Африка: занапащене покоління

Сироти у Африці

Злидні та економічні кризи, голод та бездомність, епідемії, неписьменність та деградація виставили жахливий рахунок молоді чорного континенту. Виявляється, серед безпритульних дітей Африки переважають хлопчики. Це не означає, що дівчаток не торкаються злидні, але їхнє становище трохи відмінне. Деякі дуже рано стають повіями, інші народжують дітей і стикаються з масою матеріальних, моральних і соціальних проблем. Ще інших віддають у найми, їх принижують, кривдять, а іноді й продають. Коротко кажучи, серед пригноблених дітей дівчатка набагато менш помітні, хоча їхнє лихо від цього не стає менше.

Важко точно визначити вік цих дітей. У них немає ні метрик, ані родичів, що могли б його засвідчити, а якщо взяти до уваги ще й їхню неписьменність, то ми змушені враховувати той вік, який вони самі називають. Втім, наслідки перевірки шляхом зіставлення фактів переконують, що їм десь від 7 до 25 років. Отже, йдеться про дітей, підлітків та молодь. У багатьох країнах понад половина їх має від 13 до 18 років.

Походження у них різне, залежно від країни чи досліджуваної категорії. Це молоді робітники, діти вулиць, діти-нероби із бідних кварталів. Часто це вихідці з села. Взяти, наприклад, талібів, вуличних жебраків, яких експлуатують марабути. Майже всі вони вивезені з сіл і скаржаться на те, що їх відірвали від родини. Ці поневолені діти можуть жити по 5 — 10 років, не зустрічаючись із ріднею.

Ті, хто ніколи не ходив до школи, ведуть таке саме безпритульне життя, як і ті, хто школу покинув. Деякі навіть кілька років вчилися в середній школі, але більшість не закінчила й початкової. Звичайно це пов’язане з економічними причинами, але іноді й зі шкільною неуспішністю.

Щоб вижити самим і прогодувати свої родини, як ті, так і ті виконують найрізноманітніші роботи, економічну роль яких звичайно недооцінюють. Але їхні мізерні заробітки не дозволяють їм задовольняти свої потреби. До того ж зібрані гроші часто віддаються рідні, опікунові або ватажкові банди.

НАЙПЕРШІ ПОТРЕБИ

Діти вулиць, як і діти з бідних кварталів, майже завжди терплять від недоїдання. Дехто рідко коли їсть раз на день, інші харчуються недоїдками, які лишають клієнти в ресторанах або які вони добувають на смітниках. В одній із груп, за якою вели спостереження, діти вживали наркотиків, щоб втамувати голод. Взагалі наркотики досить поширені серед вуличних дітей, ба вживання наркотиків сильної дії прогресує.

Брак елементарної гігієни, через який вони страждають (до антисанітарії їх, буває, й змушують, щоб викликати жалість), спричиняє зараження ран, які вони отримали на вулиці; де вони незахищені від грубощів та нещасливих випадків. Діти бояться звертатися до лікарень, бо лікування коштує грошей, та їм і соромно туди звертатися, бо вони знають, як їх там зустрінуть. Надто вони хворіють на хвороби, що передаються статевим шляхом, зокрема на СНІД, про який вони мало знають.

У плані виховання “діти і юнацтво вулиць” підпадають під найрізноманітніші і найсуперечливіші впливи, що змушує їх провадити життя дорослих, позначене постійними особистими та соціальними конфліктами, яких їм несила розв’язати. Ті, хто ніколи не ходив до школи, дуже хочуть стати школярами й іноді докладають для цього великих зусиль. І навпаки, у більшості з тих, хто школу відвідував, розвинулася відраза до неї. Вулична молодь, як і більшість дітей, що живуть у злиденних кварталах, хоче здобути фах водія, зварника, кравця тощо.

Значні потреби у них і в іграх, відпочинку та спорті. Багато хто знаходить прихисток у кіно, але те, що вони там бачать, не завжди допомагає їм виборсатися зі скрути. Брак майданчиків для ігор та спорту — одна з численних проблем навколишнього середовища, у якому живе вулична молодь та молодь із бідонвілів.

