Рисова цивілізація на Мадагаскарі

Острів Мадагаскар – цікавий приклад «рисової цивілізації». Рис, відомий тут під назвою «вари» або «варі», є основним продуктом харчування 9,5 млн. жителів острова і займає особливе місце в їх матеріальному і духовному житті.

У минулому рис служив для малагасійців мірилом часу і простору. У традиційних системах виміру часу основною одиницею було «час, необхідний для приготування рису» (індрай маамаса-барі) – від 30 до 60 хв., в залежності від того, на якому вогні, в якому посуді і яку кількість рису потрібно було зварити. Відстань до того чи іншого місця визначалося, наприклад, так: «Щоб дістатися туди, потрібно в два або три рази більше часу, ніж для того, щоб зварити рис».

Тимчасовий цикл дозрівання рису служив для селян своєрідним календарем. Час посіву (мамафі кеца) відповідав приблизно липню і серпню, а висадка розсади (мане вари) – жовтню або листопаду. Обговорюючи ту чи іншу подію, селяни як правило, говорили, що вона відбулася до, під час або після мітера барі (дослівно: коли народжується рис) тобто коли з’являються зерна, мул міна варі (в період дозрівання врожаю), коли рисові поля стають схожі на золотий килим.

Рис служив основною одиницею і в інших системах виміру, зокрема для вираження великих обсягів – варі ірай (дослівно: певна кількість рису) дорівнював приблизно 1,2 гектолітра, а найпоширеніша міра – фаефабарі, або фаефані – дорівнювала 5 л.

У назвах грошових одиниць також був присутній корінь варі. До кінця XVIII ст., коли на острові почався процес об’єднання феодальних держав в єдине королівство, в околицях столиці Антананаріву з’явилося безліч ринків і була зроблена спроба впорядкувати умови мінових угод. До цього в якості засобу платежу використовувалися іноземні грошові знаки: монети ділили на частини, вартість яких визначалася їх вагою. І знову на допомогу прийшов рис. Варірайвенті (рисове зерно) – еквівалент піастра – стало основним заходом в системі грошових одиниць. Найдрібнішої одиницею була варіфітовенті (вага семи рисових зерен). Слово варірайвенті живе в місцевій мові досі, правда, вживається воно тільки в негативному контексті, наприклад у виразах ци ам-барірайвенті, що відповідає виразу «без копійки в кишені».

Однак вживання слова «варі» не обмежується лише кількісними характеристиками часу, місця і ваги. Нерідко воно входить в ідіоми, що дають оцінку характеру або вчинків людини. Так, висловлюючи своє захоплення, малагасієць скаже: «Зовсім як зварений в молоці рис з медом». Іншими словами – «сама досконалість, краще і бути не може».

З давньої пори малагасійцям було відомо, що якщо рис поліг від сильного вітру, то більше вже він не випрямиться. Цей недолік рису відбився в народних висловах. Про чоловіка, який не вміє себе стримувати і донині кажуть, що він подібний до полеглого рису.

Однак, як вважають малагасійці, це – єдиний недолік рису. Для них рис – джерело чеснот, гідних наслідування. Нерідко рис наділяють людськими якостями. Коли набухають стебла перед появою зерна, про рис кажуть, що він «при надії», а коли зерно з’являється, кажуть, що рис «народить». Малагасійці порівнюють цикл дозрівання рису з життям людини. Коли зав’язь тільки з’являється, стебла рису пружні і сповнені гордовитої молодечої сили, а налившись зерном, хиляться до землі, як старці під «тягарем прожитих років».

Союз рису і води завжди вважався символом нев’янучої дружби та кохання. «Нехай ця дружба (або кохання) буде подібна рису і воді: і в полі і в будинку вони нерозлучні». Про подружнє життя говорять: «Кохання – немов молодий пагін рису: якщо його не пересадити в грунт, він так ніколи і не розквітне».

Автор: Рафаралан Беманандзара.