Проблема поколінь в африканській культурі

африканський дідусь

В Африці геронтократія відживає. Традиційний політичний, громадський і економічний порядок, коли домінували старі люди, приречений на зникнення. Старі люди мали — і досі мають, хоч і набагато меншою мірою, — авторитет у контексті сільського родового суспільства, коли процес набуття технічних, громадських та релігійних знань був вельми тривалий. Традиційно найстарший член родини володів землею, основним продуктивним ресурсом. Він ділив її, розподіляв прибутки і вирішував, як використати неспожиті продукти. Вміння давати раду сільськогосподарським надлишкам було основним джерелом його влади. Патріарх приймав до родини, а також видавав заміж дівчат, оскільки він один був спроможний забезпечити їх посагом. Тож-бо молодші чоловіки були залежні від нього, коли брали жінку. Шлюб був рішучим кроком по шляху соціального просування і претендування на здійснення своїх невід’ємних прав. Стара людина могла використати своє багатство для збільшення числа своїх жінок та зміцнення своїх суспільних зв’язків.

Влада старої людини мала ще й політичну та релігійну основу. Патріарх мав вплив на долю села, беручи участь у раді старійшин і справляючи культ предка. Як член таємних організацій він допомагав забезпечувати поважання суспільного ладу і вживав заходів для покарання будь-кого, хто порушував приписи. Стара людина була господарем, навіть коли просто давала поради молодшим членам громади, особливо у родинних справах. До неї ставилися з глибокою повагою. Молодь і жінки займали щодо неї позицію покори.

Коли індивідуалізм підтинає родові структури

Більшість африканських громад патріархальні, й жінки та діти мешкають вкупі з родиною чоловіка. Жінки мали нижчий суспільний статус. Вони набували впливу з початком клімактеричного періоду, який зближував їхнє суспільне становище зі становищем чоловіків, але їм ніколи не надавалося права репрезентувати чи очолювати родину. Навіть по досягненні похилого віку їм заборонялося брати участь в офіційному ухвалюванні постанов і користуватися економічною чи суспільною владою. У найкращому разі вони тримали в своїх руках владу в приватній сфері діяльності, особливо над своїми невістками.

У недавньому минулому ціла низка подій і досягнень дали змогу молоді витіснити своїх патріархів. Колонізація, прийняття християнського віросповідання та ісламу, а також упровадження та подальше поширення ринкової економіки і системи заробітної плати надали особливої ваги людині, а не родові і завдали великих збитків традиційним стосункам. Але вирішальними чинниками в емансипації молоді стали освіта та урбанізація.

У 40-х та 50-х роках незначна меншість, яка закінчила університет, відіграла чільну роль у перетворенні африканських громад та витісненні патріархів зі сфери влади. Західна освіта дискредитувала життєву премудрість людей похилого віку. Тепер “тими, хто знає” є ті, хто пішов до школи, тобто молоді. Їхнє навчання, яке вони продовжують у місті, дає їм змогу уникнути контролю з боку людей старшого віку.

Впродовж колоніального періоду початкові школи, місії та спеціальні вузи сприяли підготовці групи молодих кваліфікованих, “освічених” африканців, в тому числі вчителів, державних службовців та працівників охорони здоров’я. Дехто з них відвернувся від своїх співвітчизників-африканців та від африканських цінностей, а інші усвідомили колоніальний гніт і зблизилися з робітництвом, що формувалося у великих містах. Вони були в авангарді політичної та робітничої боротьби, а також у боротьбі за незалежність. Більшість перших африканських голів держав були молодими. Але, чіпляючись за владу з настанням похилого віку, декотрі з них почали проповідувати ідею про те, що африканська геронтократія ще не сказала свого останнього слова.

Поширення західних цінностей

Хоч би що там було, загальний розвиток африканського суспільства не перестає підтинати коріння геронтократії. Урбанізація, по суті, завдала удару по сільській політичній організації. У 40-х роках економічна діяльність почала переміщуватися до великих міст. Молодь — найрухливіша група, здатна пристосовуватися до міського життя, до нової техніки та до сучасних форм праці. Вона також сприйнятливіша до західних цінностей, поширюваних шкільною системою, органами керування та засобами масової інформації.

Задоволені молоді мешканці великих міст все-таки прив’язані до села, де вони народилися. Але мешкаючи далеко від своїх громад, вони поступово звикають до нового способу життя і стають економічно самостійними. Більш індивідуалістичне суспільство набуває форми, коли закінчуються стосунки панування і васальної залежності між молодими та старими поколіннями. Будь-хто з молоді, що може дозволити собі таку розкіш, тепер має право одружитися. Навіть на селі, яке активізує свій обмін з великими містами, позначаються ці плоди розвитку.

Але зміни заходять досить повільно, і то з двох причин. Перша: не віджила ще родова нерівність, і жінки, в тому числі городянки, досі залежать від доброї волі чоловіків у їхніх родинах. Друга: більшість молодих африканців залишаються залежними від групи через низький рівень урбанізації та погану відвідуваність школи, безробіття й злидні. Сьогодні у драматичних умовах постає питання, чи будуть вони здатні перебрати стерно влади від своїх батьків.

Коду Боп, з Дакара.


Posted in Сучасні проблеми Африки by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика