписами, картини на папірусі, бедуїнські бурнуси і хустки-арафатки, скарабеї будь-яких розмірів і різної цінності – від золотих до пластикових. Тут же продаються знамениті єгипетські пахощі, основа багатьох французьких парфумів.

Багато місцевих говорять російською мовою: одні колись навчалися в Радянському Союзі, інші опановували мову на курсах в Каїрі і непогано з цим впоралися. Словом, сліди колишньої радянсько-єгипетської дружби зустрічаються на кожному кроці. На дорогах Синаю нерідкі пости і застави – на випадок диверсії з боку Ізраїлю. Їдеш собі по шосе – раптом дорога перегороджена важкими смугастими бочками, часовий з «Калашниковим» наперевіс біжить до автобуса, але, почувши від шофера: «туристи», – як правило, махає рукою: проїжджайте, паспорта можете не пред’являти.

Куди тут варто поїхати? Якщо ви добре управляєтеся з маскою, трубкою і ластами (тут дають напрокат не тільки їх, але і повну амуніцію аквалангіста), то вирушайте на екскурсію в морський заповідник Раз Мохаммед дивитися коралові зарості і дивовижних риб.

Синай

Але, напевно, саме приголомшливе – сходження по стопах Мойсея на гору Синай. «І вийшов Мойсей на гору…» Легко сказати – «вийшов»! Вліз, видерся! Висота – 2285 метрів, та й йти не по прямій, а по серпантину. Скажу чесно, літнім людям без спортивної підготовки краще, може, від цього утриматися – підприємство не з легких. Мойсей, правда, мало не у вісімдесят здійснив свій підйом, але на те він і Мойсей! Хоча внизу залишитися – та краси такої не бачити.

За традицією це нічна подорож. Тим, хто зустріне світанок на горі Мойсея відпускаються всі гріхи. Крім того, вдень подібний марш-кидок просто нездійсненний через палючу спеку. Як і належить в південних широтах, тут без всяких сутінків відразу падає темрява. Єгипетська, зрозуміло. Автобус доставить вас до православного монастиря Св. Катерини (VI століття), який стоїть біля підніжжя священної гори, Його кріпосні стіни ледве вгадуються в темряві, як і навколишні скелі. Дуже холодно: з тридцятиградусної спеки потрапляєш в температуру +7°. Теплий одяг, вовняні шкарпетки і міцне, зручне взуття абсолютно необхідні. Дами, надіньте штани – вас чекає верблюд! Про нього окремо.

Гора Синай

Не слід приходити в жах і безладно відбиватися, коли з темряви на вас кинуться закутані до очей бедуїни в бурнус і з криками «good camelo, good camelo!» («хороший верблюд» – суміш англ. з італ. прим. автора) почнуть хапати вас за руки і волочити кудись у ніч. Це не розбійники, а смиренні монастирські слуги. З століття в століття вони живуть тим, що проводжають паломників, надаючи в їх розпорядження верблюда. Заплатите тридцять п’ять єгипетських фунтів (близько десяти доларів) і сміливо лізьте в сідло. Ви побачите справжню арабську ніч – тисячу і одну або просто одну, вічну, з величезними зірками, до яких будете виразно наближатися, так сильно вони збільшаться у міру підйому; з метеоритами, щедро розмальвуючими небо, і місяцем, що лежить горизонтально, немов на тутешніх гербах і мечетях.

Мусульмани не вигадали свій символ, вони змалювали його з натури. Під мірне погойдування верблюжого горба ні-ні та й візьме страх: а чи не задрімає тварина? Ступає по самому краю стежки, а внизу-то – провал. А може, заснув погонич? Он він як волочить ноги і голову звісив. «Слухай, Махмуд! Ти не спиш?» Ні, начебто не спить.

синайська пустеля

І все це не декорація, не маскарад для туристів. Ці люди не ряджені. Вони справді бедуїни і живуть тут, в пустелі, як десять століть тому. А після – піший підйом по сходах, вирубаних ченцями в скелях. Зупинишся віддихатися, обернешся і бачиш – по всій крутизні йдуть вниз сходи, між гірських уступів, скільки сягає око, в’ється нескінченна низка кишенькових ліхтариків: німці, японці, росіяни, італійці – все грішне людство потяглося вгору, до Бога. «Чистилище» Данте, та й тільки. І, нарешті, не вірячи собі, вступиш на плоску площадку на вершині, побачиш каплицю і людей, що чекають світанку, і зірки якось раз розтануть в ранковому повітрі.

А внизу чекає монастир Святої Катерини. Ченці свято бережуть живий зелений кущ – Неопалиму купину. Спроби паломників унести відросток з собою і посадити його в рідних краях виявилися марними – не приживається. Ікони в монастирі грецького письма – шосте, сьоме століття.

монастир Святої Катерини

Але і це ще не все. Екскурсія в Каїр. Ви побачите Суецький канал і величезне сіре місто – шістнадцятимільйоний Вавилон, – і паруючий на зорі Ніл і піраміди і сфінкса… А гігантська мечеть Алі Мохаммеда, оброблена різьбленим алебастром? А музей Єгипетського мистецтва, де губишся від великої кількості статуй фараонів, гробниць, саркофагів і сумних портретів Фаюма? А ось і східний базар. Вузькі вулички, закутки, лавки. Торгуватися не тільки можна – потрібно! Знижуйте запропоновану ціну в два-три рази – такий ритуал.

Після довгих мандрів – як? Я в Єгипті всього лише тиждень? Приємно знову опинитися у рідному Шарм-Ель-Шейху. Прокотитися на яхті з прозорим дном, спостерігаючи підводне життя, а як стемніє, відправитися в саму багатолюдну частина курорту, район Наамі бей, Кафе, ресторанчики, море. Тут же сидять вуличні майстри. Один розписує майку масками Тутанхамона, перед іншим – дерев’яний лоток з відсіками, заповненими дрібним різнокольоровим піском: жовтим, рожевим, блакитним. Він зачерпує пісок вузької залізниці трубочкою і обережно перекладає його в товстостінну маленьку пляшку. Трохи білого, трохи рожевого. Пляшка швидко заповнюється піщаною картиною: жовті верблюди на тлі блакитних і рожевих гір, над ними бузкові хмари і безбарвне сонце. Насипається пісок до самого верху, і флакон щільно закупорюється. Тепер сипучому пейзажу ніщо не страшно. Крутіть його, перевертайте – візерунок не розсиплеться.

Каїр

Йдучи на яблучний запах напливаючого серпанку, добре піднятися на дах одного з ресторанів. Там, серед матраців і подушок, вам піднесуть чай, каву або кальян з закритим одноразовим мундштуком. І ось, відкинувшись на похилий підголівник, як граф Монте-Крісто, який повернувся з мандрів на Схід, слухаючи булькання води в кальяні, ви неквапливо втягнете в себе ароматний дим не отруйного зілля, а м’якого тютюну зі смаком зеленого яблука і, дивлячись у нічне небо, згадайте, як зовсім недавно залишалися з цією ніччю і зірками наодинці і бачили їх справжніми – голими й мовчазними, без ліхтарів, миготіння реклам і музики. А пісочний верблюдик, закупорений в пляшці, нагадає про живих верблюдів на урочистих відрогах Сіная. Вам представляється даль, піраміди, і, може бути, промайне думка: «А адже сонце пустелі і справді біле».

Автор: Наталія Ванханен.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика