Помірність в Африці

У деяких частинах Африки помірність — головна якість у суспільно-економічному житті, почасти тому, що бідність стала вважатися доведеною впродовж останніх років. Мова народності волоф має вираз для цього: «дой лу», який можна перекласти як самозабезпечення. Суспільство будується навколо ідеї потенційної нестачі, й розподіл та солідарність високо цінуються. На особисті прибутки дивляться несхвально. Створюючи свій запас чогось, ви тим самим позбавляєте групу джерела, з якого у противному разі вона могла б скористатися. Це дає поштовх етиці ощадності й розподілу.

Пиття, їжа, витрачання й використання вільного часу повинно ґрунтуватись на вимозі «нічого не затримуй у себе, що могло б бути корисне ще комусь», як кажуть волофи. Утримання та розподіл чогось для когось виглядає як спосіб уникнути витрат.

Помірністю просякнуте щоденне життя кочовиків Сахелю, таких як пеули, навіть у разі достатку. Житло спартанське, легке і зведене з рослинного матеріалу. Основна дієта складається з молочних продуктів. Найголовніше — вода використовується дуже економно.

Інше прислів’я волофів «Завтра — не сьогоднішній гість, але ми мусимо відкласти щось для нього» показує, наскільки глибоко збереження, до якого людей змушує непрогнозованість у постачанні харчів, закорінене у народній ментальності. Надлишкове споживання розладнує майбутній розподіл продуктів. Більшість сенегальців вважає, що Бог не дає речі, а передає їх під персональну опіку. Люди пильнують того, що не їхнє, що вони мають передати для розподілу.

Такий розподіл, істотний в умовах вічних нестатків, зумовлює всю суспільну діяльність: роботу, прибутки, він невід’ємний від радощів та нещасть. Але ця новітня гармонія спрацьовує лише тому, що пов’язана з традиційною солідарністю.

Автор: Бабакар Салл.