Ефіопія – новий Єрусалим
Содержание статьи
Скельні церкви Лалібели, видовбані в шарі червоного вулканічного туфу, який вкриває високогірне плато Ласти, є чудовими паростками християнської цивілізації в Ефіопії, що розцвіла у ХII-ХIII сторіччях.
Християнство запроваджено в Аксумському королівстві Ефіопії приблизно у 330 році нашої ери, а поширилось воно наприкінці V сторіччя під впливом ченців з Антохії, лишаючись у залежності від коптської церкви. У IX сторіччі Аксумське королівство розпалося під ударами ісламу та беджайської навали. У міру відступу Візантійської імперії, християнська Ефіопія опинялася в дедалі більшій ізоляції. Із заворушень, викликаних падінням Аксумського королівства та переміщенням його політичного і релігійного центру на південь, у XII сторіччі виникла династія Загуе, яка зміцнила зв’язки з коптською церквою і заохотила місіонерську діяльність.
Нова столиця королівства розмістилася на схилах гори в районі Ласти. Перетворившись на маленьке містечко, що приліпилося до скелі на висоті 2600 м, монастирське місто Лалібела, назване так за ім’ям короля Загуе, який наказав видовбати церкви, претендує на звання нового «святого міста».
Унікальний архітектурний комплекс
Одинадцять середньовічних церков та каплиць Лалібели, поділених на дві окремі групи напівпересохлим потічком Йорданос (Йордан), ледве здіймаються над поверхнею землі. Чотири з них — монолітні. Решта — менші за розмірами — напівмонолітні або підземні, на місце їхнього перебування вірним вказують вирізьблені у скелі фасади. Кожна з двох груп становить собою органічний ансамбль, оточений чимось на зразок мура, в межах якого відвідувачі пересуваються мережею переходів і тунелів, видовбаною в туфі.
Монолітні церкви, розташовані в центрі шахт завглибшки 7-12 метрів, вирізьблено просто зі скель, відокремлених від решти плато траншеями. Вирубування починалося згори (склепіння, стелі, горішні вікна) і спускалося донизу (підлога, двері та цоколь). Аби дощова вода після бучних літніх злив (характерних для цього району) могла кудись стікати, поверхня підлоги в таких приміщеннях була ледь нахилена. Впадає в око й те, що елементи архітектури у формі виступів (дахи, ринви, карнизи, ригелі та лутки) мають більші чи менші розміри залежно від напрямку, звідки періщить злива.
Саме вирубування поділялося на численні етапи, внаслідок чого архітектори, каменярі та ремісники могли працювати випростаними на весь зріст без спорудження будівельних риштувань. Одні з них розчищали моноліт, інші обтесували його. Уламки викидали через вікна та двері. Інструменти були прості — кайла, ломи та важелі для видовбування, різаки та зубила для різьблення.
Виняток і традиція
Певно, найдивовижніша серед церков Лалібели Бієт Медхане Алем (церква Спасителя світу) завдовжки 33 м, і заввишки — 18 метрів, а також скульптурний карниз, підпертий 34 квадратними колонами. Це єдина церква в Ефіопії, що має п’ять нефів, тобто стільки само, скільки їх, за свідченням отця Франциско Альвареса, капелана в португальському посольстві при дворі Соломона у XVI сторіччі, мав колишній собор Аксуму. Всередину церкви провадило троє дверей, що за приписом християнського ритуалу, відчинялися на захід, північ та схід. Церква збудована за церковним плануванням, зорієнтована зі сходу на захід і поділена на вісім ніш із 28 колонами, що здіймаються до круглястих арок на склепінні.
Сусідня церква святої Марії (Бієт Маріям), що займає меншу за Медхане Алем площу, сягає заввишки 9 м. У її стінах із вікнами аксумітського стилю розміщено три нефи, уславлені декоративними малюваннями згори донизу в формі геометричних мотивів (грецькі хрести, свастики, зірки й розетки) та зображеннями тварин (голубів, феніксів, жар-птиць,зебу, слонів і верблюдів), а також фресками — нині напівзруйнованими — з зображеннями сцен із життя Ісуса та Марії, як воно описане в Євангелії. Дехто з фахівців вважає, що ті малюнки датуються епохою правління короля Зара Якуба (1434-1465). Над головним війстям до церкви міститься барельєф, де зображено двох вершників, які вбивають дракона. Це справді винятковий взірець скульптури з огляду на рідкісність скульптурних зображень тварин у ефіопських храмах та на всьому християнському Сході взагалі.
Куддус Мікаел (святий Михайло), Бієт Голгота (церква Голготи) та Бієт Селассіє (церква Трійці) утворюють окремий ансамбль. Найбільший з усіх Куддус Мікаел гармонійно поділений на три нефи хрестуватими колонами. Найпримітнішою рисою Бієт Голготи, церкви, присвяченої страстям Господнім, є її серія з семи вирізьблених із каменю у двох нефах духовних осіб у натуральну величину. В одній із ніш церкви міститься зображення Христа в його гробу.
Невелику каплицю присвячено святій Трійці; потрапити до неї можна через церкву Голготи. Вона має трапецію, в ній – три монолітні вівтарі. Розташовані півколом і прикрашені хрестами, ці вівтарі мають посередині порожнини, куди священик клав Тобот («Ковчег згоди» ефіопською мовою) під час відправ. У глибині склепу видно двох персонажів із піднесеними в молитві руками, що стоять обабіч порожньої ніші, над якою височіє обведений колом хрест — можливо, то зображення Трійці.
Церква Меркурія та церква архангелів
Гавриїла і Рафаеля — то підземні зали, які спершу використовувались для нерелігійних цілей і тільки потім були освячені. Можливо, свого часу вони були навіть королівськими резиденціями. Трохи далі церква Абби Лібаноса зберігає характерні риси водночас монолітних і підземних церков: всі чотири їхні сторони відмежовані від гори високою галереєю, видовбаною у скелі навколо церкви, в той час як її дах залишається часткою верхнього скельного масиву. Церква Емануєля — то церква тринефова, позначена всіма рисами класичного аксумітського стилю.
Трохи осторонь від інших церков на споді квадратової шахти (22 м х 23 м) міститься церква святого Георгія, що має форму грецького хреста. У цій церкві, що спирається на височезний цоколь, немає ні малюнків, ні скульптур, які могли б відвернути увагу від гармонії та простоти ліній. На стелі кожен кінець хреста перетинається круглявою аркою, вирізьбленою з продовження пілястрів, які здіймаються з чотирьох кутків центрального простору. Якщо долішні вікна споруджено в аксумітському стилі, то горішні вікна мають кінчасті арки з розетками, подібні до тих, що є в церкві Голготи.
Нове святе місто
Крім одинадцяти церков, заведених до Списку всесвітньої спадщини, Лалібела має ще й інші, менш досконалі в архітектурному сенсі пам’ятки, існування яких допомагає зрозуміти загальне значення ансамблю та його єдності. Ця єдність — наслідок відчуття організації, яку мав король Лалібела, хай навіть малоймовірно, що всі печерні церкви споруджено протягом його владарювання (1190- 1225). Значення цього виняткового міста виразно проглядає з його топографії та топонімії: потічок, що розтинає колишню столицю, має назву Йордан, а кам’яний хрест позначає те місце, де Іван Хреститель хрестив Ісуса.
Гроб Христовий у церкві Голготи, церква Хреста, церква Свяченого Хліба, Адамова могила, платформа перед церквою Архангелів Гавриїла та Рафаеля, яку тубільці звуть «Преторією Пілата» — всі ці зібрані в одному місці пам’ятки засвідчують, що Лалібела була покликана стати дублікатом Святого міста Єрусалима, яке було захоплене Саладином у 1187 році і яке під той час було неприступним для прочан з огляду на Третій хрестовий похід.
Автор: Касай Бегашоу.
P. S. А ще біля деяких ефіопських храмах у вуличних торговців можна купити досить не погані ефірні масла, які по якості зовсім не гірші ефірних масел, що, наприклад, представлені на сайті https://store-ds.com.ua/catalog/fyrn-e-masla/.
Комментарии 0