Історія бурів у Південній Африці

6 квітня 1652 року, після виснажливої мандрівки, понад сто душ висадилося з голландських кораблів у Столовій бухті, як здавна називалася акваторія за Рогом Доброї Надії. Ними командував такий собі Ян ван Рійебеек, що мав завдання Голландської Ост-Індської компанії створити продовольчу базу для її кораблів на маршруті до Індії. П’ять років тому човен компанії зазнав аварії у цій бухті. Однак команда вціліла, і саме ці люди підказали думку про те, щоб заснувати за Рогом згаданий порт. Приваблювала також гостинність коїв, неперевершених пастухів, що заселяли край.

Португальські мореплавці освоїли південне узбережжя Африканського континенту на два століття раніше. У 1487 році Бартоломеу Діаш обігнув Ріг Доброї Надії, дійшовши аж до Мосселбейської бухти. Через десять років Васко де Гама висадився на узбережжі Наталь, якому й дав цю назву.

На відміну від іспанських гільдій та привілейованих компаній, які фінансували війни Габсбургів під час правління Карла V та Філіпа ІІ, Ост-Індська компанія була справжньою капіталістичною установою. Вона була зацікавлена не в людях, а в визискуванні їхньої праці. З 1655 року компанія надавала сертифікати на вільне підприємництво, зберігаючи за собою монопольні права на купівлю і встановлення цін на пшеницю, худобу та овочі.

Тим часом кількість невеликих голландських поселень зростала з притоком французьких гугенотів, вигнаних із батьківщини після скасування Нантського едикту. Французькою протестанткою була жінка ван Рійебеека.

Для цих хрестоносців нового часу, вигнаних з Європи релігійними переслідуваннями, родючі африканські землі стали манною небесною, дарунком провидіння, землею обітованою. Не дивно, що їхні відносини з компанією зазнавали змін. Після придбання незалежних землеволодінь, вони поступово віддалялися від неї.

Колоністи величали себе “бюргерами” або городянами, але в історію увійшли як “бури”, що по-голландському означає “селяни”. Спершу вони підтримували дружні стосунки з тубільцями — первіснообщинними скотарями, але, зі збільшенням їхнього, бурів, числа, невдовзі спалахнув конфлікт із готтентотами. Бури провадили наступальні та оборонні військові операції, захоплюючи найродючіші пасовища.

Війна з африканськими племенами поступово згуртувала цю невеличку колонію депортованих осіб у самостійну етнічну спільноту, що користалася колективним землеволодінням і дотримувалася кальвіністського віросповідання. Бури також створили власну мову — африкаанс, в основу якої лягла голландська.

Бури були жорстокі, грубі завойовники, твердо переконані у своїй місії “обранців”, а також у вищості над “безбожниками” тубільцями, яких вони називали кафрами. Ця певність спочивала на трьох стовпах: Біблії, фургонах та канчуках. Після 1657 року вони помалу поневолили коїв, незважаючи на їхній шалений опір, особливо за часів вождя Аустчумайо.

У 1795 році Ост-Індська компанія припинила своє існування. Бури, яких вже налічувалося 16000, мали себе за вищу расу. Та невдовзі вони здобули собі двох ворогів: Британію, яка нещодавно викупила у Голландії Капську колонію за шість мільйонів фунтів стерлінгів, та африканські племена, особливо войовничих зулусів, з якими вони незабаром зітнулися.

Стосунки з готтентотами погіршувалися, окремі конфлікти через крадіжки худоби переростали у неприховану ворожнечу. Пересуваючись у запряжених волами фургонах, при потребі використовуваних для кругової оборони, бури здійснювали військові експедиції проти африканців, обертаючи декого з переможених у рабство.

Далі буде.

Автор: Макаду Ндіяс.