Чому туареги закривають обличчя

Туареги — невеликий африканський народ, що частиною кочує в найбільшій пустелі світу Сахарі, частиною ж живе осіло південніше, в Судані. Це єдиний у світі народ, у якого чоловіки обов’язково повинні закривати обличчя покривалом. Навіть називають вони себе «людьми покривала» — кель тігельмуст. Так само звуть їх і сусіди-араби: ахль аль-літам. Правда, у живучого на схід від туарегів народу тіббу чоловіки нерідко теж користуються покривалом, але у них цей звичай не розглядається як обов’язковий і, швидше за все, пояснюється впливом туарегів.

Можна думати, що колись носіння чоловічого покривала було прийнято у всього корінного населення Північної Африки — берберських племен. За повідомленням середньовічного арабського історика Ібн Халдуна, ще в XIV столітті чоловіки закривають обличчя і в Мавританії, і в Південному Марокко. Якщо так, то слід припустити, що в Північній Африці звичай чоловіків закривати обличчя зникав у міру поширення і зміцнення тут ісламу, що наказував, щоб обличчя закривали не чоловіки, а жінки. І тільки у самій південній і самобутній групі берберів — туарегів, звичай зберігся.

Покривало — тігельмуст являє собою довге тонке полотнище, яке пов’язують таким чином, що один кінець закриває волосся, лоб, а інший — підборіддя, рот і нижню частину носа. Відкритими залишаються тільки очі. Показатися кому б то не було без покривала вважається верхом непристойності, ще гірше, ніж у нас з’явитися голим. Його носять не тільки за стінами будинку, але і в самій інтимній сімейній обстановці, не знімають навіть під час сну. За їжею туарег мимоволі відсуває нижній край покривала, але тоді він ретельно прикриває рот і ніздрі рукою.

В даний час тігельмуст вручається батьком синові, коли той досягає зрілості, тобто приблизно в шістнадцять років. З цього приводу влаштовується сімейне свято, на якому юнак отримує подарунки, в тому числі традиційну зброю вільного туарега — довгий двосічний меч. Однак ще недавно у частини туарегів ці дві події відбувалися в різний час. Спочатку, в років 16-17, юнак отримував меч, що означало його перехід в категорію дорослих чоловіків-воїнів, і тільки значно пізніше, років в 25, чоловік починав закривати обличчя покривалом.

Самі туареги дають носінню тігельмуста тільки одне пояснення: такий звичай. Етнографи ж зробили чимало спроб знайти історичні корені цієї унікальної культурної традиції. Деякі із запропонованих пояснень визнані неправильними, у інших все ще є прихильники, хоча ні одне з них не можна назвати задовільним.

Вже в минулому столітті була висунута «маскувальна» гіпотеза носіння тігельмуста. Справа в тому, що туареги не тільки хлібороби або кочові скотарі, але і прославлені караванники та воїни. Через їхні землі століттями йшла транзитна торгівля між узбережжям Середземного моря і Суданом. З півдня на північ везли золотий пісок, слонову кістку, пір’я страуса, дорогі шкури, гуміарабік, рабів-негрів; з півночі на південь — тканини, мідь, клинки, цукор, каву, тютюн.

Туареги поряд з арабами контролювали шляхи цієї торгівлі, отримуючи постійний дохід, як власники і провідники верблюжих караванів. Деякі туарегські племена навіть спеціалізувалися на караванному перевезенні і посередницькій торгівлі. Торгували вони і самі, головним чином — кам’яною сіллю, яку добували в сахарських копальнях і доставляли в Судан, який постійно випробовував соляний голод.

Торгували рабами, яких добували в тому ж Судані. У той час як одні туарегські племена обслуговували караванну торгівлю, інші грабували каравани. На шляхах транссахарської торгівлі постійно лилася кров, виникала кровна ворожнеча, зав’язувалися міжплемінні чвари. І ось, виходячи з цих особливостей воєнізованого побуту туарегів, етнографи припустили, що чоловіки закривають обличчя для того, щоб їх не впізнавали кровні вороги. Однак згодом з’ясувалося, що за деякими невловимим для європейця ознаками — деталей одягу, манері себе тримати і т. п.— туареги впізнають один одного так само легко, як якщо б вони ходили з відкритими обличчями. Гіпотеза виявилася неспроможною.

Майже одночасно було висловлено інше припущення, прихильники якого вказували на престижне значення покривала. Було звернуто увагу на те, що тігельмусти бувають двох кольорів — білі і чорні (або темно-сині), і білі — дорожчі. Виникла думка, ніби у туарегів є два стани — чорних та білих туарегів, а самі покривала є як би знаками станової приналежності.

Подальші спостереження показали, що у туарегів дійсно є зародкові, архаїчні стани: верблюжатників, воїнів-ахаггарів, зобов’язаних їм податями і оброками козопасів-амгидів і суданських рабів-ікланів. Але покривало мають право носити лише вільно народжені туареги. Що ж стосується кольору тігельмуста, то він визначається не становим статусом чоловіка, а географічним розташуванням його племені. На півночі переважають білі тігельмусти, виготовлені та вибілені в Північній Африці, на півдні — чорні або темно-сині, пофарбовані в Судані. Та й підтвердити навіть зв’язок забарвлення покривала з становою приналежністю, це не дало б ключ до походження тігельмуста. Нехай за кольором тігельмуста можна визначити стан його власника, але звідки ж узявся сам звичай носити покривало?

Два інших пояснення втрималися до сьогоднішнього дня — гігієнічне, і магічне. Прихильники гігієнічного пояснення бачать в тігельмусті необхідний захист від сонця і пилових вітрів пустелі. Чоловіки, кажуть вони, потребують такого захисту, так як багато часу проводять на дорогах пустелі, жінкам же і дітям, яким рідко доводиться відлучатися з дому, він не потрібний. Правда, велика частина туарегів живе не в Сахарі, а в Судані і в пустелі не буває, але звичай міг виникнути і тоді, коли вони переселялися з Північної Африки через Сахару в Судан. На користь гігієнічного пояснення говорить та обставина, що й у деяких інших народів посушливої зони під час переходу через пустелю зазвичай закривають обличчя від піску, так як дія його дрібних частинок нерідко призводить до різних шкірних захворювань (так званої піщаної виразки та іншим). Так чинять, наприклад, бедуїни Аравії, у яких під час перекочівок чоловіки пов’язують нижню частину обличчя кінцями традиційного арабського головного убору — складеної навпіл хустки куфійя, а жінки надягають особливі маски — бурка з прорізами для очей.

Можна було б заперечити, що в арабських кочівників такий звичай не став обов’язковою моральною чи релігійною нормою, але це насправді не контраргумент. Культурний розвиток завжди різноманітний, і один і той же практичний навик у одних народів закріплюється ідеологічно, а в інших — ні. Можливо, що гігієнічні міркування і, справді, відіграли якусь роль у підтримці цікавлячого нас звичаю. Однак вони не могли бути його першопричиною. Як вже говорилося, ще недавно у частини туарегів чоловік починав носити тігельмуст тільки через вісім-дев’ять років після того, як ставав воїном, а, отже, і постійним учасником переходів в пустелі.

Ще ширше поширене чисто магічне пояснення. Його пропонував відомий етнограф кінця позаминулого — початку минулого століття Фрідріх Ратцель і його ж дотримується найбільший із сучасних французьких дослідників туарегів Сахари Анрі Лот. Етнографічні спостереження і вивчення стародавніх наскальних малюнків в горах Тассілін-Аджер (Центральна Сахара), де чимало зображень людей з заслоненою рукою нижньої частини обличчя, призвели Лота до висновку, що чоловіче покривало пов’язано з древньою табуацією рота. Цей аргумент заслуговує всілякої уваги: по повір’ях багатьох народів саме рот (а часто також інші отвори в голові — ніздрі і вуха) є місцем входу і виходу таємничої чаклунської сили.

Проникаючи ззовні, ця сила може зашкодити самій людині; виходячи зсередини, може завдати шкоди оточуючим його людям. Відомо, наприклад, що у багатьох племен Тропічної Африки ще недавно ніхто не став би їсти, не прогнавши попередньо прийнятими тут способами злих духів, причому одним з цих способів було закутування обличчя і голови. У народів Сибіру при вигнанні з шаманом хворого духа хвороби присутні щільно закривали рот, щоб цей дух не ввійшов у них. А в Центральній Росії ще на початку XVIII століття наречені не повинні були за весільним столом говорити або їсти: вірили, що через відкритий рот у них може проникнути псування.

Небезпечним житлом таємничих сил у багатьох народів вважалося волосся. Згадаймо хоча б біблійну легенду про Самсона, який залишався нескореним до тих пір, поки він не позбувся волосся. Згадаємо також, що правовірному мусульманину пропонується голити голову, а мусульманці забороняється входити з відкритою головою в приміщення, де лежить Коран; що у християн жінці також не годиться входити в церкву з непокритим волоссям; що іудаїзм вимагає від заміжньої жінки, щоб вона обривала голову і носила перуку.

Далі ми побачимо, що магічне пояснення носіння тігельмуста, безсумнівно, правильне. І все ж його одного недостатньо. Залишається незрозумілим інше. Чому обличчя і волосся у туарегів закривають тільки чоловіки, та до того ж з певного, відносно зрілого віку? Чому жінки, волосся яких вважаються у багатьох народів особливо небезпечними, у туарегів не повинні носити покривала? Чому можуть ходити з відкритим обличчям діти, підлітки, юнаки? Ясно, що магічне пояснення повинно бути доповнено якимось іншим.

Ближче всього до цієї відсутньої ланки тлумачення підійшов англійський дослідник однієї з південних груп туарегів Ф. Родд, який звернув увагу на те, що туареги не тільки відносно пізно починають закривати обличчя, але і порівняно пізно вступають у шлюб. Далі у своїх висновках він не пішов. Між тим представляється, що саме це зіставлення дає ключ до загадки тігельмуста, так як прийнятий в минулому двадцятип’ятирічний вік отримання чоловіком покривала безпосередньо змикається з віком вступу в шлюб, що складає, за одностайним свідченням всіх спостерігачів, не менше 25 років. Але щоб зрозуміти, яким чином туарегське чоловіче покривало пов’язано зі вступом у шлюб, треба звернутися до існувалих або існуючих у багатьох народів звичаїв, за якими обличчя закривають жінки.

Далі буде.

Автор: А. Першиц.