Африканська релігія та європейська культура

Сприйняття африканцем європейської цивілізації відразу ж породжує дві проблеми. Перша з них залежить від того, як глибоко він занурений у європейську культуру. Пошлюся на самого себе. Я вчився у європейській школі, пишу європейською мовою, щодня живу, працюю і мислю (завдяки європейським засобам масової інформації) як європеєць. Тож чи зміг би я відступити на достатню відстань, аби викласти суто африканський погляд на європейську цивілізацію? Завдяки економічній, політичній, військовій, технологічній та інтелектуальній могутності Європи її культура стала нині універсальною. Ніщо не може цілком уникнути її впливу та засад, на яких вона ґрунтується. Тож, як говорять у моєму селищі, я мав би водночас танцювати і дивитися, як я танцюю, а це завжди непросто.

Друга проблема залежить від культури африканця. На нашому просторому й багатому на сотні культур континенті є численні Африки, тож і поглядів на європейську цивілізацію так само чимало. Для спрощення можна поділити Африку навпіл — на ісламо-арабську та на негро-африканську зони. Сам я збираюся викласти негро-африканське бачення європейської цивілізації. Для цього конче потрібно нагадати чільні складники європейської космогонії та релігії і порівняти їх із традиційними африканськими відповідниками.

Почнімо з богів. Бог європейців та Бог африканців мають ту спільну рису, що обидва виступають як єдині божества, творці світу. Розбіжності в їхніх функціях починаються лише після завершення ними гігантської праці світотворення. Бог європейців — це Бог, про чиє існування люди дізналися від пророків і мали поширювати Слово Боже по світах. Цей Бог знісся на небо, та перед тим залишив людину єдиним володарем землі. Він наділив її душею і віддав їй весь Всесвіт. Він може розпоряджатися людиною як заманеться, навіть знищити її. Отже людина водночас вільна і невільна, бо ж земними справами керує Бог — саме Він визначає життєвий шлях. По своїй смерті людина зникає назавжди — її забирає до себе Бог.

Отак виглядають у спрощеній формі підвалини європейської культури. Вони лишаються непорушними, хоч від початку Відродження західна думка прагнула до секуляризації та окремішності від релігії. Однак аксіологія, наука про моральні вартості, та онтологія не втратили зв’язків з іудейсько-християнськими ідеями. Зауважу, що така іудейсько-християнська концепція Бога є спільною як для Європи, так і для мусульманського світу. Спершу була Сила…

Чорношкірий африканський Бог є природним Богом. Він ні перед ким не з’являвся. Він нікого не посилав славити ім’я своє. Він не перевтілювався в людину і ні від кого не вимагав визнати Себе. Він знісся на небо так само, як і європейський Бог, однак для того, щоб там оселитися назавжди. Він більше не переймається долею Всесвіту, не цікавиться і тим, що коїться на землі. Він справедливіший, бо ж наділив всі свої створіння (предмети, рослини, тварин, людей) душами, або ж, за висловом африканців, силами. Життя — це передовсім постійна боротьба між цими силами. Ось як пояснив нам стан справ священик-аніміст із Касаманси: “Спочатку була Сила. Бог як Найвища Сила створив всяку силу, нескінченно врізноманітнюючи свою владу… Бог одним махом створив всі види енергії, тож відтоді життя світу — це обмін силою, як цього бажав і як це передбачав Бог. Своїми словами та молитвами людина втручається у світобудову, бо завдяки ним можна виблагати в Бога переміщення сил. Ось чому світ є водночас завершеним і недовершеним”.

У африканців слово не лише засіб спілкування, а й найкращий вираз сили Буття, спонуки життєдіяльних сил. Слова предків завжди святі, а мертві — зовсім не мертві, бо вони не відходять, а лишаються у предметах, живих істотах та рослинах. Передовсім не треба вважати, що традиційна африканська релігія відійшла в минуле, це не так. Навіть після навернення до великих універсальних релігій африканці зберегли частку релігійної спадщини. При аналізі помічаємо, що аксіологія та онтологія африканця глибоко закорінені в концепції традиційної релігії, внаслідок чого його погляди на західну цивілізацію значною мірою формуються під впливом анімізму, натуралізму, віталізму, ба навіть фетишизму.

На думку європейця, природа й довкілля існують для того, щоб над ними панувати, бо ж вони створені від Бога для людини. Тим часом у африканця інший погляд: люди живуть не коштом природи, а вкупі з нею; вони не її володарі, а її спільники; вони виживуть і утвердяться лише тоді, коли знайдуть спільну мову з іншими силами, що живлять природу. У цьому погляді немає місця надприродному світові, відірваному від природи. Релігія не може не залежати від живого середовища, землі чи неба, та від певного суспільства, вона з ними щонайтісніше пов’язана. Прозелітизм та навернення позбавлені сенсу, оскільки до релігії не вступають, як до партії.

Мистецтво як містифікація відчуттів

У царині мистецтва митець, який черпає натхнення з цивілізації, породженої греко-римською та християнською культурами, намагається уточнити обриси своєї теми, аби заволодіти нею й опанувати її. Він чітко визначає ці обриси, щоб демістифікувати тему, відмежуватися від неї, переконатися, що вона — це тільки те, що він бачить. Для африканського митця характерний зовсім протилежний підхід. Він розробляє тему зсередини і, щоб передати всю її складність, заганяє її вглиб. Він намагається стерти, заплутати обриси, аби посилити загадковість. Європейський митець прагне сподобатися вам, африканський митець прагне вас налякати, вселити недовіру до ваших органів чуття, переконати вас, що зображення має інші виміри, сенс та мову, значення яких вам не осягти.

У царині права європеєць виступає як особа, яка сама — і тільки сама відповідає за свої вчинки. Хоч би що зробив європеєць, плоди його діяльності не ганьблять і не компрометують громади, що до неї він належить. Йому дозволяється все — він може як творити, дерзати й перетворювати, так і блазнювати, брехати, суперечити самому собі, бути несправедливим чи руйнівним без будь-яких наслідків чи покарань. Жертви його мерзенних вчинків не мають у собі іманентної сили, спроможної вгамувати його спосіб мислити та поводитися. А африканець у всіх своїх вчинках ніколи не забуває, що він є членом громади, яку його дії можуть скомпрометувати. Відповідальність тут колективна. Тут присутня іманентна сила, яка може помститися за вчинені жертвам несправедливість та обман, бо ж бездумно й марно зруйновані речі починають реагувати. Африканець живе у світі, позначеному знаками, які належить тлумачити, населеному силами, з якими треба рахуватися.

Культурні засади європейської цивілізації виявилися набагато сприятливішими та дієвішими для суспільного, технологічного та економічного розвитку людини, ніж засади африканської культури. Вони дозволили Європі стати центром Універсуму, володарем світу і — прямо чи опосередковано — панувати над африканцями протягом шести століть. Це панування прибирало різних форм. На кожному етапі європейська культура здатна була виробляти певну ідеологію, утопію, доктрину чи міраж, досить принадні та спокусливі для того, щоб європеєць, не вагаючись, встряв у пригоду підкорення. Власне, ефективність будь-якої культури також вимірюється подібним оновленням міфів та доктрин.

Автор: Амаду Курума.

P. S. А вообще Африка удивительное место, но еще более удивительно отношение к ней белых европейцев. Для одних, например не проблема приобрести оптические прицелы в интернет магазине, и отправиться туда на настоящее сафари-охоту, а потом сваливать вину за исчезновения слонов, львов, и других обитателей саваны на коренных африканцев. Хотя, разумеется, их вина в этом тоже есть, но вина как раз таки просвещенных европейцев здесь в разы больше.