Театр в Північній Африці

Араби не мають театру. Північно-африканський фокусник (жартівник, забавник, пустун) заміняє там актора. В повній мірі вміє він заспокоїти артистичний голод своєї публіки. Європеєць звертає перш за все увагу на це, що цей штукар старається задовольнити найбільшу потребу всіх африканських племен, потребу крику.

Без надмірного крику тамошні племена не в силі собі уявити жодних публічних видовищ. Вже на пів години, поки публіка побачить штукаря, мандрує вузькими вуличками арабського села чоловік з барабаном, в який вдаряє як найсильніше паличками і в цей спосіб всіх-всіх-всіх повідомляє про виставу.

Африканський фокусник завжди має помічника, котрий виконує функції коня чи верблюда. Хребет його обвантажений мішками, в яких находяться театральні реквізити. Крім цього несе він не замінимих при виставах звірят – голубів, вужа й мавпу. Втомлений, зіпрілий, йде такий помічник вулицею і видає із себе нелюдські крики. Коли дійде до сцени, кидає тягар на землю. Його пан витягає всі речі з мішка і розкладає все на розісланому килимі. Помічник стягає сандалі з ніг, присідає і далі валить в барабан.

Починають сходитись глядачі. В першому ряді півколесом сідають на землю араби в сніжно-білих тюрбанах, з довгими палицями на колінах. В другому ряді вже треба стояти. Зважаючи на те, що сонце немилосердно палить, глядачі є дуже витривалими. Панує при тому нечуваний дух, бо сільська молодь, немиті арабські діти і дітиська, обгорілі дівчата з малими дітьми на руках, силою перетискаються, щоб встати спереду. Подалі від чоловічого натовпу, в тіни крислатих кактусів стоять густо завуальовані арабські жінки, наче білі, мармурові монументи і тільки одним оком зиркають в сторону «сцени». І одразу зникають, коли завважать, що їх бачать, бо участь у видовищах разом з чоловіками їм забороняють.

Фокусник не дозволяє собі перешкоджати. Фокуси тривають деколи цілі години. Штукар, наприклад, виймає зі свого бурнуса склянку, заявляючи, що це «склянка пустелі». Хто стане власником цієї склянки, цей ніколи не матиме спраги. І справді, з неї пливуть цілі літри плину в пісок. Згодом штукар перетворює воду у кусочки цукру, а цукор на золоті монети. Очі глядачів відкриваються чимраз ширше й ширше. А чим більше публіка захоплена, штукар попадає в більший екстаз.

Остаточно він вхоплює ніж, обтинає собі пальці, калічить лице, так, що кров спливає струями. На ділі кров не є правдивою кров’ю, тільки фарбою, а палець був лише зручно зігнутий.