Мовний вибір Нігерії

Загалом країни, що розвиваються, не часто надають мовним питанням першорядного значення, хіба що ті пов’язані з запровадженням суперечливої мовної політики. Не виняток і Нігерія, де економічні проблеми сприймаються народом як нагайніші та важливіші, аніж мовні проблеми.

Однак соціальні, економічні й політичні струси від часу здобуття незалежності показали, що мовні питання мають вирішальне значення для стабільності у країні. Саме тому вони розглядалися на двох Установчих зборах, створених для вироблення нових конституцій, вони — в центрі політичних дебатів та конституційних положень від 1960 року.

Як і більшість африканських країн, Нігерія — багатомовна. Тут налічується 400 мов (саме мов, а не діалектів), з них трьома мовами — хауса, ігбо, йоруба — говорить приблизно половина з 88,5 млн. населення країни. Крім того, ще десять відсотків населення становлять люди, які говорять іншими мовами, однак водночас розуміють і використовують одну із трьох чільних мов як мову допоміжну.

Хоча звичайно нігерійські мови ділять на основні та другорядні, такий поділ неправильний, оскільки близькими до трьох основних мов за чисельністю та значенням є ще приблизно десять мов, які так само виступають як основні мови в деяких штатах. До таких мов належать канурі, ібібіо, ефік, тів, іджо, едо, фулфульде, урхобо, нупе, ігала. Щодо менших мов, що вони не такі вже й малі, оскільки кількість людей, які ними користуються, становить значний відсоток населення. Отже, можна зробити висновок, що в Нігерії є три функціональні типи мов: три основні мови, покликані бути національними; десять мов, які вживаються в тому чи тому штаті; численні етнічні мови з поширенням на місцевому рівні.

Розмаїття і сепаратизм

Багатомовність у країні уряди вважають за складну проблему. Нігерія зі своїми 400 мовами та постійними нахилами до сепаратизму й трайбалізму вочевидь прагне зміцнити національну єдність. Одним із поширених міфів у багатомовній країні є асоціативний зв’язок між розмаїттям мов і сепаратизмом. У цьому плані належить підкреслити, що не відмінності в мовах самі собою живлять сепаратизм, а їхня політизована асоціація з етнічними особливостями. На щастя, Нігерія уникла спокуси скористатися цим стереотипом, аби вдатися до утисків іншомовних меншин.

Є ще один стереотип, згідно з яким запровадження єдиної мови виступає як
чинник згуртованості в національній державі. У Нігерії найкраще справляється з цією роллю англійська мова, успадкована від колонізаторів. Вона посідає панівне становище як мова адміністрації та навчання, що сприяє об’єднанню еліти з різних етнічних груп. Крім того, англійська мова, однаково чужа для всіх мовних громад Нігерії, виступає як “нейтральна” мова. Проте спільна мова може стати чинником єдності лише в поєднанні з іншими чинниками, здатними згуртовувати громади, що її вживають. Жодна мова не може бути “нейтральною”, оскільки вона неодмінно криє в собі певний культурний заряд.

Три основні питання визначали мовну політику Нігерії з часу здобуття незалежності: якою має бути офіційна мова країни, якій мові надати статус національної мови, яку мову використовувати в освіті?

Для декого питання про офіційну мову було розв’язане з самого початку: враховуючи колоніальний (до здобуття незалежності) досвід вживання англійської мови практично для всіх офіційних цілей, тут нині просто неможливо дати задній хід. Панування англійської мови справді всеосяжне. Це — мова уряду й адміністрації, включно з вживанням її на засіданнях Національних та Державних зборів, мова освіти всіх рівнів, основна мова засобів масової інформації, мова науки й техніки, літературна мова багатьох творів нігерійських письменників. Навіть дискусії про потребу перемін у цій сфері ведуться англійською мовою.

Спроби зменшити використання англійської мови як мови офіційної досі жодного успіху не мали. Так, наприклад, конституцією 1979 року було передбачено вживання трьох основних мов як додаткових у Національних зборах після проведення певних підготовчих заходів, зокрема після перекладу законодавчої термінології, підготовки кадрів перекладачів, встановлення кабін для перекладачів та друкарського обладнання, набору стенографістів для ведення протоколів тощо. З усіх цих заходів на сьогодні було проведено лише перший із переліку, отже, англійська мова лишається єдиною робочою мовою Національних зборів.

Час від часу знімають мову про створення своєрідної лінгуа франка, що стала б національною мовою. Звичайно, всім кортить, аби офіційною мовою Нігерії стала мова африканська, але яка? Важко домовитися про те, яка із 400 сьогоднішніх мов посяде це привілейоване становище. Нечисленні мовні групи бояться політичного, економічного і культурного панування над ними людей з основних мовних громад, які своєю чергою змагаються за першість між собою. Дехто бачить вихід із глухого кута в тому, щоб створити штучну гібридну мову з елементів, запозичених з усіх африканських мов, або навмисне вибрати одну з найменших мов, у такий спосіб зрівнявши всіх і не вирізняючи нікого.

