Веселкова пісня пігмеїв

Пігмеї, мисливці та збирачі їстівного коріння й плодів, які живуть на просторах Африки у тропічних лісах від Атлантичного океану до великих озер, відомі не лише завдяки малому зросту, а й завдяки дивовижній пристосовуваності до життя в лісі. Для них ліс — то щедрий і добрий заступник, Бог, який за виконання незначної кількості магічних обрядів гарантує пігмеям сяке-таке прожиття.

“Коли пігмеї побачать веселку, що є символом Бога, кожен — або тільки вождь від імені цілої групи пігмеїв — має перервати працю, зупинитися і дивитись на небесне диво. Він підносить свого лука так, щоб його вигин збігся з веселкою, а тоді починає співати або, радше, тягти майже на одній ноті прославлену “Веселкову пісню”:

Хва, єо, Хва! Веселко, веселко!
Ти так високо сяєш
Над лісом безкраїм
Посеред чорних хмар,
Ділиш небо навпіл
І кидаєш долу
Громи переможні
Й ті грізні громи,
Що страшно гуркочуть…
Чи гнів твій на нас?
Посеред чорних хмар
Ділиш небо навпіл,
Мов плоди ділить ніж.
Веселко, веселко!
Ось тікає від тебе
Лютий грім людиновбивця,
Мов олень від пантери:
Щойно був — і завіявсь.
Веселко, веселко!
Лук міцний у мисливця на небі,
Що полює на хмарні отари,
Такі схожі на зляканих білих слонів…
Ти, веселко, від нас уклонися мисливцю,
Попрохай, щоб не мав на нас гніву
І, сердитий, щоб нас не вбивав,
Бо ж всі ми налякані дуже —
Про все це ти, веселко, йому розкажи.