Різноманіття африканської музики. Продовження.
Шлях поступового переходу африканської традиційної музики в нову якість «умоглядного мистецтва» можна бачити на прикладі п’єс на африканських мовах, створених для сучасного театру. Використовувана в них музика витримана в традиційному стилі і запозичена з існуючого пісенного репертуару. Такі п’єси, з одного боку, є наочний приклад транспортування традиційної музики і драми в сучасному театрі; з іншого боку, вони нерозривно пов’язані з музично-драматичним мистецтвом традиційної культури і їм обумовлені. Успіх цих п’єс у глядачів, їх зростаюча популярність підтверджують висновок про те, що традиційна музика може зберегти своє значення навіть при зміні звичного соціального контексту.
Кінцевим результатом відповідної еволюції може з’явитися виникнення такого музичного мистецтва, якому вже не потрібні будуть зорові асоціації. Але шлях цей вимагає чималої обережності: щоб не втратити контакту зі слухачами, новим африканським композиторам потрібна поступовість у переході до більш абстрактних форм музичної творчості; не слід також залишати поза увагою і тих вигод, які може дати поєднання музики і драматичної дії – звичайного для сучасного африканського театру.
Композитори можуть багато чому навчитися, створюючи разом з драматургами і хореографами різні інсценівки подій, обумовлених традиційною культурою (наприклад, церемонії прославлення вождів племені, обряд, пов’язаний з вступом у шлюб, народження дитини і т. д.). Властиві цим подіям і в повсякденному житті експресивність, барвистість, насиченість дією якнайкраще відповідають вимогам сцени; більше того – на сцені ці події набувають ще й художнє забарвлення, що слабо виявляються в реальному житті.
Компонентами нового музичного мистецтва стануть в основному ті елементи, які характерні і для відомої нам зараз традиційної музики; але вони будуть по-новому перебудовані і переосмислені. Наприклад, типові для традиційної музики повтори хоча і збережуться, але композитор, ймовірно, «пом’якшить» і якось закамуфлює їх.
Якщо, скажімо, раніше певний мелодійний малюнок повторювався одним якимось інструментом, то тепер ту ж роль візьмуть на себе і інші інструменти. Принцип «повтору», таким чином, збережеться, але тембри звучань стануть більш різноманітними. Якщо раніше варіації виконувалися тільки провідним інструментом традиційного оркестру, то тепер це зможуть робити, одночасно або поперемінно, і інші інструменти ансамблю.
Музичні інструменти різних етнічних груп Африки, звичайно, можна об’єднати в якісь загальні категорії. Проте, не дивлячись на їх різноманітність, кожен інструмент використовується лише певною етнічною групою, виконуючи якусь одну специфічну функцію (цим обумовлюється різна структура оркестрів). Долаючи ці обмеження і умовності традиційної музики, вільно використовуючи в оркестрі інструменти не тільки «своєї», а й багатьох інших етнічних груп, сучасний африканський композитор зможе значно розширити свої творчі можливості, домогтися збагачення тембрових звучань.
У наші дні західна музика поширилася буквально по всьому світу – звичайно, аж ніяк не в силу своєї «вродженої переваги», а просто тому, що Захід зумів створити досконаліші канали поширення. Патефон, магнітофон, радіо і телебачення – все це створено і вдосконалено в країнах Заходу.
Нині африканці теж отримали до них доступ, але навіть в самій Африці на диски, поширювані західними компаніями, значно більший попит, ніж на диски місцевих африканських фірм.
У Нігерії, наприклад, більшість компаній, що займаються звукозаписом, контролюється з-за кордону. Вони випускають у продаж лише ті записи нігерійської музики, які швидко розходяться (а покупці дисків живуть головним чином в містах, і вважають за краще вони не справді африканську, а неотрадиційну, «вестернізовану» популярну музику).
Якщо компанії і випускали записи класичної традиційної музики, то робилося це за наполяганням європейських і американських музикознавців, які вивчали нігерійський музичний фольклор. Звичайно, такі платівки рідко потрапляли в Нігерію по звичайних каналах поширення (тобто за тими, які забезпечують в Африці поширення західної музики).
Крім того, слід враховувати, що диски передають лише звучання музики, а в застосуванні до музики африканської цього, мабуть, недостатньо – більшість творів африканського музичного мистецтва найкраще сприймається не одним тільки слухом, а й зором. Раніше тим, хто хотів послухати африканську музику, доводилося (саме в силу її специфічних особливостей) обов’язково бути присутнім при самому виконанні; тепер, коли необхідність в нових засобах зв’язку відчувається по всьому континенту, повинні з’явитися і нові, раніше не існуючі можливості для популяризації африканського музичного мистецтва.
Там, де візуальна сторона не надто важлива, прекрасним засобом є диски, магнітофонні записи або радіо, а тепер ще й інтернет, але в більшості випадків величезну роль грає і зорове сприйняття, і тут не обійтися без кіно і телебачення. Однак в даний час жоден з цих засобів не використовується в достатній мірі для популяризації традиційної музики Африки.
Тому державні установи, що займаються питаннями африканського мистецтва, повинні розробити відповідні програми діяльності і значно розширити випуск фільмів, присвячених африканській музиці. Щоб якість фільмів відповідала необхідним вимогам, щоб вони передавали самий дух цієї музики, кінематографістам буде потрібна допомога музикознавців, хореографів, етнографів та інших фахівців. Такі фільми повинні якомога ширше поширюватися у всіх країнах Африки.
Важливе значення має і публікація партитур. Справа ця, звичайно, нелегка, тому що записувати доведеться таку музику, у якій ніколи не було нотації. Найбільш важкою буде розробка символів, що передають особливі відтінки звучань в музиці різних африканських країн і народів. Зробити це, однак, необхідно. Якщо сучасні африканці повинні знати африканську музику, вони повинні мати можливість і вивчати її – причому не тільки «по слуху»: у вивченні музики ніяк не можна обійтися без друкованих партитур.
Але, вдосконалюючи різні засоби популяризації африканської традиційної музики, не можна забувати і про музику сучасну. Африканських слухачів необхідно з самого початку знайомити з новими тенденціями в музичному житті Африки, бо ця аудиторія також повинна зіграти свою роль у виникненні та зміцненні нової традиції.
Сучасні африканські композитори, котрі навчалися на Заході, використовуючи в своїх творах окремі африканські елементи, вдаються в основному до західної музичної мови. Такі твори можна назвати африконізованою західною музикою, яка, може бути, і цікава, але не може вважатися африканською традиційною музикою і тим більше основним напрямком в сучасній музиці Африки.
Більшість африканських музикантів і раніше працюють в традиційній манері, а ряд нових композиторів експериментують, відшукуючи нові шляхи використання традиційної музичної мови. З розвитком техніки традиційна музика африканських народів буде, ймовірно, все більше втрачати свій чисто утилітарний характер і наближатися до мистецтва «умоглядного». Можливо навіть, що нова музика не замінить повністю того, що ми вважаємо зараз музикою традиційною, і що обидві форми музичного мистецтва будуть співіснувати.
Африканська музика в минулому змогла пережити не одну епоху глибоких соціальних змін, бо у неї досить творчих сил, що дозволили їй пристосуватися до мінливих умов, і немає ніяких підстав вважати, що сьогодні вона втратила ці сили.
Автор: Акін Еуба.
P. S. Подумалось, что какой-нибудь ресторан, в каком настоящие африканцы играют настоящую африканскую этническую музыку вполне мог бы войти в список самых необычных ресторанов мира, узнать больше о котором можно собственно перейдя по ссылке.
Комментарии 0