Бегемоти у себе вдома

Бегемот

Вже в повній темряві ми минули шлагбаум і в’їхали на територію національного парку Мерчісон-Фолс. Ще півгодини їзди, і попереду засвітилися вогні готелю Чоби-Лодж. Нашвидку переодягнувшись, ми поспішили на веранду, яка вузьким кільцем оперізує будинок. І відразу ж нас охопила ніч, тиха, тепла, безмісячна. Десь далеко внизу, то глухо, ніби наближаючись, шуміла вода на невидимих порогах. Їй вторили різкі, уривчасті трелі якихось комах. Ми жадібно вслухалися в ці звуки ночі – нашої першої ночі на африканській землі.

І раптом хрипкий, густий, потужний рев точно відсунув мирний концерт комах. Він пролунав близько, здавалося, зовсім поруч, за перилами веранди — він був майже відчутний. Хто це, лев? Леопард? Мимоволі всі подалися назад, напружилися. Хто з’явиться зараз з темряви?

Але службовець готелю, що проходив по веранді, кинув байдуже “Hippos!”, і напруга розсіялася. Так це бегемоти! Відверто кажучи, ми були навіть трохи розчаровані.

Наступного ранку я побачив сотні бегемотів: вони цілими островами лежали на мілинах Нілу, неквапливо розгулювали серед буйної зелені болотистого берега, шумно плескалися і грали на глибоких місцях. Могутні самці, товсті, неповороткі матусі, зовсім юні бегемотики, схожі на жахливі сардельки. Пізніше, коли мені пощастило потрапити на береги озера Едуарда, в національний парк Квін-Елізабет, і потім в Кенії, в Цаво в Замбії, на річці Кафуэ я знову і знову зустрічав бегемотів. І з кожною зустріччю легке розчарування, яке я відчував тієї ночі, все більше витіснялося глибокою симпатією до цих добродушних колосів, симпатією і подивом.

Бегемот

Бегемот, дійсно, вражаюча тварина. Більшу частину життя він проводить у воді, але зовсім не схожий на справжніх водних ссавців. Та він взагалі ні на кого не схожий! Валькуватий, масивний тулуб бегемота спочиває на коротких товстих ногах. Ноги закінчуються чотирма пальцями, одягненими своєрідними копитцями-нігтями і з’єднаними невеликою перетинкою. Голова майже без шиї – велика, важка, відверто негарна. Ніздрі, очі і маленькі вушні раковини трохи підняті і розташовані в одній площині, так що тварина може дихати, дивитися і чути, залишаючись практично під водою.

Розмірами бегемот поступається лише слону і білому носорогові: вага великих самців може перевищувати три тонни при довжині тіла близько чотирьох, а висота в плечах — більше півтора метрів. Шкіра бегемота позбавлена волосяного покриву (лише на морді і на хвості є жорстке волосся), але багата своєрідними залозами, що захищає її від висихання. Ці залози виділяють секрет червонуватого кольору і особливо рясно працюють при перегріванні тварини. Це дивне і, я б сказав, навіть неприємне видовище: здається, що по тілу бегемота струмує кривавий піт.

Страшні щелепи озброєні величезними, рідко розставленими зубами. Зуби мають дивовижну особливість: у них немає коренів, і вони ростуть протягом усього життя, досягаючи іноді неймовірних розмірів – найбільший з відомих іклів бегемота має в довжину 64,5 см! Зуби покриті жовтуватим нальотом, що становить до третини ваги всього зуба і розчиняється в кислоті. Після цієї операції ікла втрачають у вазі, але зате по красі не поступаються тоді слоновій кістці, а по цінності – навіть перевершують. Вони не жовтіють з часом, як слонова кістка, і тому в старовину, до винаходу пластмас, з бегемотових іклів виготовлялися найкращі і дорогі зубні протези.

Бегемот

Бегемоти не уникли загальної долі великих тварин Африки. Якщо ще на початку минулого століття вони населяли буквально всі водойми від пониззя Нілу до Кейптауна, то зараз в більшості районів вони повністю винищені. Невелика кількість бегемотів збереглася лише в Центральній і частково в Східній Африці, та й то переважно в національних парках.

Зате абсолютно небувала концентрація бегемотів зараз по берегах Семлики-Нілу і озера Едуарда, на територіях національних парків Ківу (Конго, Кіншаса) і Куїн-Елізабет (Уганда). На один кілометр узбережжя припадає тут від 50 до 200 тварин, а загальна їх чисельність становить 25-30 тисяч. Дуже багато, більше 10 тисяч бегемотів живе на невеликій ділянці Вікторія-Ніла, в Національному парку Мерчісон-Фолс (Уганда).

Бегемоти воліють неглибокі, трохи нижче свого зростання, водойми з пологими берегами і пишною навколоводной рослинністю. У таких місцях вони знаходять мілини і коси, де проводять день, легко пересуваються по дну, не пускаючись вплав, а при необхідності — без праці ховаються від небезпеки. Плавають і пірнають бегемоти чудово і можуть залишатися під водою 4-5 хвилин. Про здібність бегемотів як плавців говорить той факт, що вони не раз запливали на острів Занзібар, перетинаючи повну акулами тридцятикілометрову протоку. У національному парку Цаво під воду опущено щось на зразок величезного акваріума. Спустившись туди, відвідувачі парку можуть спостерігати бегемотів, що пропливають в сусідстві з великими рибами. Атракціон цей користується у туристів величезною популярністю.

Бегемот

На суші бегемот виглядає незграбним і неповоротким, що, однак, не заважає йому робити іноді тривалі переходи. Так, в кратері Нгоронгоро (Танзанія) в невеликому і зовсім дрібному озерці живе кілька бегемотів. Як вони туди потрапили, ніхто не знає, — адже найближчі водойми відстоять на десятки кілометрів. Та й перетнути круту лісисту гору висотою в 200 м, що облямовує кратер, — завдання не з легких!

Професор Б. Гржимек розповідає про знаменитого бегемота-мандрівника на ім’я Хуберт, який на початку сорокових років подорожував по Південно-Африканському Союзу протягом двох з половиною років і пройшов в цілому шлях близько 1600 км. оскільки поява його кілька разів збігалася з неврочними дощами, Хуберту приписали магічну силу і навіть влаштовували йому урочисті зустрічі. Невідомо, скільки б ще пройшов цей любитель подорожей, якби не був вбитий не в міру завзятим мисливцем-буром.

Бегемоти — тварини громадські. Зазвичай «сім’я» бегемотів складається з 10-20 самок з підростаючими дитинчатами і старого самця. Кожна така сім’я займає строго певну ділянку узбережжя. Окремо невеликими групами живуть статевозрілі особини. Нарешті, поодинці, зовсім відокремлено тримаються самотні дорослі самці.

Між такими самцями часті бійки за територію, які, хоча і починаються з певного ритуалу, закінчуються нерідко без дотримання «спортивних правил». Бійка бегемотів — страшне видовище. Тварини наносять іклами глибокі рани, причому і зверненого у втечу суперника переслідують жорстокі укуси. Іноді поєдинок триває до двох годин, закінчуючись нерідко смертю одного з бійців. Частіше все ж справа обмежується погрозами: один з суперників високо піднімається з води з широко роззявленою пащею, а потім шумно пірнає назустріч ворогові. Однак під водою він описує дугу і… спрямовується в протилежному напрямку. Буває, що і заляканий суперник теж не витримує, ховається в свою чергу.

Бегемот

Їжу бегемотів складає біля воднева та наземна рослинність. Як підрахували зоологи, в Уганді в їх меню входить 27 видів трав’янистих рослин. Пасуться бегемоти зазвичай на суші, викошуючи траву не зубами, а ороговілими краями губ. Добова потреба в їжі порівняно невелика і складає всього 1,1—1,3 відсотка власної ваги, тобто близько 40 кг трави. На відміну від корів або кіз бегемоти не відригують їжу для вторинного її пережовування. Тому травний тракт їх дуже довгий — близько 60 метрів! Саме ця їх особливість в поєднанні з багатокамерним шлунком дозволяє бегемотам засвоювати клітковину куди ефективніше, ніж, скажімо, слонам.

Далі буде.

Автор: В. Флінт.


Posted in Тваринний світ by with no comments yet.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика