Колоніальна утопія, або ж пошуки втраченого раю

Розгляньмо етапи історії панування Європи над Африкою та африканцями. Європейська цивілізація виробила чимало ідеологій, утопій та доктрин для мотивації дій авантюристів, що прагнули дістатися місця, “де сонце сідає в море”. В іудейсько-християнській релігії є опис цього втраченого раю, де після Страшного Суду перебуватимуть самі обранці. Про цей рай європеєць мріяв завжди, і коли його за часів середньовіччя мучив голод, то він сподівався віднайти рай десь там, у далеких краях. Ось як виглядає колоніальна утопія. Утопічний рай “там , де життя на диво тепле, легке й сяйливе, де благодатні соки природи прагнуть творити прекрасні й приступні речі” (Моріс Ланселле).

Пошуки такої утопічної країни в середині ХV століття привели європейських мореплавців на береги Африки. Африканці зустріли їх мов морських духів. Європейці займалися з африканцями дуже вигідною для себе торгівлею, дістаючи золото та срібло за всякий дріб’язок. Протягом півтора століття вони наполегливо й вперто досліджували африканське узбережжя далі. Європейська релігія перетворила меркантильність на духовне покликання, європейці були Христовим військом, що проповідувало Слово Боже серед дикунів.

Потім Європа відкрила Америку й знищила індіанців, ще пізніше нестача робочих рук на плантаціях цукрової тростини та кави спонукала її узаконити работоргівлю. З рабством співіснувало й Відродження, одна з найблискучіших епох людської історії. І тут європейська релігія вигадала міф, конче потрібний для заспокоєння сумління, а саме — міф про те, що негри, африканці, не мають душі, що вони нащадки Каїна, отже, їх можна катувати та вбивати з чистою душею.

Безперечно, треба скласти шану аболіціоністам, які мужньо, з Біблією в руках, виступили проти рабства та викрили облуду рабовласників. Десь в середині ХVІІ століття їхню боротьбу підтримали церкви, інтелектуали та держави. На всіх морях, в усіх портах прибічників рабства переслідували, а рабів визволяли. Цю боротьбу проводили в ім’я гуманізму та християнської моралі, однак вже після того, як з’ясувалося, що праця рабів менш продуктивна, ніж праця вільних людей. Отож одразу після заборони рабства європейська цивілізація взялася до колоніальних завоювань.

Людям властиво згадувати лише вади колоніалізму, хоч треба визнати за ним і певні вигоди, і не тільки для колонізаторів. Так, зокрема, він сприяв приходу промислової революції, відкрив численні землі для соціально-економічного поступу та уможливив світ без кордонів, який зрештою вималювався. Перед нами постають такі запитання: чи не зависоку ціну заплатила Африка за такий прорив, чи без колоніалізму Африка не знайшла б сама шляхів соціально-економічного розвитку та входу до сучасного світу?

Універсальна цивілізація, що народжується, стане цивілізацією, яка ввібрала в себе всі культури без винятку. Захід, який посідає в світі панівне становище завдяки своїй зброї та економіці, завдяки засобам комунікації та духові підприємництва, має розпочати справжній діалог з іншими цивілізаціями, аби зрозуміти їх і сприйняти все їхнє розмаїття.

Зі свого боку Африка має зрозуміти, що годі витягти з глибокої криниці того сіромаху, який навіть не намагається вчепитися за спущену до нього мотузку. Може бути, що поразка Африки закорінена в культурі. Тож тільки Африка і лише вона повинна з’ясувати це і виправити становище. Європа може бути її супутницею, однак іти вперед мусить сама Африка.

Автор: Амаду Курума.

P. S. Но все таки весьма популярной остается мысль, что именно европейские колонисты принесли в Африку цивилизацию и благодаря им африканские папуасы приобщились к таким благам цивилизации как, например, ресепшн стойка на выбор из каталога, которую теперь можно заказать и во многих африканских странах через интернет (и да, в Африке тоже есть интернет).