Африканські землі: колективні угіддя чи приватні господарства?

африканские фермеры

Африканські пастирі зуміли користати з убогих угідь посушливих і напівпосушливих зон континенту, розводячи тут худобу, яка в нагороду їм забезпечує їхнє прожиття і постачає м’ясо містам, що навально зростають, а також перенаселеним сільським господарствам. Більшість цих скотарів мешкає в широкій смузі саван, що описує криву лінію в центрі континенту. У найпосушливіших регіонах (де опадів менше як 500 мм на рік) худоба є єдиною сільськогосподарською продукцією, тоді як у напівпосушливих зонах (де опадів менше як 750 мм на рік) сільське господарство репрезентоване рослинництвом і тваринництвом: поряд із розведенням худоби певною мірою поширене землеробство..

Переважна більшість скотарів і половина поголів’я худоби сконцентровані у східній зоні, що простягається від Ефіопії та Судану на півночі до Об’єднаної Республіки Танзанія на півдні і є приблизно п’ятою частиною території Африки.

На напівпустельних просторах значно рідше трапляються стада худоби, ніж серед рослинних острівців на пагорбах і високогірних плато, де висока густота населення і широко розвинене тваринництво. На цих землях, де майже неможливо уявити розвиток землеробства, вбогість рослинного світу спричинюється відсутністю опадів. Отже, стадам худоби потрібен більший простір, щоб вижити. На жаль, у зв’язку з демографічним зростанням все більша й більша кількість людей із переселених високогір’їв перебирається до цих посушливих чи напівпосушливих регіонів, які, на їхню думку, мало заселені. Однак місцеве населення дуже добре знає, що ці відкриті простори можуть прийняти дуже обмежену кількість людей й що вже використано ресурси, щоб прогодувати худобу і мінімально займатися землеробством.

Про це варто говорити якомога більше, щоб зневірити селян, жадібних до землі, які прагнуть широких просторів своїх сусідів-скотарів. Потрохи скрізь найродючіші анклави наїжачують огорожі чи в оазах Сахари, долинах річок, на підступах до пустелі Калахарі в Ботсвані, чи в гористих і болотистих зонах Східної Африки. Загальновідомо, що одним із таких народів-скотарів, якому загрожує подібне витіснення, є масаї, які живуть на рівнинах на півдні Кенії і на півночі Об’єднаної Республіки Танзанія.

У Кенії, де процвітає корупція при розподілі земель, злидні, які штовхають знедолені верстви населення продавати наділені їм ділянки, зростання кількості парків і заповідників спричиняються до того, що території масаїв скорочуються як шагренева шкіра. Проте темпи експропріації землі ще більші в Танзанії у зв’язку з новою політикою землекористування для місцевих або зарубіжних підприємств. Завдяки співучасті сільської влади (яка вважається наглядачами земель) урядовці, місцеві володарі і зарубіжні компанії присвоюють собі посвідку на користування тисячами гектарів землі. І ось одного дня скотарі з діда-прадіда відкривають для себе, що колючі дроти забороняють їм доступ до пасовиськ, якими вони споконвіку користувалися. Для сьогоднішніх танзанійських підприємств край масаїв став «новим кордоном» і вони самі вважають себе «ковбоями», які прийшли захопити землі «індіан», якими збігом обставин є їхні співвітчизники масаї.

Щоб спробувати зрозуміти цей безжальний (проте не обов’язковий) процес, слід пояснити часто суперечливі обґрунтування, що претендують на виправдовування експропріації земель.

Перший аргумент: угіддя будуть надмірно використовуватися скотарями, надмірне існування пасовищ призведе до погіршення ґрунтів. Ерозія, посуха, зникнення рослинності стали б парадоксальними наслідками колективного землекористування: якщо захист довкілля є спільною відповідальністю, кожен пастир індивідуально користає зі своєї діяльності. Отже, жоден скотар не відчуває себе зобов’язаним применшувати важливість свого поголів’я. Висновок: єдиним способом збереження колективної продукції було б підпорядкувати їх приватним інтересам або поставити їх під контроль держави. Така аргументація найменш правдоподібна і служить виправданню політичних поглядів, що дедалі частіше піддаються критиці.

Насамперед ця теза зводить до мінімуму роль комунальних установ, узаконених традицією і підтримкою місцевого населення, в керуванні ресурсами довкілля. Відтак вона трактує пастирів як несамовитих індивідуалістів, нездатних згуртуватися, тоді як насправді вони мають дуже ефективні засоби зв’язку, які координують їхні стратегічні плани використання угідь. Нарешті, всупереч тому, що припускається цією тезою, найважливіший чинник для якості пасовищ у більшості галузей землеробства й тваринництва Африки — не поголів’я худоби на пасовищах; непридатність земель в основному пов’язана не з перевипасанням, а з родючістю земель і посухою.

Ерозія і посуха спричиняються ненормально малою кількістю опадів протягом останніх тридцяти років. У посушливий сезон чи в період посухи буяння трави залежить значно більше від кількості опадів, ніж від пропорції вже мертвої клітковини, яку поїдає чи не поїдає худоба.

Після посухи насіння однорічних трав, що перебуває на поверхні землі, та насіння багаторічних трав, коріння яких міститься в ґрунті, чекають лише життєдайної води, щоб прорости й розвиватися. Насправді на багатьох угіддях скоріше недостатня, аніж надмірна кількість поголів’я створює проблему, оскільки рослини, які не поїдає худоба, перетворюються на ділянки землі, порослі неїстівним і непродуктивним чагарником, в якому переховуються паразити і який заважає виростанню трави.

Інший аргумент, що, проте, заперечує попередній, звинувачує пастирів у недовикористанні земельних просторів! Ця ідея походить від поверхового враження, створеного контрастом між густим заселенням високогірних земель і розсіяним заселенням рівнин, інтенсивною обробкою найродючіших земель і уявною непотрібністю пасовищ, що не використовуються (добровільно) протягом великої частини року. Сподівалися також, що приватизація земель поліпшить продуктивність, перетворивши земельні угіддя на орні землі чи пасовища, призначені для екстенсивного тваринництва.

Автор: Джон Гелеті.

P. S. А ще деякі багаті африканські фермери дедалі більше переймають багато предметів європейського побуту, скажімо купують для свої будинків гарні автоматичні ворота, які можна придбати у Києві на сайті http://xn—-7sbabjcqh7dnaqh3a2k.mirvorot.kiev.ua от цікаво чи можна на цьому ж сайті замовити такі ж ворота, скажімо десь з Сенегалу або Судану.


Posted in Сучасні проблеми Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика