Африканські уявлення про тіло

Відповідно до африканської концепції, тіло (nyolo, nyama) є «повним» об’єктом з огляду на органи та субстанції, які в ньому містяться і загальним виразником яких воно є. Поняття «тіла в собі», екстерналізованого і придатного для спостережень ззовні, виявляється в деяких мовних зворотах: людина бачить, як тремтить її тіло, примушує його втриматися від зусиль, складає його в жертву шляхом самогубства, захищає його від небезпеки. Для спілкування зі своїм тілом людина випробовує його і дає йому відпочинок.

Попри важливість своєї посередницької функції, таке екстерналізоване тіло лишається нетривким другорядним організмом, приреченим на забуття, як тільки ним перестають гратися навколишні сили. Бо ж не тіло мислить, а Я (Nе), не тіло спить — це Моя функція особи, для якої тіло виступає лише як матеріальний носій.

У африканських суспільствах, де переважає усна мова, тіло стає справжнім витвором слова і як таке є саме засобом зображення. Це особливо виразно видно в африканській скульптурі, яка переважно зображує тіло — часом у масці, часом голілиць. Такі скульптури завжди мають якесь значення. І хоч ніколи тіло не використовується як предмет культу чи з метою якоїсь особливої естетики, через африканські маски і скульптури воно передає думку, ідею і долю. Воно виявляє явище, визначає предмет, виголошує припис або заборону.

Як культурний витвір, тіло розглядається з погляду його складників, які помітно відрізняються один від одного. Кожна частка має певне місце і функцію, важливість яких змінюється залежно від контексту її сприймання та вартостей, що надаються пов’язаним із нею предметам.

Кров – добра і погана

Отже, символіка тіла обертається навколо його зовнішніх частин, які займають простір, та його внутрішніх частин — твердих, м’яких і плинних речовин, постійна взаємодія яких породжує життєдайну енергію. У деяких регіонах Африки якість крові віддзеркалює обсяг діючої енергії тіла. Для посилення цієї енергії кров «проливається» з допомогою вживання медикаментів або, в разі випадкового порізу, частково випускається з тіла. Кров приносить вдачу чи невдачу, залежно від того, «добра» чи «погана» вона. Цей «подих життя», або ж «життєва енергія» може зазнати нападу, піднесення та зміцнення з боку медика, чаклуна, чарівника чи цілителя. Кров має також об’єднувальну силу, до якої вдаються під час присяги: учасники церемонії обмінюються часткою своєї крові, що її й вживають під пильним поглядом старійшин — охоронців закону. У цьому контексті обмін кров’ю є важливіший, аніж дане слово: хоч слово і є певною обіцянкою, однак саме обмін цією субстанцією виглядає міцною гарантією, що цього слова дотримаються. На весіллі спільне споживання крові при жертвопринесенні тварини закріплює непорушну солідарність молодого та молодої.

Голова і ноги

Під час обряду утвердження вождя в південному Камеруні жінка не репродуктивного віку час від часу хлюпає воду вождеві на ноги; цей акт очищення супроводжується примовляннями, в яких часто вживаються слова sango (батько, господар), nginaya (сила) і bolodil (могутність, повнота). Це робиться через те, що ноги перебувають у майже постійному контакті з землею селища, яка так само «чиста», як і вода та рослини, що з неї ростуть, а також через те, що вона — оселя всезнаючих предків, які дбають про гаразди в суспільстві. У цьому контексті ноги символізують закорінення, присутність предків та владу, що виявляється у ватагових діях.

Голова як оселя розуму вважається мікрокосмом, органом тілесного й духовного відтворення особи та знаряддям сполучення з космосом. Саме тому голова використовується в обрядах розлучення. Коли члени родини від’їжджають із села кудись далеко на заробітки, вони виглядають, наче немовлята, щойно відлучені від материної груді. Крім ритуалу омивання тіла (так само, як і для немовлят), мігрант має відбути ще й особливий обряд благословення, коли об’єктом маніпуляцій стає голова.

Автор: Манга Бекомо Призо.