Сталість і плинність – час у Африці

Африка — такий великий континент і охоплює так багато суспільств, що годі дати єдине всеосяжне визначення того, що означає час для тамтешніх мешканців. Є час, який відчуває окрема особа, але є й так званий «суспільний час», що змінюється як до політичного, економічного чи релігійного характеру ситуації.

З погляду економічної ситуації час, здається, мчить із запаморочливою швидкістю. На ринку нові товари з’являються так швидко, що це заходить у конфлікт із темпом змін нагальних потреб тубільної африканської людності. У політиці час можновладців не збігається із часом їхніх підлеглих. Перші потребують сталості, другі виступають за зміни. У релігійному житті швидка хода сучасного життя викликає прагнення зберегти незмінні цикли священного часу.

Час у африканському суспільстві, отже,— поняття складне, насичене і розмите. Люди живуть у мінливому калейдоскопі подій, відчуваючи, що все перебуває у стані безперервних змін, але водночас по суті ніщо ніколи не змінюється. У народності фонів (Бенін) є прислів’я: «Життя — як листок на воді: куди вода, туди й він». Час в індивідуальній свідомості не відокремлений від суспільного часу, перекривається різними його формами і змінюється під впливами тих форм.

Відчуваючи шалений ритм споживацького суспільства, люди виявляють, що їхню увагу то привертає, то відвертає нескінченний потік нових товарів. Пародіюючи Декарта, таку форму підкорення часу можна було б визначити висловом «Я споживаю, отже, я існую». Всупереч собі, люди потрапляють у полон суспільного часу, далекого від ритмів місцевих способів виробництва.

Важко для особи опановувати часові процеси й у політиці. Людям нелегко збагнути весь підспідок політичних маневрів, сповнених дивних змов і марних сутичок, не зрозумілих навіть для тих, хто бере в них безпосередню участь. У людей просто складається враження, що політика — це складне мереживо, нитки якого плетуться й розплітаються повільніше, ніж нитки економічної структури.

На противагу цим коливанням відчуття часу, існують сталість і заведений ритм релігійного життя. Незалежно від конфесії — чи то йдеться про християнство, чи про іслам, а чи про місцеве вірування — релігійний рік є циклічним, замкненим, а хода його відмірюється подіями, повторюваними з віку в вік. На релігійному часі не позначаються зміни, що відбуваються десь у суспільстві. Хоч і є прикмети того, що місцеві вірування пристосовуються до потреб сучасного світу, їхні духовні основи — справжній меморіал історії африканського суспільства — залишаються недоторканними.

У традиційному місцевому календарі, що ґрунтується на передбаченні добрих і поганих днів, організація часу не змінилася. Наприклад, у календарі народності фонів, яким керувалась у своїх діях релігійна влада (хоча й інші люди теж цікавилися ним), знаки на клаптику тканини показували значення різних днів місяця, що відповідали певним подіям у житті людей. Знаком дня, коли все, що робиться, матиме успіх, було щось подібне до гладенької, блискучої сизо-зеленої квасолини — «аджіквін». Маленька кісточка позначає день, у який краще нічого не починати. Цим календарем постійно користувалися ті, хто хотів бути певним, що він не «пливе проти течії». Головна ідея календаря полягала в тому, що кожна важлива справа має робитись у свій час і в своєму темпі.

Така суспільна прив’язка часу кидає певне світло на природу слаборозвиненості в Африці. Слаборозвиненість — це не брак розвитку, а суперечливий, спотворений розвиток. Внутрішній розвиток порушується ще й зовнішніми імпульсами не притаманного африканському суспільству розвитку; так само час, що сприймається як єдність пам’яті, суспільства і всесвіту, порушується часом, щоразу пов’язуваним із появою нової техніки і тиском економічної небезпеки.

Для Африки час оновлення — це час, коли почнуть шануватися цінності пам’яті й він так увічнить свою силу, що суспільство стане здатним відчувати й сприймати сучасність. Африканське суспільство згинається під натиском сліпих і незбагненних зовнішніх сил, але не ламається. Його час іще тільки починається.

Автор: Онора Агессі.