В країні Сфінкса

Олександрія

Олександрія показалася нам старим великим маяком рано-ранесенько, як ще у морі тонула пітьма ночі. На дах видряпався по шнурковій драбинці пілот у червоному капелюсі – перший представник „чорного континенту” та старої країни фараонів. Олександрія, дитя великого Македонця, столиця Птолемеїв та культурний осередок їх доби — у сучасному Єгипті змінила свою роль: торгує скарбами Єгипту, вивозить бавовну, цукор, привозить те, чого не родить долина Нілу та чого не творить молода єгипетська промисловість. Це головний і найбільший торговельний порт Єгипту.

В Олександрії не довелось нам залишитись довго; тільки майнули нам високі мінарети, глиняні хати тубільців і сучасні будинки та віллі у тіні пишних пальмових садів. А єгипетський поїзд вже несе нас на південь зеленою рівниною на краю Лівійської пустині. Там праворуч за паском зелені жовтіє безконечне море піску; там чигає смерть на необачного мандрівника і немає там життя буйним травам, струнким пальмам. Але тут біля залізного шляху зеленіють доглянуті поля, що де-не-де перетинаються притоками Нілу, женуться в небо пальмові гаї-оази, працюють на ріллі терплячі буйволи і бідні феллаги (єгипетські селяни). Тут життя, бо це плодюча країна Нілевої дельти. Далеко наче в землю повтикані високі щогли кораблів: це відлоги Нілу, річки й канали.

Річка Ніл

Над ровами чорні буйволи тягнуть воду на поля. Із закритими очами ходять у ярмі по колу, безнастанно, безнадійно, так, як колись сотні і тисячі літ тому ходили їх предки. Тут прогрес стояв на місці. Але на асфальтовому шосе поруч, де поважно ступає нав’ючений верблюд і дрібоче під довгим феллагом малий ослик — мчать стрілою Форди, Крайслери, Мерседеси. А час до часу здовж шляху єгипетське село, пусте, мовчазне, наче вимерле. Тільки десь діти бавляться в тиші, або перейде чорним окутана жінка із високим дзбаном води на голові. Глиняні домики виглядають від нас з вікон поїзду, як руїни. Бо на плоских дахах їх накидана в неладі солома, побите знаряддя та лахміття.

Минаємо теж невеличкі містечка — Дамагур, Танта, перетинаємо головну течію Нілу. На кожній станції безуспішно стараємося відбивати наступи зграй тубільських продавців (до слова дуже нав’язливих). Вдираються силою у наш вагон чорні, брунатні і білі, у довгих сорочках і драних завоях, шкірять зуби і пхають нам у руки пляшки лимонади, огірки, свіжі фіги. Не один дістав поза вуха від „ефенді” — кондуктора, а проте їхали „на шваоц” до другої стації і там своє місце підступали іншим таким же. І крик, сварка, і вимова рук! Адже це — Схід!

Там, де починається дельта, де сходяться над вузеньку смугу долини Нілу дві пустелі, Лівійська від заходу та Арабська від сходу — повстала столиця краю і держави — Каїр. Перед великим сучасним двірцем вітає нас пам’ятник „Пробудження Сфінкса”. На високій підставі біля Сфінкса стоїть жінка і глядить далеко в майбутнє. Це символ молодого Єгипту, що у таємниці сфінкса, у часах фараонів шукає моральної сили, а в майбутньому бачить своє відродження.

пробудження Сфінкса

Наша кімнатка в «Метрополітені» на шостому поверсі дозволяє вид на плоскі дахи нового міста, на мінарети і ген далеко на скелі Арабської пустелі. Та ми не хочемо дивитися на Каїр згори. Сходимо на донизу і одразу вибігаємо на вулиці міста. Каїрові сьогодні тисяча й чотириста років. Він не знав ані фараонів, ані Птолемеїв, ані Візантійських королів. Щойно Араби, як під Омаром у VII ст. рушали на «підкорення світу», поклали йому підвалини. З того часу Каїр ріс так само, як росла слава ісламу, падав і знову піднімався, купався у крові в боротьбі з османським Сулейманом І та Наполеоном і відживав на руїнах. Сьогодні він чи не найбільше місто Африки, європейського типу і розмаху, а проте в повній мірі східного характеру. І власне тою зустріччю Сходу й Заходу, їх змішанням і синтезом, так цікавий сьогоднішній Каїр.

Каїр

Ми в самому центрі нового міста. Воно будовою звичайне, велике, модерне, елегантне. Широкі вулиці і площі в асфальтах, гладеньких і чистих, високі, часом по кільканацять поверхів камениці, трамваї, автомобілі, реклами, прегарні вистави. Але поміж автомобілями (дорогими, між іншим) повільно рухається караван нав’ючених верблюдів, босий феллах б’є упертого осла, що тягне височенну гарбу, а з неї з висоти понад двох метрів із чорних завоїв глядить на світ кілька пар таємничих очей: це переїздить кудись феллагів гарем.

А на хідниках котиться юрба, різнобарвна шкірою та одягом. Це мішанина рас і релігій, що складаються на теперішнє населення Єгипту. Біля ясних сорочок феллагів, темні барвисті плащі коптів, білі завої бедуїнів, чорні лиця суданців, нубійців. На тому барвистому тлі — єгипетська жінка. Чимало їх тепер у європейських модерних сукнях, тільки підчорнені очі зраджують єгиптянку. Але більшість феллагів ще тримається традиції. Жінки одягаються у довгий чорний вільний стрій, що вкриває теж голову; лице закрите до очей шматком матерії. Ця заслона лиця часом густа, часом майже прозора. Кажуть, що це залежне від віку та краси єгиптянки, її очі поздовжні, як на старих єгипетських різьбах, сильно підчорнені. Не можна теж сказати, щоб ці очі були, занадто скромні: і вони частенько усміхаються до прохожих чоловіків (може тільки до білих?).

Каїр

В гарячі обідні години рух на вулицях Каїра дещо вщухає. Але коли сховається жарке сонце, а з пустелі повіє холодний вітерець, як засяють світла, яскраві неони, тоді на вулицях починається, життя — буйне, голосне. При столиках перед кавярнями ведеться завзята дискусія, молоді вуличні продавці щойно тепер виходять на торг, викрикують, переконують. І діти ганяють поміж машин, вуличники домагаються бакшишу, сміх, жарти, голосна розмова. Часом ще спізнений верблюд перейде вулицею. І так далеко поза північ. Але це у новій частині Каїра. Зате у старому місті, туди на південь і схід від центру, аж на краю пустелі — тиша. Там вузенькі вулички і невисокі камінні будинки з арками та закритими гаремами; там дрімають на дахах або перед хатою старці, похнюпивши голову чекає терпеливий осел, десь розмовляють жінки. Так день і ніч. Але у тій тиші, кажуть, таїться не одна таємниця, небезпека.

Тільки в день на великих базарах кипить. Це ціла дільниця вузеньких вуличок, де склеп біля склепу, товар на вулиці, а ремісники працюють на очах прохожих. Тут золотники і торговці старовиною, барвисті східні килими, пахощі, олійки, капці, книжки і матерії; все, чого душа бажає і не бажає. Годі вирватись із божевільного круговороту вуличок та рук крамарів. Але видовище варте уваги.

Автор: невідомий мандрівник.

P. S. Якщо ви самі хочете відправитись у Єгипет, то в цьому вам з радістю допоможе агенція гарячих турів hottours.in.ua, де зібрані найкращі гарячі тури, зокрема і в Єгипет.


Posted in Мандруємо Африкою by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика