Археологія в Африці

Археологія як галузь знань виникла в Європі. Її становлення як наукової дисципліни збіглося в часі з процесом колонізації Африканського континенту. Попередниками колоністів були дослідники і місіонери. Африка представлялася їм землею, заселеною примітивними народами, яких потрібно було вирвати з первісного стану і долучити до цивілізації, головним чином християнської.

Вірування і моральні цінності африканців в очах місіонерів не заслуговували збереження і розвитку. Релігійні системи, що насаджувалися ними ґрунтувалися на чужих культурі Африки моделях. В результаті сама основа африканської культури виявилася підірваною. Святилища поступилися місцем церквам, мечетям і храмам, священні для африканців місця були спаплюжені, а майстерні вироби місцевих майстрів стали витіснятися товарами промислового виробництва.

Така була загальна обстановка в Африці, коли тут з’явилися європейські та американські археологи, рухомі особистими інтересами і устремліннями, а аж ніяк не бажанням врятувати від руйнування африканську культуру та історію. Тим не менше, їх робота дала і деякі позитивні результати, оскільки сприяла відновленню послідовності розвитку культури і розробки загальної археологічної методики. Це не тільки призвело до численних відкриттів культурних досягнень минулого і заклало фундамент для майбутніх досліджень, а й послужило поштовхом до поступової переоцінки загальної картини африканської культури.

У період колоніалізму культурна самосвідомість поневолених народів, заснована на традиційних цінностях, аж ніяк не заохочувалася навіть у тих країнах, де колонізаторами були створені організації, які займалися вивченням старожитностей і археологічними дослідженнями.

Здобуття незалежності дало імпульс своєрідного «культурного ренесансу» в Африці. Вивчення традиційних культур та елементів різних галузей культури, у тому числі археології, поступово увійшло в практику навчальних закладів. Однак відсутність достатнього числа кваліфікованих місцевих викладачів і майже повна залежність від іноземних фахівців в галузі розробки навчальних програм призвели до того, що зміст навчання до деякої міри зберіг колоніальний дух.

З розвитком національних кадрів становище в африканських країнах стало змінюватися. Були зроблені спроби поглибленого вивчення історії Африки, проте вкрай обмежене число писемних пам’яток змушувало африканських істориків звертатися до інших джерел. Підвищився інтерес до археології як інструменту історичного дослідження. Вона була факультативно введена в навчальний курс історичних факультетів низки африканських університетів.

Тим не менш, можливості археології як і раніше використовуються далеко, не повністю. Частково це пояснюється тим, що розкопки – один з основних елементів археологічного дослідження – пов’язані з вивченням поховань, останків людей, місць і предметів, на які накладено табу. Тому в очах простої людини археолог – це осквернитель могил, а його професія – блюзнірство.

Свій негативний вплив надав і процес модернізації. Застосування сучасних сільськогосподарських методів, будівництво доріг, дамб, гідроелектростанцій супроводжується руйнуванням колись священних місць, а це в свою чергу провокує акти вандалізму, що здійснюються або в пошуках скарбів, або просто заради забави. В результаті втрачається повага до традиційної культури і до дисциплін, пов’язаних з її вивченням, – археології та етнографії.

Залучення іноземних археологів і фінансування археологічних досліджень іноземними фондами і раніше призводило до суперечливих результатів. Наприклад, останні досягнення досліджень, пов’язаних з походженням людини, особливо в Східній Африці, викликали інтерес всього світу до доісторичного минулого Африканського континенту. У стороннього спостерігача може скластися враження, що африканська археологія не знає проблем і успішно розвивається.

Однак справа в тому, що всі ці дослідження відносяться до періоду, що передував появі сучасної людини. Може виникнути питання, якою мірою вивчення походження людини сприяє розумінню історії та культури народів сучасної Африки. Уряд, який усвідомлює необхідність вивчення минулого свого народу в цілому, не може задовольнятися розглядом одного лише аспекту історії людства, наскільки б важливим він не був (тим більше якщо він має лише непряме відношення до народу даної країни), нехтуючи дослідженнями в тих областях, які мають першочергове значення для поглиблення розуміння її культурної самобутності.

Інша проблема полягає в нестачі коштів всередині країни, це змушує африканських археологів звертатися за допомогою до іноземних фондів і фінансових організацій. І хоча в ряді випадків це дозволяє проводити археологічні дослідження, які за інших обставин так і залишилися б нездійсненими, такий стан загрожує негативними наслідками. По-перше, у сформованій ситуації місцева влада виключає археологічні дослідження з планів розвитку, оскільки фонди все одно-де надійдуть з іноземних джерел.

По-друге, іноземні фонди та організації фінансують лише ті проекти, в яких вони самі зацікавлені. В результаті місцеві археологи змушені підпорядковувати плани своїх наукових пошуків диктату фінансуючих організацій. Таким шляхом іноземні фонди отримують можливість впливати на розвиток археології в країнах, що розвиваються навіть без залучення іноземних фахівців.

Все це підкреслює необхідність розробки послідовної національної програми археологічних досліджень, що спирається на законодавство і відповідну фінансову базу. В основі такої програми повинні лежати чіткі принципи, що визначають взаємозв’язок археології з іншими галузями науки і культурними організаціями, а також планування трудових ресурсів.

Археологічна служба, укомплектована достатнім числом місцевих археологів і керована ретельно розробленою політикою, могла б зіграти важливу роль у координації зусиль місцевих та іноземних вчених, запобіганні дублювання заходів та забезпеченні планомірного вивчення різних історичних періодів і аспектів археологічної науки.

Спираючись на ефективну політику і знання національних пріоритетів, така служба змогла б пов’язувати археологічні дослідження із завданнями національного розвитку і забезпечувати постійну інформацію про археологічний потенціал країни. В її руках слід було б зосередити й детальну документацію про культурні ресурси країни, включаючи складений на основі попередньо проведеного обстеження перелік об’єктів археологічних розкопок і пам’ятників, доповнений відповідними даними, взятими з щоденників експедицій, звітів, публікацій та інших матеріалів.

Громадськості ще належить гідно оцінити ту роль, яку має відіграти археологія в сучасному розвитку, а поки їй віддають належне лише деякі африканці. Один-два археолога на всю країну – звичне для Африки явище. Навіть у наукових колах роль археології визнають ще далеко не всі. Завдання полягає в тому, щоб вивести археологію з кулуарів академічної еліти і зробити її надбанням широкої громадськості.

Археологія дає нам дані, що допомагають відновити історію народів при нестачі або відсутності письмових джерел. Знахідки археологів розповідають про зародження і розвиток культури народу. Після проведення розкопок деякі історичні місця можуть бути перетворені в музеї під відкритим небом.

Археологічні пам’ятки, скарби, інші предмети матеріальної культури можуть знайти значення символів, що підкріплюють почуття приналежності людини до даного району, до його історичної та культурної традиції. Культурна самобутність служить основою самосвідомості та самореалізації людини, що відкриває широкі можливості для особистої та колективної творчості. Ось чому археологія відіграє важливу роль у розвитку кожної держави.

Автор: Осаго Одак.

P. S. А загалом для археологів було б великою вдачею знайти, скажімо шматок березової фанери, десь такої, яку можна придбати сьогодні на сайті https://upgnn.ru/berzovaya_fanera, але якою користувались стародавні африканці.