4 мільйони років тому в Африці

Те, що Летолі багатий, було ясно давно. Сорок років тому подружжя Мері і Луїс Лікі знаходили в цьому танзанійському урочищі кістки викопних гепардів, жирафів, носорогів, гієн, шакалів, слонів. Однак в Африці це не рідкість, а потім скромні летоліські знахідки були відсунуті на другий план всесвітньою славою лежачої в 40 кілометрах від Летолі ущелини Олдувай. Так що довгий час Летолі був «багатий, але не славний». (До речі добиратися до Летолі в Танзанії особливо романтично на човні через озеро Еяси. А хороші надувні човни можна придбати на сайті lodkibark.dp.ua/).

Пройшли десятиліття. Луїса Лики вже немає в живих. Син його Річард встиг стати самостійним антропологом. У 1972 році він знайшов на берегах озера Рудольф останки викопної людини, що жила 2,8 мільйона років тому. А Летолі все чекав своєї черги.

І ось в кінці 1975 року Мері Лікі вирішила повернутися в пам’ятне їй урочище. Тим більше, що сили природи в цей час не дрімали: вітри, дощі, грунтові води повільно, але вірно переорювали грунт, і дещо, яке лежало раніше на глибині, тепер виявилося близько до поверхні. Та й аерофотозйомка, невідома антропології в 1935 році, тепер прийшла їй на допомогу.

Словом, в Летолілі з’явився загін вчених. І відкриття цього разу довго чекати себе не змусило. Там і сям обережні руки стали очищати від піску і вулканічного попелу, яким насичені тутешні грунти, скам’янілі кістки, які не могли належати нікому іншому, як найдавнішим предкам або родичам людини.

В радіусі восьми кілометрів за якісь тижні були знайдені зуби і нижні щелепи одинадцяти гомінідів. Їх загальні риси, приблизно однакова глибина залягання – все це дозволяє вважати їх сучасниками. Правда, у геологів це слово вживається в дещо іншому масштабі та сенсі, ніж у простих смертних: власники зубів і щелеп могли жити в періоди, відокремлені один від одного, скажімо, 400 тисячами років. Але для геології це – всього лише…

Втім, ще важливіше їх абсолютний, а не відносний вік. У лабораторії при Каліфорнійському університеті в Берклі визначенням віку зайнявся відомий фахівець цієї справи Гарнісс Кертіс. Його завдання полегшувалося тим, що в чотири скам’янілі щелепи були включені кристали біотиту, які охоче дають показання при допиті радіоактивним калій-аргоновим способом. І вони заговорили…

Їм виявилося по 3 мільйони 750 тисяч років! Ось коли в Летоліле жила своїм невідомим життям істота, яку ми можемо називати якщо не своїм предком, то, у всякому разі, родичем. Втім, чому її життя обов’язково вважати таким вже й невідомим? За розміром і формою жувального апарату антропологи могли, наприклад, визначити, що, мабуть, це був не вегетаріанець, як раніше відомий австралопітек, а істота хижа; та й головний мозок, очевидно, у летолільца був побільше. Одна щелепа, безсумнівно, дитяча: вона належала дитині не старше п’яти років. Збереглася щелепа відмінно, і в очі вченим відразу кинулося велике ікло, що стирчить серед молочних зубів. Вся будова щелепи, втім, швидше нагадує сучасну людину, ніж той масивний апарат, яким перемелював грубу рослинну їжу австралопітек.

Отже, без малого 4 мільйони років тому в Африці жили істоти, які, мабуть, вже йшли по шляху перетворення в людину.