ЗУБОЖІННЯ РОДИН

Причини цієї трагедії численні й різноманітні: загальний економічний спад, постійне скорочення основних продуктів, які споживає переважна більшість африканського населення. Карколомно зростають ціни на готові продукти, які завозяться з індустріальних країн. Не треба також забувати про високі проценти, зовнішній борг, який поглинає понад третину африканського виторгу за експорт, зменшення фінансової допомоги… Словом, прискорене зубожіння, скорочення прибутків і засобів до існування на тлі сумної картини цілковитого занепаду економіки.

Втім, останні дослідження підтвердили, що програми структурного вирівнювання, застосовані до африканських країн, погіршили становище найвразливіших груп населення, чия купівельна спроможність що не день, то меншає.

Прискорене зубожіння родин змушує деяких батьків використовувати своїх дітей, щоб забезпечити собі прожиток. Можна легко довести, що там, де високий рівень безробіття, більше працює дітей. Такі діти тільки розширюють порочне коло злиднів. Більшість дітей-трударів — вихідці з родин, розчавлених економічними проблемами чи то на селі, чи то в місті.

Але не все пояснюється економічними труднощами. Розлад традиційних общинних і соціальних структур теж відіграє не останню роль. Багато хто пояснює такий стан справ тим, що відбувається розпад родини, втім, цю причину найчастіше називають і безпритульні діти, розповідаючи, чому вони пішли з дому. Зростання числа розлучень, збільшення кількості неповних родин, руйнування родинних структур звучать лейтмотивом у всіх доповідях.

Але поглиблюється й криза культурних африканських цінностей, розпорошування і зникнення яких лишає по собі порожнечу.

Змінилося усвідомлення місця дитини у суспільстві: з найвищої вартості традиційного суспільства дитина стала для багатьох родин засобом виживання. Її змушують працювати, віддають у найми й експлуатують. Розпад родинних, суспільних і регіональних зв’язків примушує дітей і молодь шукати у вуличних і квартальних зграях дружби і любові, яких їм бракує у щоденному житті. Ось промовисті свідчення бідного такого юнака: “Солідарність я знайшов на вулиці і тільки там”.

Проблем додають і деякі звичаї, успадковані від минулого, які раніше чудово вписувалися в економічний і суспільний контекст. Так, ранні та примусові одруження стають нині причиною збільшення числа розлучень. Так звана “географічна полігамія”, практикована в африканських містах, створює нині напруження і часто знаходить свій вираз у бракові батьківського авторитету, а це, своєю чергою, викликає непевність у дітей, якої не зменшує і школа, а вони ж її так потребують.

Крім того, діти створюють собі ще й штучні проблеми, що не дозволяють їм повернутися до повноцінного життя в родиш та в суспільстві. Отож надзвичайно важливо висвітлити другий бік їхнього життя — школу реальних здібностей, які вони щодня демонструють. Справді, вони виявляють неабияку кмітливість, аби вигадати собі таку роботу, щоб вижити. Вони ініціативніші, ніж багато хто з дорослих, обмежених своєю рутиною, вони демонструють таку спритність рук, яка стала б їм у неабиякій пригоді за будь-якого фахового навчання. Створені ними динамічні мережі зв’язків передбачають солідарність і взаємодопомогу.

Так, один із знедолених хлопчиків, який виготовляв у майстерні ігри для дитсадків, заявив: “Я, щоправда, мало вмію, але я все ж можу показати (те, що роблю) кожному охочому. А той, якщо схоче, може показати мій виріб і ще комусь. І, зрештою, більше не буде таких, хто б міг сказати, що не знає, мовляв, нічого”.

Хто б не були ці діти, чи вони працюють на вулиці, чи вони сироти, чи покинуті, чи каліки, – вони вимагають, щоб їм повернули самоповагу і щоб з ними рахувалися, як із людьми, на яких можна покластися. Зрештою, їм потрібно, щоб вони могли зробити щось конкретне для себе, для своєї родини, для свого гурту, для свого села, для свого суспільства. Вони хочуть, щоб до них ставилися, як і до всіх інших, щоб у них була родина, друзі, інтимне життя, зрештою, вони хочуть мати власне місце в соціальному процесі, як і всі люди.


Posted in Сучасні проблеми Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика