Національні парки Танзанії

На наступний день ми покидаємо гостинний Mountain inn і вирушаємо в подорож по національних парках. Від Аруші години півтори ми їдемо по шосе, але потім починається вибоїста грунтовка. Взагалі-то в Танзанії будуються відмінні дороги, але години за три шляху до основних парків будівництво припинено. Причини дві. По-перше, іноземців приваблює до Танзанії можливість побачити справжню Африку, основним атрибутом якої в їхньому уявленні є стада диких звірів і відсутність асфальту, принаймні, в джунглях і савані. По-друге, вважається, що якщо прокласти дорогу, то тут же по узбіччях виникнуть поселення, і звірі підуть куди подалі. Обидві причини далеко не безперечні, але як би там не було, ми натираємо спини оксамитовими чохлами «Лендрі-віра» знаменитої в Танзанії фірми Equatorial safaris, ковтаємо неабиякі порції найтоншого червоного пилу і мріємо швидше дістатися до Нгоронгоро. (А ще цікаво якби виглядали в національних парках Танзанії наші львівські автобуси, такі як на сайті https://auto-bus.lviv.ua/, чи справились би вони з тамтешніми дорогами, хоча на наш погляд деякі дороги у Львівській обл. не надто відрізняються від доріг далекої Танзанії).

Але ось нарешті і виднокіл знаменитого кратера. На 500-метровому обриві приліпилася фешенебельна «лод-жа» Wild life («Дике життя»). «Лод-жа» – мисливський будиночок, призначений для сафарі. За давньою традицією так називають всі готелі, з яких можна побачити звірів. Для спостереження за стадами в Нгоронгоро при ресторані Wild life влаштований спеціальний балкон зі стаціонарним біноклем. Ми віддаємо наші запилюжені рюкзаки боям, а самі із задоволенням випиваємо по п’ять склянок запропонованих нам мангового, папайного і ананасового соків.

ЦАР ЗВІРІВ НА ГІЛЦІ І КОРОЛЕВА КОМАХ В МУРАШНИКУ

У літаку літні англійці всю дорогу читали дві однакові товсті книги «Життя серед слонів» відомих натуралістів Гамільтонів (до речі, в радянські часи книга, була перекладена на російську). Західні туристи приїжджають до Танзанії підготовленими до зустрічі з дикою природою. Вони знають, що хочуть побачити, знають повадки звірини, і, як видається, саме ці знання дозволяють їм без нудьги годинами стирчати в джипі у лісового струмочка і чекати появи якогось рідкозубого. Тим часом кілограми плівки витрачаються на все, що рухається повз спостерігачів.

Людина вихована на Хемінгуеї, якого західники не читали, але знають, що кровожерний письменник застрелив 55 левів, і щастя, що в його часи Калашникови були не в ходу. У Хемінгуея все просто – не злякався і вдарив з гвинта буйволові в хребет, а леву – в ліве око. Мисливець на сафарі поспішає і не хоче чекати, вдивлятися, спостерігати, а хоче їхати, куди не пускають, і виходити з машини, де не можна. Нудно, звірі здаються безпечними, як у зоопарку. Але це оманливе враження, і багато в чому воно – від незнання. Як погано не читати потрібних книжок! Ось що читають перед відвідуванням парків західники. Я виписав з книги Гамільтонів всього один абзац про напад слонів біля озера Маньяра.

«Перший удар розвернув машину. Слониха висмикнула бивні і знову встромила їх в метал. Праворуч з-за кущів з’явилися інші слонихи зі слоненятами і тут же кинулися в атаку. На щастя, розміри машини дозволяли одночасну атаку всього трьох слонів, але й цього вистачало з надлишком. Машина ледь не перекинулася, але знову стала на колеса. Бивні з’являлися і зникали з жахливою швидкістю. Потужний рев стрясав, повітря, зі скреготом рвався метал. Раптом в отворі дверцята появилось величезний каре око, оправлене в шорстку шкіру з довгими віями. Вона належало слонисі, яка намагалася головою продавити дах кабіни. Дах затріщав і сильно просів».

Років десять тому джипи з туристами супроводжував озброєний охоронець. Але зараз цей захід безпеки скасований – від нападів оберігає досвід провідників і шоферів і заборона від’їжджати вбік від маршруту. Провідники знають, що поблизу носорога з дитинчам не можна шуміти, а майданчик біля ставка з бегемотами безпечний, і на ньому можна розім’яти ноги. Я помітив, що під час сафарі провідник і шофер не розслабляються, крутять головами і тихо перемовляються. Он – леопарди, вони на сонці ліниві, «Лендровер» зупиняється. Жираф підходить впритул до машини – можна висунутися і зробити великі плани. А ось стадо слонів мирно пожовує траву і ховається в лісі. Провідник і шофер насторожі: слони пересуваються по лісі безшумно і ніколи – по прямій, можуть несподівано вискочити зовсім близько…

Але обійшлося. Слони повертаються з лісу на колишню галявинку. Слідом за ними вилітають птахи-чистильники. Птахи копаються в слонячих шкурах і виколупують комах. Цікаво! Але тут ми побачили те, про що не прочитаєш у жодній книжці. Виявляється, слони займаються сексом не тільки для продовження роду, як всі інші тварини, а й для задоволення. У слонів існує оральний секс! Яким чином, ви запитаєте? За допомогою хобота, звичайно!

Їдемо повз журавлів: стерхів з нашої Червоної книги, повз антилоп гну, антилоп Томпсона і найменших – дик-диків. Багато попадається страусів та зебр. Провідник показує рукою на самотнє дерево біля ярка. На гілці лежить лев! Ми кричимо, але лев не ворушиться і навіть хвостом не веде, він відпочиває – скоро час полювати. Найкраще місце для зйомок лева, що полює – кратер Нгоронгоро. Всупереч загальній помилці лев полює не вночі, а в сутінках. У тропіках темніє швидко, тільки що милувався заходом – і раптом темрява непроглядна. Нгоронгоро ж місце унікальне, тут сутінки розтягнуті в часі. І саме тут американським фотографом-любителем був знятий кадр, який приніс йому більше двадцяти тисяч доларів: левиця перебиває хребет буйволові. Можливим послідовникам успішного фотографа нагадаємо: у національних парках Танзанії загинули не менше десяти фотографів, які підібралися до об’єкту зйомки занадто близько…

Ніч ми провели в лодже Lake Manyara. Годині о шостій ранку я вийшов на балкон і подивився на озеро і затягнутий туманом тропічний ліс. А внизу, прямо на газоні біля готелю… мирно сиділи штук п’ятнадцять бабуїнів. Очі в них були жалісливі, і я кинув їм червоний банан. Що тут почалося! Перш мирні й розумні на вигляд бабуїни заверещали по-звірячому і влаштували потворну бійку, розбудивши всіх без винятку постояльців готелю. Мені стало соромно за свою витівку, я вирішив терміново заспокоїти бабуїнів – і кинув їм другий банан. Негайно з кущів вибігли ще з півсотні бабуїнів. Дорослі влаштували справжній кулачний бій стінка на стінку, а малеча полізла до мене на балкон. Я терміново відступив у номер, засмикнув штори і затаївся. Тим часом бійка на вулиці тривала, і персонал готелю заметушився по коридорах, роблячи якісь метушливі дії для заспокоєння бабуїнів…

За сніданком адміністратор пояснив ранковий напад мавп на готель надзвичайною посухою і повною відсутністю дощу в останні два місяці. Я не став його переконувати, але про себе вирішив ніколи більше не кидати бабуїнам червоні банани.

Автор: Аріф Алієв.