Складність вибору спонукує деяких мовознавців пропонувати для запровадження в ролі національної мови або англійську мову, яка вже є офіційною, або якусь чужу африканську мову на кшталт кісвахілі зі Східної Африки. А тим часом уряд намагається сприяти навчанню трьома основними нігерійськими мовами або сподівається, що одна з них утвердиться врешті-решт як мова переважної більшості. Природно, це означає, що англійська мова фактично не перестає відігравати ролі національної мови. Дехто пропонує запровадити в Нігерії швейцарську модель, де три офіційні мови (французька, німецька та італійська) співіснують з регіональною (ретро-романською) мовою. Хоч би яка дорога була ціна, така ухвала, в будь-якому разі дозволила б знайти вихід зі становища, коли за браком альтернативи англійська мова виконує роль національної мови.

ОСВІТА – КЛЮЧ ДО ПЕРЕМІН

Переміни у мовних звичаях відбуваються нелегко і потребують чимало часу, однак полегшити і прискорити цей процес може освіта. Ось чому в мовній політиці Нігерії значне місце відводиться освітній системі. Офіційна політика в цій царині спирається на такі засади як рівні можливості доступу до мови навчання, поглиблене вивчення рідної мови, поглиблене знання англійської і двомовність на базі двох африканських мов.

Рівність у доступові до мови навчання забезпечується тим, що навчання, починаючи з початкової школи, проводиться рідною мовою дитини або принаймні мовою громади, до якої вона належить. Ліквідація неписьменності серед дорослих також здійснюється місцевими мовами, внаслідок чого жодна мова не ігнорується лише тому, що вона мова меншини. Однак даються взнаки матеріальні труднощі: деякі мови ще не мають власного письма чи достатньої кількості письмових текстів для навчання. В таких випадках навчання провадять мовою найближчої сусідньої громади. Втім, становище швидко змінюється, оскільки нігерійські мовознавці вдаються до аналізу дедалі більшої кількості місцевих мов і створюють для них письмову форму.

Початкова освіта рідною мовою — це опанування найпростіших навичок писати, читати й рахувати, а також — використання цієї мови як інструменту виховання протягом перших трьох років початкової освіти. Крім згаданих вище перешкод, які можуть загальмувати виконання освітніх програм рідною мовою, є ще й негативне ставлення до неї деяких батьків, внаслідок чого чимало дітей із заможних родин ходять до платних шкіл з англійською мовою викладання.

Поглиблене вивчення англійської мови забезпечується запровадженням її ще першого року навчання в початковій школі та пізнішим використанням її як мови викладання протягом всього освітнього циклу. Однак часто можна чути, що загальний рівень англійської мови в Нігерії не дуже високий, про це свідчать і наслідки випускних іспитів у школах та вступних іспитів до університетів. Це може бути пояснене тим, що навчання англійської мови проводиться у відриві від навчання рідної мови. Справді, коли такого відриву немає, справи йдуть куди краще — адже, здається, головне не в тому, як довго хтось вивчає англійську мову, а в тому, наскільки добре він її вивчає.

Один із недоліків сучасної системи випливає з того, що кожний вчитель початкової школи вважається добрим знавцем англійської мови, хоч насправді багатьом із них бракує належних знань, чи то йдеться про її усну, чи то про письмову форму. Спроби створювати посади вчителів, які спеціалізуються з англійської мови, поруч із вчителями, які викладають інші дисципліни рідною мовою, дали чудові плоди на терені оволодіння як рідною, так і англійською мовами.

Обов’язкова вимога того, щоб кожна нігерійська дитина вивчила бодай одну з трьох основних африканських мов, покликана сприяти можливому виникненню нігерійської лінгуа франка. Теоретично ця вимога реалізується в середній школі, якщо, звісно, є вчителі. На практиці ж ця умова для багатьох шкіл стала своєрідним манівцем для обходу закону, уряди деяких штатів і пальцем не кивнули, щоб забезпечити школи виклададачами основних нігерійських мов. Натомість часом вдаються до половинчастих заходів, зокрема до залучення некваліфікованих знавців місцевих мов для викладання лише усних форм тієї чи тієї мови, що дає просто жахливі наслідки. Брак будь-якого ентузіазму в реалізації цієї політики вочевидь пов’язаний з неоднозначним ставленням до питання про національну мову.

А проте в Нігерії чітко усвідомлюють вагу розв’язання мовних проблем країни, є тут і сміливі спроби виробити мовну політику. Чого бракує, то це політичної волі реалізовувати цю політику. Можливо, до цього спричинився скептицизм не лише з боку населення, а й з боку тих, хто мовну політику формує.

Автор: Айо Бамгбозе.