Сахара – рай для художника

Сахара

Подих пустелі загадковий і бентежний. За оболонкою її безмежного обширу чекає на своє відкриття багатющий світ, чекає на тих, хто жадає знати й розуміти. Мандрівник, спраглий нових вражень, почувається комашкою серед неозорого простору, поки його душа не проймається величчю пустельних краєвидів. Огорнений чуттєвою лагідністю піскових кучугур, подібних до сплетених тіл, які мінливе світло дня в різні пори року розмальовує чи то сірими та білими тонами, чи то вохрою та бежевою барвою, він відчуває спокусу прилягти і хвильку перепочити перед тим, як продовжувати свій шлях у царство інших кольорів та форм.

Люди пропливають як духи. Звідки вони з’являються? Де вони зникають? То — голубі люди, володарі Сахари, оповиті таїною, величні, невибагливі, напівроздягнені люди: мандруючи від оази до оази, вони не мають на собі нічого зайвого. Суворі туареги у розмаяних халатах барви індиго, із головами, покритими чорними та білими чечами, уособлюють у собі грацію та маєстат. Жінки йдуть зі скинутими покривалами, оздоблені самоцвітами та блискотливим крамом. Інші звичаї, інші відмінності притаманні єгипетським бедуїнам: чоловіки ходять у яскравих строях, а жінки пишаються у довгих чорних халатах, прикрашених вишивкою, що вбирає очі. Сахельські пеули, напрочуд вродливі люди, також чудові колористи: їхні костюми, самоцвіти та щедро наквацяні обличчя створюють сліпучу живу картину.

пеули

Коли мандрівник полишає село, оазу чи табір, прошкуючи назустріч краєвидові неосяжного безміру, гра світла й тіней переносить його до іншого світу, світу, де мрії така сама буденщина, як марева. Ідилічну картину, що постає перед його зором, раптом порушує ярий самум, що веде свій шалений танок смерчів на тлі найніжніших вохрових тонів. Цьому жаскому видовищу товаришить захід сонця; знаменуючи кінець дня, світило сідає за обрій, що полум’яніє червоними та помаранчевими пасмугами. Спадає вечір, і мандрівець іде далі своєю дорогою під зорями, що тисячами дрібних алмазів яскріють у нічному мороці. А над німотним трепетом пустелі сяє місяць.

сахара вночі

Постаючи у всіх своїх контрастах і всіх своїх змінах, у своїй летючій легкості й своєму заціпенінні, у своїх ритмах і своїй німотності, у своїй безмежній величі й своїй чуттєвій красі, пустеля оголює саму суть життя. Але як може хтось віддати на полотні її атмосферу, її голизну? Враження та емоції, викликані мандрами пустелею, поети доносять словами ліпше, ніж художники лініями та барвами. Делакруа примудрився відтворити їх пластично; але під час його побуту в Північній Африці стиль його робіт став модерніший, випереджаючи абстрактне мистецтво. Згодом Поль Клей у свій туніський період збагнув, як виразити духовий вимір пустелі відповідними мазками пензля та яскравими спалахами кольорів.

Сахара

Непрозорість оголених скелястих порід, відчуття легкості та руху, швидкоплинне відчуття волі обертають пустелю на магніт для художника. Досить на неї поглянути, як все в ній набуває єдності; небо, земля та люди обертаються навколо однієї осі, зливаючись у неподільне ціле. Пустеля втілює найпалкішу мрію художника, його змагання до синтезу зримого й незримого, образного й абстрактного, матерії та світла.

Автор: Мона Заалук.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика