Бегемоти у себе вдома. Продовження.

Життя бегемотів підпорядковане суворому добовому ритму. Світлі години доби вони проводять у воді або сплять на мілинах і косах, а незабаром після заходу сонця відправляються на сушу годуватися, знову повертаючись у водойму перед самим світанком. Кожен з дорослих самців має свою власну доріжку від води на берег і індивідуальну ділянку суші для пащі. Ця ділянка ревно охороняється від інших самців і маркується по межах купами посліду, такі ж мітки бегемоти залишають і вздовж доріжки. Вони мають конічну форму і досягають дуже значних розмірів — до метра висоти двох метрів в діаметрі. “Мітки” підновлюються щодня, причому тварина розбризкує послід коротким сплощеним хвостом, як пропелером. Точно такий же прийом застосовують дорослі самці і при зустрічах один з одним або з самкою. Що ж, у кожного свій етикет!

Цікаво відзначити, що послід бегемотів грає дуже істотну роль в житті африканських водойм: на його основі розвивається багатий фітопланктон, що підвищує біологічну продуктивність. Зокрема, фантастичні улови чудової риби тіляпії в озері Георга (Уганда), як з’ясувалося, залежать від чисельності бегемотів. Коли бегемотів стало мало, рибалки це негайно відчули.

Чудове видовище представляють бегемотові стежки, що ведуть від води до місць годівлі. Багато поколінь тварин вибили в твердій землі, а то і в камені глибокі (до півметра) колії, ширина між якими відповідає відстані між ногами. На круглих підйомах колії переходять в сходинки. А в м’якому грунті така доріжка нагадує канаву півтораметрової глибини. Перелякана тварина мчить по такому жолобу до води зі швидкістю потяга, і потрапляти їй на шляху не рекомендується.

Самки бегемотів досягають статевої зрілості у віці дев’яти років, самці — семи. Після восьми місяців вагітності самка народжує єдине дитинча. Близнюки виключно рідкісні. Новонароджений бегемотик важить 45-50 кг при довжині близько 120 см, і вже через день може самостійно супроводжувати матір. Самка в цей час дуже агресивна і власним тілом убезпечує малюка від одноплемінників, особливо старих самців, які в штовханині легко можуть затоптати малюка. Однак, незважаючи на ретельну опіку, вночі на пасовищі молоді бегемоти часто стають жертвою левів, леопардів і навіть гієнових собак та гієн. Відомі випадки успішного нападу левів і на дорослих тварин. Крокодили ж, всупереч широко існуючій думці, на бегемотів майже не нападають.

Смертність молодняку виключно велика і досягає в перший рік життя 20 відсотків, зате в наступні тридцять-сорок років вона не перевищує 6 відсотків. Серед бегемотів старше цього віку смертність знову зростає до 40 відсотків. В неволі бегемоти доживали майже до п’ятдесяти років.

Як вже говорилося, в деяких національних парках Африки щільність населення бегемотів надзвичайно зросла. Ефективна охорона обернулася абсолютно несподіваною стороною: бегемоти, знищуючи рослинність, незворотно руйнують власне місцеперебування. Мені самому в національному парку Куїн-Елізабет довелося бачити невелике дрібне озерце, де жило близько півсотні бегемотів: в радіусі більше кілометра там крім колючих кущів не росло ні травинки, і земля була гладкою. Чим і де годувалися ці бегемоти, так і залишилося для мене загадкою.

У минулі часи, коли бегемоти заселяли буквально всі водойми Африки, подібного перенаселення не виникало, оскільки чисельність їх регулювалася природними механізмами. Справа в тому, що режим більшості дрібних річок і озер Африки цілком залежить від кліматичних умов, і в особливо посушливі роки вони повністю пересихають. Бегемоти на відміну від інших копитних в такому випадку не мігрують — і тоді розігрується справжня трагедія. У тридцятих роках минулого століття, що відрізнялися особливо жорстокою посухою, англійський зоолог Е. Гекслі спостерігав в Північній Кенії тисячі бегемотів, що лежать в густому мулі: тварини настільки ослабли, що не в силах були навіть піднятися, а над ними кружляли зграї грифів.

Після подібних лихоліть з настанням сприятливих умов починалося поступове розселення тварин, що збереглися в більш глибоких водоймах, на звільнені території і рівновага відновлювалася. Друга причина, що стримувала розмноження бегемотів, – постійний прес полювання. Проте африканці, озброєні лише гарпунами і луками, не могли підірвати основного стада. Тут чоловік діяв у повній гармонії з природою. Тепер цієї гармонії немає: або повна охорона на заповідній території, або швидка смерть за її межами.

Тварини дуже скоро починають розуміти кордон охоронної зони і добровільно не залишають безпечного місця. Слідство, як вже говорилося, одне: перенаселення — найгостріша проблема національних парків. І зараз довелося відкрити планомірний відстріл бегемотів на охоронюваних територіях. Одночасно розпочато роботи по заселенню тих озер і річок, де бегемоти водилися раніше, але потім були знищені.

Проблема регуляції чисельності неминуче висуває й іншу проблему: як використовувати, утилізувати бегемотів, раз вже без відстрілу все одно не обійтися? І тут розкриваються цікаві речі.

При погляді на бегемота обов’язково скажеш: «Ну і жирний ж ти, друже! Одне сало». Але ж насправді – то не так зовсім! Хоча бегемот і родич свиням (правда, дальній), м’ясо його пісне і смаком нагадує швидше телятину. Його можна консервувати: солити, коптити, в’ялити. Як джерело тваринного білка воно значно цінніше, ніж свинина, баранина і навіть яловичина. Не дивно, що африканці здавна використовують м’ясо бегемотів.

Дрібний «рядовий» бегемот дає близько 520 кг чистого м’яса і 30 кг внутрішнього сала, а ще 50 кг важать нутрощі. Вага придатних в їжу частин становить 70,9 відсотка від живої ваги, тоді як цей же показник у європейської рогатої худоби — лише 55, а у африканської — навіть 45.

Шкіра бегемота – також цінна сировина. Правда, для того, щоб її як слід видубати, необхідно шість років. Але тоді вона набуває твердість каменю і незамінна як матеріал для полірувальних дисків — на таких дисках шліфують навіть алмази. Не слід скидати з рахунків і вартість іклів. Цілком очевидно, що правильна, господарська експлуатація бегемотів обіцяє великі перспективи. Цьому сприяє також осілість бегемотів, відсутність харчової конкуренції з худобою і, нарешті, своєрідна роль бегемотів як природних «збагачувачів» водойм, що підвищують їх продуктивність. Не страждають бегемоти і від мухи цеце, настільки небезпечної для домашньої худоби.

Проблема білкового голодування – одна з центральних в сучасній Африці. І хто знає, може бути, саме бегемотам в майбутньому належить зіграти центральну роль в її вирішенні?

Автор: В. Флінт.