Фульбе та самураї

Коли я займався дослідженнями у племені фульбе (або ще пелів) Діолофа в Сенегалі, моїм вірним помічником був пулло (однина від “фульбе”) на ім’я Авді, що в перекладі означало “зерно наступної сівби”, на десять років молодший за мене. У день мого від’їзду на відміну від інших фульбе, що проводжали мене аж до околиці селища, він сховався і не попрощався зі мною. У такий спосіб він виявив свій смуток, причинений розлукою. Як японець, що його змалечку привчали приховувати свої почуття, я завжди був зворушений тим, як мої друзі фульбе стримували вияви радості чи горя відповідно до кодексу поведінки, званого в них пулаагу.

Гідність, сміливість, терпіння і розсудливість — все це складові частини пулаагу. Як на мене, його основним складником є поняття самоконтролю. У Японії також вважається соромом вихвалятися або знайомити зі своїм фізичним станом, бо це суперечить традиції бусідо, яку заснували давні самураї. Візьмімо, наприклад, голод.

Я майже не чув, щоб хтось із фульбе сказав, що він голодний, бо це було б порушенням кодексу пулаагу і зашкодило б авторитетові. Я ніколи не бачив дитини віком чотири-п’ять років, яка пхинькала б, якщо обід чи вечеря запізнювалися. Якщо діти йдуть разом з матір’ю на базар, вони нічого не їдять, доки навколо не буде сторонніх очей. Мені самому на початку мого перебування в селищі чимало докоряли за те, що я хотів бути присутнім на білуванні зарізаного на мою честь барана. Моя цікавість не вписувалася в норми пулаагу.

Як пулаагу, винайдений африканським народом чабанів, так і бусідо, породжений японськими рисоробами мають, по суті, одне завдання — виховувати бійців, здатних до опору й бажаючих перевершити самих себе, зберігаючи при тому самоконтроль. Ми так відрізняємося одне від одного, що я був у захваті від цієї схожості. Швидкі й майже агресивні танці африканців не мають нічого спільного з нашими повільними та плавкими жестами. Африканська красномовність контрастує з нашою маломовністю — недарма серед японців дуже мало вправних ораторів.

Чим можна пояснити, що я завжди дуже добре почувався серед африканців? Можливо, щось залежало від нашого однакового ставлення до природи. Подібно до африканців, японці дуже уважні до підтримання гармонійних стосунків із природою, яка вважається виявом багатоликого божества. Африканський анімізм та японський синтоїзм — близькі родичі.

Гідність у побуті, містичний зв’язок із природою! Щоразу, повертаючись до Африки, я знову зустрічаюся зі справжньою Японією.

Автор: Рійо Огава.