Малюнки дітей африканської савани

Маленький камерунець Букар, що стоїть на перевернутому ящику посеред класної кімнати, читає, старанно вимовляючи французькі слова: «Коли я грав, я побачив змійку. Я став бити її палицею. Прийшов мій батько. Він запитав: «Що ти робиш?» – «Я б’ю змію».
Батько взяв палицю і теж став бити змію».

Букар обома руками тримає листок паперу, на якому написана його розповідь. Скінчивши читати, він обводить поглядом слухачів. Помітивши інтерес на їхніх обличчях, він розуміє, що справив ефект, і готовий продовжувати читання. Але вчитель Роже Лаграв велить йому йти на місце і викликає до дошки маленького Ісма.

Ісма схоплюється, хапає крейду і починає малювати на дошці. Поки він скрипить крейдою, Букар зі свого місця замріяно дивиться на скриньку, з якої тільки що зійшов, на цю імпровізовану трибуну хочуть піднятися хлопці. Кожен день вчитель запитує: «Ну, хто сьогодні підніметься на ящик?» Цієї честі удостоюються тільки ті учні, які можуть самостійно описати який-небудь випадок зі свого життя. Більшість же хлопців можуть тільки пояснити, що вони намалювали на дошці.

Ісма поклав, нарешті, крейду, хитро подивився на вчителя який велів йому пояснити свій малюнок, повернувся до дошки, відступив на два кроки, нахилив голову вліво і сказав: «Це жінка йде по дорозі. Птах видер у неї прядку волосся. З волосся птах робить гнізда». Ісма широко посміхаючись, повернувся до класу. Хлопці сміються.

Ця сценка відбувається в школі в Піто, в гірському районі на півночі Камеруну, населеному двома перш ворожим етнічними групами – фульбе і кирдий. У початковій школі навчаються двісті маленьких африканців з навколишніх сіл. Всі вони живуть при школі. В силу обставин і завдяки любові до своєї справи вчителів, зокрема вчителя французької мови Роже Лаграва, школа в Піто стала за останні роки зразковою в Північному Камеруні.

Новітні методи викладання дають можливість дитині з савани швидко подолати вікову відсталість і расові відмінності. Для будь-якої дитини перший день перебування в школі є першим «великим плаванням» у її житті. Першим виходом за межі сімейного кола. А маленький африканець, який щойно прибув з віддаленого поселення, особливо болісно відчуває цю подію щодня він зіштовхується з все новими рисами незнайомого йому способу життя. (Зокрема їм доводиться звикатися із незручними шкільними рюкзаками, до речі гарні шкільні рюкзаки для хлопчиків можна придбати на сайті https://onlineshoping.com.ua/uk/product-category/ryukzaki-ta-sumki/shkilnij-ryukzak-dlya-hlopchika/). Хворобливість такого переходу від звичних умов до нових, незнайомих посилюється ще й тим, що школа є інтернатом і тому діти на тривалий час виявляються відірваними від рідного племені і сім’ї і фізично, і духовно. Вихователі в Піто, прагнучи попередити травми психіки дітей і допомогти їм зрозуміти що відкривається перед ними новий світ, змушені не тільки застосовувати особливі педагогічні методи, але навіть винаходити абсолютно нові.

Вони знайшли, наприклад, що для досягнення поставленої мети – залучення дітей до нового життя – незамінним засобом є малювання. Коли дитина приходить до школи, вона знає лише одну мову, мову свого племені. Тому цілком природно, що єдиним засобом висловитися і вступити в спілкування з навколишніми стає для неї малюнок. З найперших уроків вчитель пропонує учням зображати на папері все, що їм прийде в голову. Ці перші малюнки завжди безмистецькі, безладні.

Вони являють собою якийсь набір предметів, що оточують дитину. Тут і гарбузові бутлі, і хатини, і тварини, і дерева. Словом, набір, на основі якого, зрозуміло, з допомогою вчителя, будуть засвоєні перші французькі слова. Поступово малюнок стає більш складним. Вчитель, пробуджуючи уяву учнів, поступово вчить їх зображати цілі сцени. У міру того як учень, зображуючи предмети на папері, звикає називати їх словами, вчитель підказує йому дієслова. Таким чином, учень починає складати перші найпростіші фрази. Після цього можна приступити до навчання письма.

За словами Роже Лаграва, наприкінці першої чверті навчального року найбільш успішні учні починають складати фрази французькою мовою. Деякі вже починають говорити, проте більшість все ще тільки малює. У кінці навчального року починають писати майже всі.

У Піто не тільки вдало вирішена проблема навчання, там зуміли використати у виховних цілях і дозвілля учнів. Учневі, який ще відчуває труднощі в розмові чужою мовою, надана можливість, проявляючи свою індивідуальність, висловлювати враження дитинства, обстановки рідного села. Цими засобами вираження знову-таки є малюнки олівцем і фарбами.

У Піто зробили цікаве спостереження: маленькі камерунці, надані самим собі і без жодних вказівок з техніки живопису, проявляють такі творчі здібності і таке відчуття гармонії фарб, які перевершують здатності європейських хлопців, що викликають у нас замилування. Наші діти, починаючи з перших років життя, відчувають на собі вплив безлічі форм образотворчого мистецтва, тоді як дитина, яка прийшла з гущавини тропічного лісу, повинна, подібно первісним людям, все створювати самостійно. Не стиснута нічим у прояві натхнення, яка відчуває потребу висловити свої почуття, вона за допомогою пензля створює твори, в яких безпосередність сприйняття поєднується з багатством уяви, що становить відмінну рису молодого, повного своєрідності африканського мистецтва.

У живописі африканців часто повторюються одні й ті ж сюжети. Це, наприклад, птахи джунглів: чапля, марабу, дика качка, баклан – барвисті образи, що збереглись в пам’яті дитини, дитинство якої почалося на березі річки в заростях тропічного лісу. Але маленький художник зображує не тільки те, що він бачив, а й те, що він знає. Так, риб він зображує в шлунку баклана і, бажаючи підкреслити спритність цього «риболова», наділяє його кількома довгими гнучкими шиями і дзьобами.

На малюнках юних художників фігурує і страшний ворог, постійна загроза джунглів їх босим ногам – змія. На малюнку змія покарана: її знищує птах – винищувач змій. Іноді змія буває «табу»; в цьому випадку вона зображується тотемним символом змії. Але завжди натура передається гармонійним поєднанням фарб. Роботи вихованців школи в Піто свідчать про справжній розквіт оригінальної, сміливої творчості дивовижної сили, повної чарівної свіжості.

Юним художникам по 9-14 років. Яка ж подальша доля цих талантів? На жаль, здебільшого діти з віком втрачають свої художні здібності; зберегти їх вдається лише небагатьом. Вихованці школи в Піто стануть лікарями, педагогами, інженерами… Але для кожного з них живопис – це магічний засіб, завдяки якому їм вдалося переступити зі світу савани відразу у XXI століття.

По закінченні перших трьох послідовних етапів навчання (малюнок – мова – письмо) учень залишається ще відірваним від зовнішнього світу. Правда, він може писати по-французьки. Але кому він напише? Він навчився читати. Однак що йому читати? Маленький камерунець не має такої зрозумілої йому сучасної літератури, яку мають наші діти. У нього є тільки підручники. Тому він вважає читання елементом навчання і, природно, не дуже-то любить читати.

Група експертів з новітнім методам навчання в Камеруні зуміла за допомогою сміливих і раціональних нововведень практично вирішити і цю проблему. Викладачі, знаючи, як пристосувати літературні твори до рівня розуміння юних читачів, склали серію книжечок, що містять невеликі оповідання («Казки савани», «Мамаду – маленький пастух», «На краю світу»), живі описи посівів проса, мангрових лісів, життя мавп, рибного лову і т. п.

Більш того, у Роже Лаграва виникла думка залучити до складання нових книжок самих школярів. Так виникло видавництво «Африканський клуб книги». Засоби це видавництво отримує від продажу картин, написаних дітьми, і від виступів по радіо. Щороку один, а інший раз і кілька класів школи здають в друк новий рукопис, що, звичайно, є для дітей прекрасною практикою французької мови. Теми творів, що входять до плану видавництв вибрані відповідно до ходу розвитку учнів і поступового розширення їх кругозору.

Автор: Рене Кало.