Різноманіття африканської музики

Людині поверхневій, що не звикла вникати в суть процесів, що відбуваються, може здатися, що в сучасній Африці, що відчуває сильний вплив «західного світу», традиційна африканська музика втрачає своє колишнє значення. Але більшість африканців, як і раніше живуть в умовах традиційної культури і зберігають прихильність до традиційної музики, що становить першооснову їх сприйняття музичного мистецтва взагалі. Вплив європейської культури (і відповідно західної музики) спостерігається тільки в урбанізованих районах Африки.

Для африканців, які здобули освіту на Заході і відчувають вплив різних аспектів західної культури, характерні музичні смаки двоякого роду: меншість долучилася до найбільш серйозних форм західної музики (симфонічна, духовна, класичний джаз), а величезна більшість цінує лише популярну музику, мало цікавлячись іншими видами музичного мистецтва. Здається, якщо ці африканці і не цінують вітчизняну музику, то лише тому, що більшість з них виросла в повному відриві від традицій своєї музичної культури і має дуже туманне уявлення про ті характерні особливості африканської музики, які роблять її настільки важливою для її виконавців.

Якщо люди добре знайомі і з вітчизняною і з західною музикою, то очевидно, що вони здатні сприйняти «найбільш піднесені» форми своєї музичної культури, здатні оцінити краще і в зарубіжній музичній культурі. Звідси ясно, що африканцям, які мають відповідне музичне виховання, навряд чи загрожує небезпека втратити свою традиційну музичну культуру, навіть якщо вони постійно стикаються з західною музикою.

Тому причини можливого витіснення африканської музики західною слід шукати в іншому. Африканець – виконавець західної музики – живе краще африканського музиканта-традиціоналіста. Першокласний піаніст, наприклад, лише за один виступ може отримати більше, ніж не менше обдарований виконавець традиційної музики за цілий рік. Африканські виконавці «поп»-музики отримують не тільки більш високі гонорари – їх виступи записуються, а потім транслюються місцевими радіостанціями.

Підвищений інтерес до західної музики – це лише один із проявів широкого прагнення до західної культури взагалі. Адже в наші дні для рядового африканця сьогодення, «західна», освіта – це шлях до добре оплачуваної роботи, до гідного становища в суспільстві. Звідси зрозуміло, чому, скажімо, африканський барабанщик прагне навчити сина не своєму мистецтву, а намагається долучити його до більш «вигідної» справи.

Зараз в Африці одним із символів успіху став радіокомбайн. Це одночасно і дорогий предмет обстановки – прикраса вітальні – і «музичний ящик». І як би не сприймав власник цієї розкішної речі традиційну музику, на більшості її пластинок неминуче будуть записані аж ніяк не африканські мелодії: в кращому випадку щось популярне, в неотрадиційному стилі, але, якщо він захоче придбати записи справжньої африканської музики, йому доведеться шукати їх, швидше за все, не на батьківщині, а за кордоном!

Володарі таких радіокомбайнів – це свого роду меценати: саме вони забезпечують популярність тим музикантам, твори або виконання яких записані на платівках. У минулому найбільш впливовими «патронами» традиційної музики (у фінансовому відношенні) були вожді африканських племен, тепер – власники радіокомбайнів. А музичні смаки цих людей, хоч би традиційні вони не були раніше, визначаються нині тим, що є на музичному ринку.

У наш час технічний прогрес – основна мета різних африканських суспільств. Але чому розвиток техніки повинен автоматично спричинити за собою загибель «нетехнічного» мистецтва? До сих пір відповідні критерії встановлювалися головним чином в Європі і Америці; і в зв’язку з цим виникає питання: чи можливий розвиток сучасної техніки в Африці без повного переходу на європейсько-американські стандарти? Традиційна африканська музика найтіснішим чином пов’язана з традиційним соціальним життям континенту; і якщо остання «вестернизується», то чи зможе музика зберегти свою самобутність, вижити в нових соціальних умовах?

Деякі дослідники бачать сенс і значення африканської музики в тих функціях, які ця музика виконує в суспільстві. Оскільки вона досить часто поєднується з діяльністю іншого, немузичного плану, дослідники вважають, що функції африканської музики – чисто утилітарні і, отже, поза певного соціального контексту музика ця втрачає свій сенс і значення.

