Носоріг – у останньої межі

У 1902 році мандрівник-англієць Б. Персівал, прямуючи з Найробі до підніжжя гори Кіліманджаро, відстань між якими не перевищує двохсот кілометрів, нарахував сто п’ятдесят носорогів, перш ніж збився з рахунку.

«Спортсмени» – мисливці з Європи вбивали в Кенії носорогів десятками. Так, австро-угорський граф Телекі вбив дев’яносто дев’ять носорогів на берегах озера Вікторія. Протверезіння прийшло лише в другій половині минулого століття.

Заступник директора системи парків Кенії Н. Саймон на початку 1962 року звертав увагу громадськості на те, що скорочення чисельності носорогів йде неймовірно швидкими темпами, порівнянними тільки з тим, що спіткало африканських левів. І все ж років десять тому в Кенії все ще налічувалося від шістнадцяти до двадцяти тисяч чорних носорогів.

Не можна сказати, щоб уряд Кенії не приймав проти цього заходів. Однак до сих пір він був майже безсилий боротися з браконьєрами, «заохочуваними» неймовірно високими цінами, які сплачуються за ріг носорога в багатьох країнах Близького і Далекого Сходу. Там з глибокої давнини вважається, що ріг дозволяє виявити отруту, виліковує від багатьох хвороб і відновлює втрачену плодючість.

Сучасна наука довела безпідставність всіх цих легенд, проте експлуатуючі марновірство ділки, наприклад в Ємені або в Гонконзі, готові платити по п’ятсот – сімсот доларів за кілограм рогу. За підрахунками фахівців, лише за один рік в Північний Ємен було незаконно вивезено з Африки 8 300 кілограмів цього «зілля», що означає вбивство більше двох тисяч носорогів.

Крім Кенії, аналогічний процес йде і в інших країнах. Національний парк Нгоронгоро – найбільший в Танзанії – з 1973 року втратив близько сімдесяти відсотків своєї популяції, а в інших районах країни спад досягає вісімдесяти – вісімдесяти п’яти відсотків. Тільки героїчні зусилля громадськості призупинили вбивство останніх білих носорогів в заповіднику Умфолози (Південна Африка).