Хто такі бури

Хто з нас не начитувався та не наслухувався фантастичних оповідань та історій про Африку, про повні дивних пригод полювання на левів, страусів чи на жирафів? Менше є оповідань про розбишацькі набіги й полювання на тамошніх первісних мешканців, на їх скарби. Очевидці історики та учасники цих подій стидалися жорстокості своїх земляків (білих європейців), і коли вже треба було виправдати події, то покладали вину на варварство дикунів, до яких вони несли лише культуру, дарма, що не занесли, бо дикуни вигинули, під їх «культурною рукою», мовляв, нездатні до культури. Тому не без причини пише історик людської культури Чемберлен, що те, що історичні твори дають під назвою історії, це ніщо інше, як виправдання всіляких розбійних банд…, що все це є криміналістичною статистикою, але не історією.

Буває, що цілі народи, які виросли на розбоях, стають в історії завдяки пропаганді героями. І коли їх остаточно зустріне яке лихо, вони здобувають собі в очах цілого світу репутацію покривджених. Таким покривдженим народом були в репутації людства бури, мешканці південної Африки, коли в кінці XIX. ст. завоювала їх Англія та приєднала до своїх колоній. І ледь не цілий світ протягом англо-бурської війни, співчував тоді бурам, не знаючи або забуваючи за те, як самі бури руйнували довгими століттями племена первісних африканських мешканців – бушменів, доки не здобули собі титулу носіїв культури й господарського життя та розвитку в Південній Африці.

Звідки вони тут взялися? Від часу, як мореплавець Діяц доплив у 1486 р. до найбільше висуненого на півдні мису Африки, а перші голландці, оминаючи ці непривітні побережжя, заїжджали кораблями довкола Африки аж до фантастично багатої Індії в Азії, зупиняючись лише в Південній Африці для відпочинку в одному місці, що його названо Мис Доброї Надії. Від того часу пробували деякі колоністи осідати й тут. Звідси направлялись чим раз дальше в глибину материка, бо здавалось, що й тут можна добре заробляти: випасати худобу та здобувати всячину, головне золото від тамошніх дикунів. А коли завершилась тридцятилітня війна (1618—1648 р.), що довела Європу до крайнього зубожіння, то цілі ватаги воєнних розбишак, безробітних та селян, довідавшись про рай у Південній Африці, пливли сюди. Пливли як правило голландські та німецькі селяни, які втративши все своє майно, пускалися у світ за очі, йшли англійці та багато іншої всячини.

У боях між собою, але більше з тамошніми первісними мешканцями, вони мішалися, женилися, родилися. Формувались серед тієї метушні найфантистичніші історії, що переходили з уст до уст, виростали постаті, з якими зв’язані назви міст, країв, що є не раз може й одинокими мовчазними свідками надлюдських поривів та героїчних вчинків людей, а то й цілих племен. Південна Африка — це край, в якому спільне життя, а радше постійна боротьба європейських авантюристів із дикунами, змішаних кров’ю та зв’язаних спільними інтересами, створила протягом століть окремий народ бурів від німецько-голландського бавер (хлібороб).

Але ці щасливі посідачі здобутих земель не зазнали ніколи спокою, тим менше, коли тут у другій половині XIX. ст. почали відкривати діамантові та золотоносні поля, коли всі європейські держави почали ділити Африку клаптями та боротися за впливи. З того часу боротьба бурів із Англією аж до втрати у 1902 р. самостійності, записана на сторінках історії низкою героїчних подій. Головною причиною цієї боротьби була суперечка за багатства найбільших на світі покладів діамантів, золотоносних жил, плодовитих земель, не рахуючи вугілля, міді та інших земних багатств.

Між краями, що разом із краєм бурів формують сьогодні Південно-Африканську республіку (ПАР), є дуже багатий край Родезія. Назва цієї країни пов’язана з ім’ям людини, що немов метеор заясніла на переломі XIX і XX століття по цілій Південній Африці, кидаючи своє сяйво і тінь на всю Європу, й згасла, пішла в забуття. Англійська історія дещо стидливо замовчує цього героя, хоча завдячує йому отриманню цілої колонії. Навіть після смерті не відправлено його тіла до Лондону, щоб покласти між творців імперії. Воно спочиває далеко від культурного світу, в краю дикого племені матагелів, прикрите велетенською кам’яною плитою з написом: „Тут спочивають тлінні останки Сесіля Джозефа Родса”. Пригляньмося ближче до цієї Постаті.

Але вже у наступній статті.

Автор: М. Творидло.