Однак є й інші слухачі, яких турбує не науковий аналіз музики, а її «душа». І якщо вони отримують задоволення від африканської музики, значить, ця музика, навіть вирвана зі свого соціального контексту, аж ніяк не «безглузда». Але отримати задоволення від музики – це ще далеко не все; для того щоб слухач, що не знайомий зі звичаями африканських народів, міг ще й зрозуміти її, йому треба знати і розмовну мову тієї етнічної групи, якій належить дана музична п’єса.

Слід зазначити, що людина, не тільки слухає, а й бачить гру музикантів, отримує про неї більш глибоке уявлення: художнє враження збагачується зоровим сприйняттям, музичний елемент доповнюється драматичним. Тому той, хто одночасно і чує, і бачить виконання, може підійти ближче до розуміння сенсу музики – саме «підійти ближче», бо справжнє і повне осягнення музики можливо тільки самим виконавцем, а не просто спостерігачем з боку.

Таким чином, значення і зміст музики в традиційній культурі Африки різноманітні – вони проявляються в самих різних аспектах, від чисто тонального до лінгвістичного і соціально-драматичного. Без зв’язків з соціальним оточенням африканська музика, звичайно, дещо втрачає свою самобутність, проте і в якості чистої музики її багатства представляють величезний інтерес для того, хто володіє музичним слухом (хоча звичайний слухач-африканець не помічає або вважає мало важливими деякі її дивні особливості).

Коли люди, які не знайомі з африканською традиційною музикою, слухають її поза відповідного контексту, вона нерідко їх дратує своєю монотонністю. Але чим ясніше уявляє собі слухач особливу функцію цієї музики, тим менше його роздратування, і в кінцевому рахунку він розуміє, що саме монотонність і є одна з тих основних якостей, за допомогою яких африканська музика досягає свого призначення.

Контакти з культурою Заходу спонукали деяких африканських музикантів створювати музику за західним зразком – тільки для слухання. Ця тенденція може отримати в сучасній Африці, з її бурхливо зростаючою технікою, подальше поширення – в міру того, як йдуть в минуле старі погляди і цінності, а музика все більше відокремлюється від соціального контексту, що до недавнього часу багато в чому визначав саме її існування. Тому не випадково побоювання, що при такому розвитку подій африканська музика може просто- напросто зникнути.

Звичайно, для того щоб вижити і зберегтися в період соціальних перетворень, цій музиці потрібні будуть нові творчі сили. Але невже творчий геній Африки, який пережив у минулому чимало кризових епох, стане безплідним зараз, в умовах сучасного суспільства?

Позбувшись свого нинішнього соціального контексту, традиційна музика зуміє без особливих зусиль перебудуватися і стати суто «умоглядною» формою мистецтва. Шлях до цього вже відкрито, хоча, може бути, африканці ще й не звикли сприймати музику таким чином.

Нерідко музика супроводжує поетичний текст. Справжнє значення поетичних образів завжди відмінно від буквального значення окремих слів і фраз – воно символізує і виражає не буквальне значення, а щось інше. І саме музика часто приходить тут нам на допомогу; якщо ми не можемо вловити значення, прихованого в поетичному слові, музика допомагає нам в цьому.

Саме тому перед сучасними композиторами Африки стоїть складне завдання: втілити в музичних творах, створюваних на вірші африканських поетів, які пишуть на неафриканських мовах, справді африканський поетичний дух. У цьому сенсі великий інтерес представляють новаторські пошуки Сенгора та інших діячів мистецтва, які використовують звучання традиційних африканських музичних інструментів в якості акомпанементу до віршів, написаних африканцями на європейських мовах. Приблизно такий же метод застосовує в своїх п’єсах і Воле Шоїнка, коли він перемежовує текст, усний по-англійськи, текстами на мові йоруба, – актори співають їх на традиційні мелодії, під звуки традиційних інструментів.

Так поети відкривають нові можливості для художніх пошуків композиторів, яким належить домогтися повного злиття неафриканської живої мови з музичною мовою Африки. Проблема справді складна. Традиційна африканська пісенна композиція обумовлюється самою природою африканських мов, побудованих на музичних тонах; вона, мабуть, несумісна з європейською пісенністю.

Але хоча в європейських мовах значимість мови лише частково обумовлена тональністю, деякі можливості (прикладом у цьому відношенні можуть служити композиції Арнольда Шенберга, його «інтонувана промова») для використання мовної тональності європейських мов в художніх цілях все ж є. В африканській музиці також використовується речитатив, і це може послужити основою для якогось «узгодження» двох стилів – для перекладання художніх образів африканської літератури, створюваної на європейських мовах, на мову африканської музики.

Далі буде.

Автор: Акін Еуба.